Ще один рік минув. Рік нашого життя. Рік війни. Рік роботи «України-Центр». Він навіть не промайнув, а пронісся, як старий паровоз гайворонською вузькоколійкою – з гуркотом, димом і оглушливими гудками. Яким він був? Чим запам’ятається? Поки не знаю. Ми, як сліпці в стародавній притчі, можемо cудити тільки про окремі частини слона.
2025-й був якоюсь неймовірною сумішшю, здавалося б, непоєднуваних подій і вчинків. Все, що прогнозувалося, і все, чого ми ніяк не очікували, – все сталося. Але наша коротка пам’ять нагадує про події і героїв тільки листопада – грудня, забуваючи про інші триста днів і ночей року. А вони були не менш яскравими і гучними.
Головна особливість минулого року – нездійснені очікування. Війна не закінчилася, а всі запевнення політиків, що мир – як ніколи близький, не варті навіть нашої уваги. Дякую Арестовичу, навчив не вірити всім цим «двом-трьом тижням». Не виправдалися надії на розум цивілізації, хоча, здавалося б, чотири роки кривавої бійні – ну скільки ж можна? Не спрацювали історичні аналогії – дикі політичні амбіції та іржаві ідеологічні схеми виявилися важливішими за людські життя.
Згадуючи резонансні події минулого року, можна було б піти шляхом героя роману «Заздрість» авторства нашого земляка Юрія Карловича Олеші і скласти окремо «Список благодіянь» і «Список злочинів» 2025 року, але в підсумку отримаємо лише два густо заповнені аркуші. І все. Більш того, прізвища головних дійових осіб в обох списках часто повторюватимуться. Як приклади таких героїв-антигероїв – президенти Зеленський і Трамп.
Тут і далі висловлюватиму не думку великої чи малої групи українського суспільства і навіть не думку редакції «УЦ», а лише свою власну. Постараюся уникнути очевидних висновків – в іншому разі вся колонка була б присвячена воїнам-фронтовикам ЗСУ – живим і загиблим.
Головним підсумком року для України, сподіваюся, не тільки для мене, стало збереження її незалежності та державності. Нарешті багато хто зрозумів, що саме це і є для українського народу Перемогою. А не картинки палаючого Кремля.
Дуже часто в дискусіях і суперечках найрізноманітнішого рівня доводиться відповідати на запитання, що важливіше – незалежність країни чи життя людей? Не ведіться, це чиста маніпуляція! Одне без іншого неможливе. І якщо є хоч найменша можливість зберегти життя військових і мирних українців, неодмінно зберігши країну, – за це треба триматися руками й зубами. Можна вважати це висновком прожитого року.
Злочин року. Це, поза сумнівом, мародерство – корупція чиновників, пов’язана з крадіжкою бюджетних коштів. Це те, що не можу ні пояснити, ні зрозуміти, ні прийняти як реальність. Так, корупція є в усіх країнах – демократичних і тоталітарних. Але під час війни?!! Брати відкати з контрактів про постачання амуніції, будівництво фортифікацій, відновлення зруйнованого, постачання продовольства і товарів для армії?!!
Не знаю, чи можна віднести до мародерства оформлення величезних пенсій прокурорам-«інвалідам», «білобілетний бізнес» МСЕКів, величезні статки нікому не відомих депутатів, купи готівки у скромних чиновників-фігурантів кримінальних розслідувань, миттєве внесення багатомільйонних застав з незрозумілих «общаків». Напевно, можна.
На жаль, 25-й рік виставив напоказ головну біду української влади – її нахабну некомпетентність. Кумівство і лояльність начальству вимили з кабінетів кваліфікованих кадрів практично у всіх галузях (якщо вони ще там залишалися). У підсумку – нездатність захистити об’єкти інфраструктури, провалена мобілізація, реалізація несвоєчасних і витратних проектів (типу «Великого будівництва», безбар’єрності, зимових тисяч), які інформаційним марафоном звеличуються як найважливіші події сьогодення. До речі, інформаційний телемарафон, який споживає купу грошей і електроенергії в умовах війни і блекауту, – символ нинішньої виконавчої влади України.
Ще одне велике Н року – це неадекватність частини нашого суспільства. Ні, я розумію, є боти – люди на зарплаті, є корисні ідіоти, але ж не в такій кількості?! Будь-яка згадка в соціальних мережах органів влади і особисто Зеленського, Порошенка, Залужного, Сирського, Гончаренка, Кличка, Філатова, Райковича викликає дикі спалахи злості і образ. Мерзота, з якою ніхто навіть не намагається боротися, яка не має ніякого стосунку до свободи слова.
І все ж 2025 рік був різним: хороше про нього напишуть пропагандисти, погане – політики. А істина, як завжди, десь посередині…
Проїхали