«Час збирати каміння»

Під такою назвою пройшли днями три театралізовані дійства до Дня пам’яті жертв Голодоморів в Україні. Учасники театрального гуртка Центральноукраїнського наукового ліцею показали їх по черзі в Музеї мистецтв, на сцені свого ліцею та в Кропхабі. Аудиторія на кожному виступі була різна, але переважно це були юнаки і дівчата, ліцеїсти та студенти.

Як і минулого року ініціаторами цієї ідеї виступили волонтерка Ірина Гуцалюк-Згривець та режисер Роман Бутовський. Та якщо минулоріч її втілювали в життя актори Муніципального Театру Сатири, то нині Роман Бутовський залучив своїх талановитих вихованців з театрального гуртка Центральноукраїнського наукового ліцею. Вони й створили вражаючі емоційні картини на основі творів українських поетів, документальних свідчень та спогадів очевидців тих трагічних подій.

Прониклива жива передача учасниками дійства тих найжахливіших сторінок української історії мовою поезії, пластики та реальних документів розкрила кілька важливих позицій сьогодення. По-перше: необхідність висвітлення цієї болючої теми засобами мистецтва. По-друге: небайдужість молоді до подій минулих часів, які мають свої наслідки у сучасності. Тому «час розкидати каміння і час збирати каміння». По-третє: відтворюючи реальні історії людей, які пережили страшні події, молодь вчиться співчуттю, людяності, вмінню розуміти біль інших, що є фундаментом гуманності та європейського мислення.

Ця театралізована постановка ще раз показала, що трагедія Голодомору – це не лише історичний факт, а жива рана, що формує національну пам’ять.

Ось як прокоментував ці акції Роман Бутовський.

– Мета проєкту – через силу слова, театру та пам’яті нагадати суспільству про національну трагедію, яка забрала мільйони життів, та про відповідальність сучасників пам’ятати, осмислювати і не допустити повторення.

Сучасна молода спільнота не має особистих спогадів про ті трагедії, тому саме мистецькі, театральні та документальні форми допомагають передати емоційну правду минулого, зробити її зрозумілою та живою. Участь у таких заходах допомагає учням усвідомити важливість відповідальності за майбутнє країни, розуміти ціну свободи, незалежності й людського життя.

Коли молодь стає співавтором, учасником, а не лише глядачем, вона бере на себе роль носія пам’яті та передає її далі – своїм одноліткам, сім’ям, майбутнім поколінням.