«Це було як студентові зайти на кафедру до хорошого викладача»

Кілька разів приїздив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у Кропивницький, і щоразу це було помітною подією в місцевому суспільному житті. Про те, як це відбувалося, про свої зустрічі з видатним будівничим української помісної церкви розповідає голова Кіровоградської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, заступник директора Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України Олег Бабенко.

– Вперше побачив його в жовтні 1992 року. Я тоді навчався в Кіровоградському педагогічному інституті і очолював інститутську Спілку студентської молоді. Міністерство сім’ї та молоді запросило мене в Київ на курси молодих політиків. Поїхав. Того року в травні відбувся так званий Харківський архієрейський собор, на якому єпископи зрадили свого предстоятеля митрополита Київського Філарета. Зрадив і тодішній архієпископ Кіровоградський і Миколаївський Василій (Васільцев), з яким Філарет дружив з юності. Мені доводилося чути від парафіян промосковської церкви, що Філарет – мазепинець. Це визначення було мені як мед у вуха, бо так називали тих, хто вболівав за Україну. Вже тоді митрополита Філарета звинувачували в багатьох гріхах, зокрема в тому, що він поєднував чернецтво із шлюбом. У моїй молодій голові виникали запитання: чому ж ви мовчали, поки він був ваш? Чи це не так, як тепер розказуєте? І я пішов на службу у Володимирський собор, де й побачив Філарета. Що впало мені в вічі? З одного боку, відчувався величезний тягар на плечах митрополита. З іншого – його впевненість в своїй правоті. Розпачу не відчувалося, відчувалася твердість. Проповідував про любов і відданість рідній землі. Говорив тихо, але впевнено. Проповідь була суголосною тим проповідям, які він виголошував останніми роками, під час великої війни.

Вдруге Олег Бабенко побачив Філарета, вже Патріарха Київського і всієї Руси-України, у грудні 2007-го. Предстоятель приїхав у тодішній Кіровоград, щоб освятити хрест на території дитячої лікарні «Добруджа», де планувалося спорудити храм УПЦ Київського патріархату. У заході взяли участь тодішній архієпископ Кіровоградський і Голованівський Серафим, секретар єпархії отець Микола Шутяк інші місцеві священники УПЦ КП, голова обласної організації інвалідів Сергій Подорожний, з влади – голова обласної ради Микола Сухомлин. Патріарх говорив про Україну і її майбутнє – дітей, зокрема й тих, які лікуються в «Добруджі», про вдячність тим, хто турбується про долю рідної землі.

У Олега Бабенка склалося враження, що предстоятель почувався дещо зніченим, побачивши незлагодженість свого тутешнього кліру. Місцева єпархія УПЦ КП ще була слабкою, більшість можновладців сторонилася її, надаючи перевагу промосковській УПЦ. Щоправда, за сприяння Сухомлина єпархія УПЦ КП отримала приміщення колишніх дитсадка в селищі Гірничому та обласного кіновідеопрокату на Балашівці. Про становище єпархії свідчило й бідне вбрання священників.

– Після візиту Патріарха я підійшов до єпископа Серафима і попросив вважати мене вірянином Київського патріархату.

У червні 2008 року Олег Бабенко зустрівся з Патріархом Філаретом у Верховній Раді, на слуханнях про дотримання прав людей з інвалідністю. Захід проведено профільним парламентським комітетом, очолюваним Валерієм Сушкевичем. Ішлося про те, що частка людей з обмеженими можливостями досягла сорока відсотків від усього населення країни, наголошувалося на необхідності ратифікації Україною конвенції ООН про права людей з інвалідністю (це сталося 2009 року).

– Необхідність проведення тих слухань уже давно була на часі, проте не було кому їх організувати технічно на належному рівні, – каже Олег Бабенко. – У Кіровограді фактично діяв штаб з підготовки до слухань – Сергій Подорожний, отець Микола Шутяк, був залучений і я. Запросили і Патріарха Філарета, декілька разів зустрівшись з ним у процесі підготовки. На слухання він прийшов пішки зі своєї резиденції на Пушкінській, теперішній Чикаленка, оскільки транспортом через затори на дорогах Києва без запізнення було дістатися неможливо. А це далеченько. Сам прийшов, без іподиякона, без охорони. Це я до того, що його називали запанілим, мовляв, без свити і кроку не ступить. Ні, він не боявся ні зустрічей з людьми, ні можливих загроз від ворогів української церкви. На слуханнях говорив про допомогу людям з інвалідністю як про соціальне служіння церкви і вірян, як про вияв любові до ближнього. Після слухань ми з отцем Миколою підійшли до Gатріарха, який збирався повертатися в резиденцію пішки, як і прийшов. Хотіли провести його, він відмовився: «У вас ще довга дорога, а вже вечоріє».

У липні 2008 року Олег Бабенко побачив Філарета під час святкування в Києві Дня Хрещення України-Русі.

– Була велика спека. На Михайлівському майдані – подіум з престолом, де предстоятель і єпископи служили. Людей з’їхалося – десятки тисяч. Тільки з Кіровоградщини приїхали віряни чотирма чи п’ятьма автобусами. Ніякої колотнечі, організація – на найвищому рівні. Патріарх – чудовий менеджер. Відбулася багатолюдна хресна хода від Володимирського собору до Михайлівського монастиря. Ішов і Патріарх Філарет, якому було під вісімдесят. Господь дав йому велику витривалість. У наступні роки я знову брав участь у святкуванні Хрещення України-Русі і знову побачив нашого предстоятеля. З 2008-го я тричі був делегатом помісних соборів. В тому числі – об’єднавчого 2018 року.

За словами Олега Бабенка, він із отцем Миколою Шутяком кілька разів побував у резиденції Філарета.

– Для мене це було як студентові зайти на кафедру до хорошого викладача. Ідеш Пушкінською, теперішньою Чикаленка, – можеш зайти до предстоятеля. Там тобі раді, пропонують пообідати. Якщо патріарх мав змогу, виходив до нас. Доступний. Бувало, нам казали: владика не може прийняти, відпочиває перед вечірнім чи нічним служінням. Немолода ж людина. З резиденції ми виходили з богослужбовою літературою, щоб розповсюдити її в нашій єпархії.

Далі Олег Бабенко згадав, як отримав орден від Патріарха, про його візити на Кіровоградщину.

– Це було 2013 року, у вересні. Отець Микола Шутяк, секретар єпархії, каже мені: «Хочете поїхати до Філарета?» – «Хочу, завжди хочу». Поїхали. Єпископ Марк, Ігор Козуб за кермом, Валерій Лебідь і я. Дорогою дізнався, що нас нагороджуватимуть. Приїхали в патріаршу резиденцію на Пушкінській . В синодальному залі нас посадили за величезний стіл. Заходить Патріарх Філарет, потиснув нам руки. Хто схилився, тому він поклав руку на голову, знак благословення. Єпископ Марк розповів коротко про нас. Патріарх вислухав, коротко перемовився з нами. Говорив про служіння Україні й людям. Далі вручив нагороди. Валерію – орден Кирила й Мефодія. Козубу – орден Святителя Миколая. Мені – князя Володимира Великого ІІІ ступеня.

Тричі – 2014 року, 2015-го й 2016-го – з єпископом Марком я зустрічав Патріарха Філарета на кордоні Кіровоградщини з Черкащиною. Запам’яталася зустріч 3 жовтня 2014-го. Патріарх приїхав із запізненням – того дня у нього в Києві була важлива публічна зустріч. Ми побачили в машині глибоко втомленого старого чоловіка. Та тільки він ступив на землю і одягнув кукіль, стареча втома де й поділася. У Кіровограді на головній площі Патріарх провів молебень за Україну. Того ж дня – зустріч громадськістю в художньому музеї. Наступного поїхали в Новоархангельськ. Патріарх освятив Свято-Володимирський храм, який хотіла захопити промосковська УПЦ.

18 листопада 2015 року Патріарх приїхав у Кропивницький, щоб нагородити захисників України. Зустріч відбулася у філармонії. Дві години Патріарх вистояв на сцені, іноді спускаючись до присутніх. Неймовірна людина. У ветеранів на очах блищали сльози, бо слова патріарха були суголосні їхнім переживанням.

У листопаді 2016 року Патріарх освятив новозбудований храм Святителя Володимира в Торговиці.

Переломним в українському церковному житті став 2018 рік: отримання ПЦУ Томоса про автокефалію, обрання її предстоятелем Епіфанія, присвоєння Філаретові статусу «Почесний Патріарх». А він продовжував називатися Патріархом УПЦ КП, якої формально вже не існувало. 20 червня 2019 року зібрав нечисленних прихильників і заявив про відродження УПЦ КП. Реагуючи на це, ПЦУ виключила Філарета із синоду, у його підпорядкуванні залишилися Володимирський собор і резиденція в столиці. А він, перехворівши (у віці за 90) на ковід, проводив богослужіння, зустрічався з іноземними гостями.

– У ці роки я приходив у Володимирський собор заради того, щоб почути Філарета, – каже Олег Бабенко. – До вересня-жовтня 2025 року жодна служба не обходилася без нього. Щосуботи – вечірня, щонеділі – літургія, щосереди – акафісти святій Варварі, митрополиту Макарію, мощі яких зберігаються соборі. З жовтня він рідше проводив служіння. У січні ще приходив у храм, але літургію не очолював.

Позаминулого року я спробував зустрітися з почесним патріархом, прийшов у резиденцію. Мені сказали, що він недобре почувається, обіцяли зателефонувати, коли покращає.

Мені незрозуміле його намагання відновити УПЦ КП 2019 року. Це не вкладалося в моїй голові. Але саме він створив помісну церкву, його внесок в наш цивілізаційний вибір – неоціненний. Патріарх Філарет – рівний Володимиру Хрестителю. І він – наш сучасний Мойсей… Мине років з десять, і церква канонізує Патріарха Філарета як святого.

Звісно, я був на прощанні з ним. Брав участь у ході до Свято-Володимирського собору, де поховали Патріарха.

На прохання поділитися спільними з Філаретом знімками Олег Бабенко сказав, що є лише одна така світлина.

– Під час зустрічей не до фотографування було. Та й не хотілося показувати себе невігласом – просити сфотографуватися разом. Хто такий поряд Філаретом?