Кропивничанин Григорій Урсол на військове псевдо Лука загинув 13 серпня цього року біля населеного пункту Тьоткіно Курської облісті. Так сталося, що лише зараз його батькові Григорію Миколайовичу привезли особисті речі сина, в тому числі жетон.
Речі привіз Володимир Цвігун, командир взводу, саме він був старшим групи в тому пам’ятному бою біля Тьоткіно. Енергійний, зухвалий, відвертий, на псевдо Франц. З ним би інтерв’ю записати, та у військового часу було обмаль. Дізналися лише, що родом з Генічеська, де рідні залишилися в окупації. А дружина тут, поряд. Ще встиг розповісти, що в 2016-му воював у 95-й житомирській десантно-штурмовій. І на цій війні пішов до штурмового батальйону. Сказав, що з 1 січня буде полк. «Ми чисто штурмовики. Зайшли – га!-га! – і назад. Ми там, де дуже важко. Або коли треба брати полонених». Володимир показав на телефоні кілька відео з полоненими ворогами.
І ще трішки розповів про події біля Тьоткіно і про Луку:
– З 37-ти чоловік, що я вів, 13 – «двісті», всі інші – «триста». Такий бій був: один хлопець з відірваною ногою вісімсот метрів повз по мінному полю, а після цього переплив річку – 70 метрів. Я завалив двох п…рів, забрав їхню станцію, чую, як вони кажуть по рації: «Там тип повзе, заваліть його». Я передаю своєму, що за ним йдуть. Якщо не перепливе, то його хлопнуть. І він з відірваною ногою переплив. Зверху КАБами гатили, а він живий залишився. Я той Сейм переплив в касці і в броні. Ми восьмох пацанів канатом тягнули. А потім всю ніч сиділи всі в крові, руки-ноги у хлопців відірвані, КАБи літають. Лука, на превеликий жаль, тоді загинув.
Лука був медиком батальйону. Він ніколи не брав до рук автомат. Казав: «Я медик, нікого не буду вбивати». Ми були в Риживці, по нас так гатили, але Лука все одно був не озброєний. Чоткий був, у всі госпіталя заскочував, у всі лікарні. Всюди в нього все було налагоджено. Навіть на операції до наших хлопців заходив, щоб проконтролювати процес. Всі побратими за ним сумують. Зараз нового медика прислали, кажуть, ні таблеток немає, ні знеболювального, нікуди не може відвезти. А Лука завжди знав, куди і до кого звернутися по допомогу чи то в Сумах, чи на Донеччині. І медикаменти завжди були – від знеболювального до противірусних препаратів.
Володимир Цвігун заїхав в лікарню Святого Луки до Григорія Миколайовича Урсола по медикаменти. Він допомагав бійцям, коли син був живий, і після його загибелі продовжує це робити. Франц чітко сказав: «Він з нами до кінця».
Проїхали