«Я пишу не долі – я пишу людей»

У минулі вихідні в академічному обласному музично-драматичному театрі імені Кропивницького відбувся прем’єрний показ вистави «Іронія Долі (Гра в життя)». Над постановкою творчо співпрацювали режисерка Олена Горбунова та художниця Тетяна Баштаннік.

У п’єсі Сергія Марена зображено один робочий день однієї богині. Це Децима. Ви не знаєте хто вона? Та і я, зізнаюсь, призабув. Тому на початку першої дії автор устами героїні нагадує: «Ви ж знаєте хто я? (Діловито.) Взагалі-то, я – Децима! (Трохи не впевнено.) Ну… Децима… Мойра… Парка… Начальниця відділу долі… Ні? (Понуро.) Срана епоха!» Звісно, на сцені ви не почуєте табуйованої лексики, яку так полюбляє використовувати сучасний драматург Сергій Пономаренко. Як би він не прагнув надати богині низьких людських рис, матюкливість їй не личить. І на цьому зійшлися погляди художнього керівника театру Антона Меженіна, режисерки Олени Горбунової та виконавиці головної ролі Євгенії Канівець.

Хоча вона й богиня, їй не позаздриш: щира і самотня Децима віками, без відпустки працює у холодному підвалі хмарочосу «Олімп». Вона втомлена від безсмертя та періодично намагається різноманітити свою рутинну роботу. На відміну від класичної Децими, яка вимірювала довжину нитки життя, що пряла її сестра Нона, і холоднокровно вирішувала коли нитка має обірватися, наша героїня не байдужа до своїх «клієнтів». В п’єсі її емоційний стан постійно коливається і (певно, від перевтоми) має ознаки шизофренії.

ДЕЦИМА. А це, між іншим, я маю бути в депресії. Це мою безцінну роботу пхають в шредер. Сидиш тут працюєш, фантазуєш, стараєшся… Ніхто з них навіть не уявляє, як це складно. Я пишу не долі – я пишу людей.

Як відомо, існує два підходи у сценічній роботі актора. Перший – це відтворення образу, коли актор демонструє характер персонажа або героя за рахунок голосу, жесту, міміки, не поринаючи щоразу глибоко в емоції. Другий – проживання образу, практично повне перевтілення. Тут присутні щирість, психофізична дія та глибока віра в обставини п’єси. Саме в цьому другому ключі намагалася грати Дециму Євгенія Канівець під час генеральної репетиції, коли їй стало зле. А вже за добу вона поєднала ці два підходи, збалансувавши «техніку» й глибоке психологічне «проживання» образу. Як вона сама зазначила, «це була робота на рівні ментального зв’язку».

Навантаженню Децими можна навіть поспівчувати. У неї під рукою понад сім мільярдів душ. А тут ще й постійні претензії та інтриги з боку сестер Нони і Морти. Ми їх не бачимо (це ж моновистава), але завдяки чудовій грі актриси відчуваємо їхню присутність.

ДЕЦИМА. (Іронічно.) О небо! Хто ж це може бути? Мабуть наша начальниця Нона. (Бере слухавку. Говорить протяжно і задоволено.) Алло-о-о… Компанія “Олімп”. Слухаю вас. Ні-ні, ніяких помилок. Так і є – протокол “Ковчег”. Все в кращих традиціях нашої компанії. Розумію. Але ти ж сама казала, що я втрачаю кваліфікацію, надто переймаюся долею людей. Казала? Казала! Ось, я і вирішила не словом, а ділом підтвердити свою… Так, я пила і що? Та нахрін ту відпустку – скоро у мене буде набагато більше вільного часу. Вибач, друга лінія… (Натискає кнопку на телефоні.) Відділ долі. Слухаю… Та годі тобі нити, Морто! (Слухає.) Та я, навіть, не знаю… Придумай щось… Хоча, навіщо вигадувати – вони й самі створили достатньо цікавих штук: віруси, хімічна зброя, ядерка… Ти взагалі за що гроші отримуєш? Чекай друга лінія… (Натискає кнопку на телефоні.) Відділ… Не кричи на мене! (Слухає.) То я неправильно тебе зрозуміла? (Слухає.) Я не категорична – я практична. І взагалі, коли це тебе почали хвилювали долі людей?

Так, Децима Сергія Марена вийшла більш приземленою. Адже єдине, чого вона так бажає, – відчути себе людиною. Але через це вона й більш життєлюбна та гуманна. Щоправда, це простежується в рядках, що лежать між романтичною іронією та метаіронією.

ДЕЦИМА. Ось, ми маємо новонародженого… (Дивиться в папірець і сміється.) Бідолашний народився в справжній дірі. Трохи підправимо… (Вписує.) Тепер найголовніше: подаруємо нашому новоявленому кілька талантів. Ідеальний слух і аналітичний розум. Хай мучається, гівнюк. (Вписує в папірець.) Тепер додаємо дрібку недоліків… Це теж важливо – недолік створює шедевр. Хай буде: алкоголізм і лінь. (Вписує.) А тепер замішуємо цю долю до колоди інших…

Ні-ні-ні, не все так просто… (Наче божевільна перекладає папірці, черкає в них і щось вписує.) Я зводжу і розводжу людей. (Бере якийсь папірець і нещадно рве його.) Звеличую і принижую. Даю і віднімаю. (Жмакає інший папірець.) Пропоную нове і краду старе. Ні, я не жорстока – я довбаний професіонал. (Розкладає папірці в три стовпчики.) Зрештою залишилося відміряти потрібний відрізок часу, купити попкорн і спостерігати, як вчорашній гівнюк стане генієм музики або просре все. (Втомлена падає на стілець.) Куди там тим музам. Я справжній митець! Це я дарую світу геніїв. Звичайно, не кожен стане обраним, але можливість є у кожного.

На моє запитання ще під час пресконференції в кого вона вірить, в Бога, в Долю, Провидіння, у себе чи у щось інше пані Євгенія відповіла таке: «В усе разом. У цьому світі немає чогось одного. Є взаємодія Всесвіту, Бога, людей. Але все одно ми обираємо свою долю. Дуже часто ми стикаємося з такими моментами, коли розуміємо: отут треба пригальмувати, а ось тут пришвидшитися. Я вірю і у випадковість і в те, що все одно ми самі вирішуємо як складеться наше життя. Якщо ти сидітимеш вдома і чекатимеш, що тебе помітить якийсь режисер з Голівуду, ніколи такого не буде. Для того, щоб реалізувалися наші ідеї та пропозиції, ми маємо зробити певні кроки». Тут же актриса навела цитату з ролі: «Дякую тобі, Сашко. Впишу тобі в долю лотерейний квиточок. Ти головне його купи, Саша».

Ця вистава починається на сцені. Але – при розумінні та усвідомлені сказаного –продовжується в кожному з нас. Адже немає іншої долі, ніж та, яку ми створюємо самі.