«Час диктує необхідність»

Продовжуємо тему безбар’єрного руху в Кропивницькому. Вона більш розлога, ніж лише нові тротуари, покриті спеціальною плиткою. За детальною інформацією ми звернулися до директора департаменту містобудування та земельних ресурсів Кропивницької міської ради Романа Лунгола.

– Пане Романе, процес іде, проєкт «Рух без бар’єрів» реалізовується, але відчувається певна недовершеність. Маю на увазі входи до магазинів, кав’ярень, аптек і таке інше.

– В Україні є міста, які почали втілювати принцип безбар’єрності задовго до реалізації пілотного проєкту безбар’єрних маршрутів. Я спілкуюся з колегами – спеціалістами Вінницької, Львівської міських рад. Вони працюють в цьому напрямку десять років і ще тоді почали співпрацю з бізнесменами, доводили, що й вони мають брати участь в облаштуванні безбар’єрних маршрутів. Вони додали до адміністративних послуг при видачі різного роду дозвільних документів положення про те, що об’єкти приватного бізнесу мають відповідати безбар’єрності. У Вінниці, наприклад, багато об’єктів вже давно адаптовані.

У Вінниці й у Львові є комунальні підприємства, які здійснюють просторове планування і проєктування. В нас такого немає, і це є проблемою.

– В чому саме проблема?

– В нас на безбар’єрному маршруті, а це півтора кілометри, розташовано 112 об’єктів бізнесу. Це дуже багато. Для прикладу: у Львові на 7 кілометрів 20 об’єктів. Так, наш маршрут пролягає в центрі міста, де бізнес зосереджений.

Згідно чинного законодавства, а саме постанови Кабміну «Про затвердження порядку влаштування засобів безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, їх комплексів та частин, об’єктів інженерно-транспортної інфраструктури або їх розумного пристосування», є варіант спрощеної процедури виконування будівельних робіт по встановленню засобів безперешкодного доступу, тобто без розроблення повноцінної проєктної документації. Якщо власник об’єкту робить виключно доступність, сертифікованим проєктувальником розробляється «маленьке» проєктне рішення, після чого ми як уповноважений орган архітектури надаємо відповідне рішення, яке вже є підставою для виконання робіт. Це і є спрощена процедура.

В нас також є категорія «пам’ятки архітектури». Місяць тому міністерство внесло зміни в постанову, і тепер не потрібно отримувати дозвіл на виконання реставраційних робіт з усіма складними процедурами. Потрібно лише робити проєктну документацію згідно з реставраційними вимогами.

– То як в ідеалі це повинно виглядати?

– Ми проєктуємо і будуємо вуличну шляхову мережу, зупинки, облаштовуємо об’єкти комунальної та державної власності, а бізнесмени розробляють проєктне рішення, отримують висновок і виконують вимоги безбар’єрності на вхідних групах. У підсумку наш маршрут повністю доступний.

Юридичного впливу на бізнес в нас немає. Ми не можемо прийти і сказати, що ви повинні. Відділення банків і аптеки отримують ліцензії у відповідних міністерствах. Для ліцензування вони повинні надати технічний висновок стосовно відповідності об’єкта безбар’єрності. Було б доцільно, щоб ліцензувався будь-який вид діяльності, що дало б можливість врегулювати це питання. Протягом п’яти років всі об’єкти були б безбар’єрними, вся інфраструктура була б адаптованою до вимог.

– Як ви переконуєте бізнес?

– Намагаємося достукатися, переконати. Є такі, що з самого початку все зрозуміли. Є ті, що з часом долучилися до цього процесу. А є закриті, які не йдуть нам назустріч.

В міській раді має бути комунальне підприємство (як у Львові, я вже говорив про це), яке б здійснювало обстеження і практичне проєктування. Органи архітектури, на жаль, не мають таких повноважень, ми здійснюємо лише адміністрування, надаємо вихідні дані для проєктування. А комунальне підприємство спростило б процедуру. У Львові пройшли по безбар’єрному маршруту, обстежили ззовні об’єкт приватної власності, зробили ескіз, і бізнесмен виконує. А в нас деякі бізнесмени кажуть: «Дайте мені все необхідне, і я зроблю». А в нас немає ресурсності, щоб надати.

Цього нам не вистачає. Керівництво міста готове створити комунальне підприємство, але я розумію, що ми не наберемо людей, тому що всі вони служать. В нас дефіцит інженерних кадрів. Не те що комунальне, навіть приватні підприємці не встигають виконувати замовлення управління капітального будівництва, ЖКГ з проєктування.

– А з іншого боку, якщо, наприклад, приватний нотаріус не хоче робити доступним вхід до свого офісу, то це його проблеми, до нього не підуть люди.

– Позиція міської ради полягає в тому, що бізнес повинен долучатися, здійснювати облаштування безбар’єрності, тому що час диктує необхідність. Ми на раді безбар’єрності за дорученням заступника міського голови Олександра Мосіна включили до об’єктів доступності реконструкцію площі Героїв Майдану, капітальний ремонт проспекту Університетського, реконструкцію Набережної. Це все в перспективі, і ми активно беремо участь в грантових програмах, співпрацюємо з фондами.

Я нещодавно був на навчанні за участі урядовців Японії. Всі вимагають відповідності безбар’єрності, що дозволить нам залучати додаткові кошти. Нам наголошують, що попри війну ми повинні будувати. Приклад – Ізраїль.

За великим рахунком, результат є, коли стратегічний рух розвитку управління, міста, держави зберігається протягом багатьох років. Якщо наступники керівників різних рівнів будуть продовжувати цей стратегічний рух, в нас буде очевидний позитивний результат. І це стосується не лише безбар’єрності.

– Безбар’єрність – це ж не лише для людей з інвалідністю.

– Абсолютно так. Це для всіх. Японці кажуть, що здорова людина може бути просто втомленою, і в певний день вона вже з обмеженими можливостями. І вона повинна мати можливість скористатися елементами безбар’єрності. Ми можемо не ділити людей на категорії, для яких це робиться. Це робиться для всіх.