Минулого тижня напередодні Всесвітнього дня поезії в літературно-меморіальному музеї Карпенка-Карого відбувся творчий вечір письменниці Надії Гармазій. Вона обрала для нього метафоричну назву «Тривання ріки».
І це насправді була ріка – інформативна й емоційна, яка поєднувала хвилі музики, поезії та співу.
Спочатку від науковиці музею Наталії Мельниченко присутні дізналися, що перша публікація майбутньої письменниці була надрукована у світловодській газеті «Наддніпрянка». В ній третьокласниця Надійка Гармазій звернулась до дорослих з питанням про збереження природи. Зрештою – про базові точки біографії: золота медаль по закінченню середньої школи, Кіровоградське відділення Малої академії наук України, факультет філології та журналістики КДПУ ім. Винниченка, аспірантура при цьому ж університеті, захист кандидатської дисертації «Літературознавча та культурологічна концептологія Івана Дзюби» тощо. Нині пані Надія передає свої знання учням альтернативної школи «КрОК». А ще керує обласною організацією НСПУ, редагує і видає книжки, організовує й модерує різні заходи, фотографує живу природу, пише картини, створює графіку та виховує двох дітей.
Творча активність і працьовитість цієї тендітної жінки вражає. Це наочно показала виставка, в якій представлені книги та видання, де друкувалася Надія Гармазій, протягом останніх 20 років.
Читання віршів поетки почалося з певно програмного «Попелища для феніксів». Цей текст переклала іспанською та озвучила її подруга, перекладачка і письменниця Оксана Буянова. Потім рікою полилася музика і пролунали пісні на тексти героїні вечора у виконанні Андрія Денисенка та Олександра Чеботаря. А відомий музикант Дмитро Дорош створив дивовижний акомпанемент для мелодекламації, якою пані Надія буквально зачарувала аудиторію.
Більшість цих текстів мають форму верлібру. Проте від багатьох сучасних верлібрів вони відрізняються більш чіткою сюжетною композицією і мелодійністю, яку вловив і відтворив у гітарних ритмах Дмитро Дорош. До того ж їхня метафоричність сприймається легко, вона органічна і мотивована на відміну від деяких сучасних «метамодерних віршників». Ці метафори мають сильний емоційний заряд, адже написані з любові. З любові до рідної землі, рідної домівки, до коханого, до людей загалом. Частина віршів, що ми почули від пані Надії, має ще одну особливість. Вони настільки еротичні, що здається нібито авторка особисто спілкувалася з сином Афродіти. Проте в них немає відвертих сцен чи описів пожадливості. Вони – про красу почуттів, про тягу до життя, про любов як творення. Її Ерос – це протистояння чи протидія Танатосу, що уособлює агресію та руйнацію.
Її поезії з «Тривання ріки» про ріку життя, про духовну безперервність, про стійкість і здатність долати перешкоди, залишатися живою силою навіть тоді, коли пересихають почуття. «Насправді наша ріка триває, і поки вона триває, нам треба брати весла і гребти», – підсумувала сама Надія Гармазій.
Думку усіх присутніх наприкінці зустрічі висловила виконуюча обов’язки директора літературно-меморіального музею Світлана Колесник, звертаючись до письменниці: «Хочу подякувати за ті хвилини захвату і піднесення, які дали можливість відчути, як тече ця ріка, як перетікає слово у музику і навпаки. Дякую, що допустили нас у свій світ поезії, у світ переживань і почуттів. Ви так яскраво, так щемливо передаєте почуття, які близькі усім, хто тут присутній».
Офіційна зайнятість: переваги, тенденції, результати роз’яснювальної роботи