Спілкування на десерт

Це саме той випадок, коли найкраща реклама – рекомендація друзів. Дослухавшись до порад цінителів десертів, завітали до Family Bake Shop, що на Великій Перспективній, неподалік Студентського бульвару. Затишно, приємно пахне, привітна господиня. П’ємо запашну каву, ласуємо неймовірними еклерами, розмовляємо. З кожним словом Наталі Нагорної переконуємося, що прийдемо сюди ще не раз.

– Пані Наталя, ви професійний кондитер?

– Я кондитер-любитель. Але пройшла серйозні курси, мене навчав Андрій Афанасьєв. Взагалі я з дитинства люблю пекти. Коли навчалася в школі, стала вести зошит рецептів. Друзі, куми, коли приходять до мене на якесь свято, одразу питають, що я смачненьке спекла. Крім перевірених рецептів, ще люблю вигадувати своє, авторське.

Коли дочка і її чоловік відкрили кав’ярню, взяли мене кондитером. Мені дуже подобається те, чим я займаюся.

– Ознайомте з вашим асортиментом, будь ласка.

– Еклери, меренга, «Пані Валевська», маковий торт (без борошна і цукру), тірамісу, медовик, наполеон, рогалики, штрудель. Це все за моїми домашніми рецептами. А ще цитрон, баунті. Вивчаю запит, бачу, що мусові вироби не дуже беруть, більше полюбляють «пісочку», бісквіти, йогуртові тортики. В нас не тільки солодке, є кіш із сьомгою, з куркою. Нещодавно почала робити сосиски в тісті.

– Знаю, що у вас є постійні відвідувачі. І що навіть додому замовляють десерти.

– Так. Є люди, які багато років з нами, не зраджують нам. І просто десерти беруть, і торти на свята замовляють. Є нові друзі: хтось спробував вперше, сподобалося, наступного разу приводить свого друга.

Є люди, не жаліємося. Вони вдячні. І ми їм вдячні. Я люблю людей і люблю, коли їм подобається моя випічка. Коли щось печу, хвилююся, щоб вийшло. Тисячу раз вже пекла, а все одно переживаю. Мені подобається, коли людина їсть і насолоджується.

– Мені сказали, що ви не ділитеся своїми рецептами.

– Правду сказали. Нікому не даю свої рецепти. Майстер-класи колись проводила, але припинила. Рецепти – це моє. Я навіть помічників не беру. Якщо печу виріб, я за нього відповідаю.

– Коли ви печете?

– Протягом дня. Буває, що у вихідний приходжу. Все встигаю, звикла. Навчилася раціонально розподіляти час.

– Вдома печете? Взагалі любите готувати?

– Дуже рідко. І то коли онучка просить. Моя Варюшка мені допомагає, фігурне печиво з тіста вирізає. Пиріжки можу спекти, а торти практично ні.

Готувати все люблю: рибу, м’ясо. Люблю гостей, люблю пригощати. Мені подобається експериментувати, готувати щось нове, цікаве.

– Ви ходите в інші кафе?

– В кондитерські – ні. Мені це не потрібно. Я не дивлюся, хто що і як робить, яка ціна, який асортимент. Роблю те, що хочеться мені і моїм відвідувачам. Приходжу на роботу і планую: сьогодні буде наполеон, «Валевська», меренга. До речі, мою меренгу всі хвалять. Це я не хвастаюся, переказую те, що чула від людей.

Але коли буваю в інших містах – куштую десерти в кав’ярнях. Були у Львові, скуштувала «Спартак». Мені не сподобався. Люблю, коли там сметанно-заварний крем, а вони вершки використовують. Ніхто не хоче готувати заварні креми, не заморочуються. Бо це довше, дорожче.

– Вам не пропонували взяти участь в шоу «МайстерШеф»?

– Колись діти хотіли мене відправити. Я відмовилася. Там треба сваритися, тримати якусь інтригу, я цього не люблю. Одразу б вилетіла, бо сварки – це не моє.

– Що ви робите з тим десертом, що залишається, що не купили?

– В мене такого не буває. Навчилася розраховувати. Зробила порцію чогось – розібрали. Якщо є час – ще випікаю. Або замінюю чимось іншим. Взагалі намагаюся урізноманітнювати, щоб вітрина не була щодня однаковою. Є позиції, які обов’язкові. Наприклад, маковий торт, наполеон. Якщо два-три вироби залишаються, забираю додому, моя мама із задоволенням з’їдає. Вона полюбляє солодке. А списання в нас немає.

– Де ви купуєте сировину?

– Це роблю я особисто. Мені важко вгодити, тому нікому це не довіряю. Якщо я роблю штрудель, мені потрібне велике, красиве, соковите яблуко, а не чотири маленьких. Молочні продукти нам привозить «Волошкове поле». Працюємо на маслі, ніякого маргарину. Начинка – або свіжі ягоди, або заморожені. Чай – те саме.

– Що кажуть ваші відвідувачі?

– Що їм подобається наш затишок, атмосфера. Що можна випити кави і поговорити. Зі мною поговорити. Навіть кажуть, що мені треба було стати психологом. А я просто слухаю.

І десерти мої подобаються, дякують. Є люди, які протягом п’яти-шести років щодня приходять. Випити кави – це для них ритуал. Був тут італієць. Як раз приготувала панакоту і тірамісу по італійських рецептах. Скуштував і сказав, що це справжній десерт.

Багато переселенців приходять. Взагалі коли почалася повномасштабна війна, багато людей було. Мені здається, що коли важко, гірко, людям хочеться солодкого. Всім радію, всіх підтримую.

А ще я люблю спостерігати, як відвідувачі їдять мої десерти. Не можу впоратися з хвилюванням, завжди переживаю, щоб сподобалося. Слава Богу, подобається. Навіть із собою беруть і везуть в інші міста.

– Ваша дочка знає рецепти десертів?

– Ні. В зошитах все записано, але й в голові багато чого тримається. Нещодавно мені замовили торт – шоколадний з вишнею. Я все зробила з голови. Цей торт був для колеги моїх дітей, дочка сказала, що всі в захваті, і що будуть в мене такий замовляти. А я не знаю, чи зможу повторити, бо під час приготування щось додавала, експериментувала.

Дочка готує смачно, а пекти не любить. Онучці все передам, в неї є хист до цього.