«Под крышей дома твоего»

16:14
1
473
views
Фото Олега Шрамко, «УЦ»

В канун настоящих холодов и новогодних праздников в нашем городе произошло одно из добрых чудес, которого ждали годами,  - открылось сразу два центра помощи бездомным и людям, оказавшимся в сложных жизненных ситуациях. Один – в центре, на Преображенской, 37, создан силами благотворительной организации «Милосердие», второй – на Новониколаевке, на улице Тельмана, 75, за деньги государства. Об особенностях обоих заведений и о том, кому в них предоставляют помощь, читайте далее.

Вначале мы посетили центр на Преображенской. Он больше походит на частный дом, нежели на место для бездомных – добротный ремонт, удобная душевая со стиральной машиной и всеми принадлежностями, маленькая уютная кухонька, «плазма» на полстены в гостиной. О том, откуда всё это взялось, мы спросили у Владимира Лебедева, главы благотворительного фонда «Милосердие».

– Володя, сразу видно, что денег вложено немало. Откуда они?

– Собирали всем миром. Много помогли местные церкви и люди, которые ходят туда. Не остались в стороне и католики, пятидесятники, баптисты.

– Каковы правила деятельности центра? Кто может к вам попасть – только бездомные или, например, человек, который вечером поссорился с семьей?

– Годами к нам каждую субботу на обеды приходят малоимущие. Это такой наш проект, чтобы не усугублять ситуацию, чтобы люди не оказывались на улице, чтобы дети не попрошайничали. Мы им выделяем действительно хороший пакет продуктов, также они могут взять у нас вещи – всё, что жертвуют люди. А те, кто лишился всего, могут у нас помыться, постричься, переодеться – в общем, получить весь соцпакет. К нам также могут приходить люди, которые оказались в сложных жизненных ситуациях. Нам облегчило задачу государство – мы всех будем перенаправлять в государственный центр на Новониколаевке. У нас временная передержка. Сейчас можем принять максимум 15 человек. Деления на мужчин-женщин нет, это по принципу хостелов в Киеве. Наш штат – человек 20 молодежи.

– Стабильно вы селить никого не будете?

– У нас нет таких возможностей. Сейчас у нас подключено отопление в трех комнатах, и мы за один месяц заплатили за коммуналку 4,5 тыс. грн. Максимум человек может провести у нас неделю. За это время выясняем ситуацию, находим работу. Если нужно – даем возможность пожить и месяц, если человек нашел работу. Мы кормим тех, кто попал к нам. Смысла нет, если будет человек у тебя находиться голодный. Когда ты создашь человеку домашний уют – тогда человек меняется.

– Какие правила для тех, кто попадает к вам?

– У нас есть медсестра София – она осматривает прибывших. Если человек явно болен – везем его в больницу на Валы, там делают рентген-снимок и т. д.

– А если к вам приходит человек в состоянии алкогольного опьянения?

– Сразу на выход. Хотя если человек молодой, то с ним еще можно что-то сделать. Сегодня он пьяный, а завтра проспится – и всё нормально. У нас даже за стол не садится человек нетрезвый, и курят за территорией.

– Как соседи по дому отреагировали на открытие вашего центра?

– Люди такому соседству не рады, но мы им дали понять, что это в их интересах. У нас общий дом, и 80% из него наши. Мы им предложили даже хороший вариант купли-продажи. А люди дали понять, что мы тут никто, и у них есть страх, что к ним придут и что-то заберут. Сейчас, кстати, наши власти хотят забрать у нас землю – речь идет об общем участке земли при дороге. Они его просто отдали в аренду какому-то «левому» человеку. Мы сейчас готовимся судиться с горисполкомом, который выдал неправильные документы. Они списывают всё на какую-то старую власть и всё такое.

– Ведёте ли вы статистику бездомных людей города?

– В городе сегодня таких человек 250. Если к нам приходили раньше бездомные, то сейчас, на удивление, приходят люди, которые при домах, но которым просто нечего есть. Вас в центре встречала бабушка Люба – ее дочь умерла, и она осталась одна с тремя детьми. Я дал ей работу, и теперь она нам убирает в офисе.

– Зачем вам это всё, Вова?

– Мы помогаем людям – люди помогают нам. Даем им понять, что ничего в наше время не берется ниоткуда и приобщаем к работе. Сейчас нам помогают четыре семьи. Они мотивированы к работе. Мы не зря все это затеяли, люди меняются к лучшему у нас на глазах.

Сразу после посещения дома на Преображенской мы поехали в Кировоградский городской центр учета и временного пребывания бездомных лиц и пообщались с его директором Александром Железняком.

– Пане Олександре, у вас доволі велике приміщення та ще й не один корпус. Що тут було раніше?

– До 1 вересня 2017 року ми працювали як центр реєстрації бездомних осіб, надавали їм місце реєстрації, перебування, проживання та відновлювали документи. Це приміщення нам виділила міська рада, вони об’єднали школу № 3, а раніше початкові класи третьої школи були тут.

– Яким коштом це все утримується?

– З міського бюджету. На передостанній сесії міськради нам виділили кошти на доукомплектування штату та закупку необхідного інвентарю для відкриття. Тому ми й почали клієнтів приймати не з першого вересня, а з першого грудня.

– Які обов’язкові умови чи вимоги до тих, хто сюди потрапляє?

– У зв’язку з тим, що в нас державне фінансування, ми приймаємо на термін до 90 днів лише мешканців Кропивницького, і не лише бездомних осіб, а й тих, які постраждали від насилля в сім’ї. Батьки не знайшли порозуміння з дітьми або навпаки, наприклад. Ми нікому не відмовляємо. Три місяці, які людина проводить тут, вистачає на виготовлення паспорта.

– Скільки максимально людей тут може проживати?

– До 30 осіб за положенням. Але, враховуючи те, ви бачите самі, що в нас два приміщення загальною площею 2500 квадратних метрів, згодом ми можемо змінити положення та приймати більше людей. Ніхто не знає, яка їх кількість зимою прийде – чи 10, чи 50, чи 200. Для цього в нас є резервні місця та два корпуси. Там є опалення й комунікації. У разі потреби тільки меблі треба буде закупити і все.

– Який штат працівників центру?

– 13 осіб: директор, бухгалтер, 2 фахівці з соціальної роботи, які займаються патрулюванням і виготовленням документів бездомним. Також вони влаштовують людей в геріатричні центри та пансіонати. Соціальний працівник, який проводить бесіди й повністю все, що зв’язано з ними, юрист-консульт, тому що багато є моментів – і забирають житло, і т. д., техпрацівник, медсестра і 4 чергових адміністратори.

Один із співробітників центру – завідувач господарською частиною Віталій Кодацький – є ще й директором благодійної організації «Нове покоління»:

– В нашей организации находятся два центра реабилитации – в Кропивницком и в Знаменке. К нам попадают люди очень разные – в основном алко-, наркозависимые и люди, которые освободились из тюрьмы. Мы не имеем права делать им документы. Поэтому познакомились с Олегом Краснокутским и Александром Железняком. Через них, через их юристов и соцработников мы делали документы для людей. Хорошо, что открыли такой центр, потому что мы не знали, куда людям идти, семь лет. Это единственная область, где такого здания не было, и наконец-то наша власть его сделала. Много людей зимой не знают, куда пойти. И что они делают? Они совершают криминал и попадают в тюрьму, замерзают, умирают. Теперь они сюда могут прийти и побыть здесь три месяца.

– Олександре Володимировичу, чи є у вас охоронці – скажемо так, груба фізична сила на випадок, коли прийде хтось агресивний чи неадекватний?

– Окрім чергового адміністратора, який знаходиться в нас цілодобово, ще чергують дві особи з приватної служби охорони. Це пілотний проект, на весну може додамо ще когось.

– Які кошти йдуть на утримання тут однієї людини щомісяця?

– Ще поки нічого не можу сказати. По-перше, ми тільки з 1 грудня штат почали набирати, наприкінці місяця приблизно порахуємо. Приміщення ми орендуємо за 1 гривню, платимо тільки за опалення, але площа велика.

– Які люди приходять до вас?

– Я хочу ще сказати, що 80% із тих бездомних, яких ми бачимо на вулицях, на смітниках, мають житло. Це в них просто такий стиль життя і такий вид заробітку. Нещодавно на Facebook читав: громадські організації наші кажуть про 1800 бездомних. Хто їх рахував? Де взялась ця цифра? От у мене картотека лежить – приблизно 500 осіб працездатного віку, десь 70% чоловіків, 30% жінок. 49% – мешканці Кропивницького, 51% – це з районів, інших областей і країн. Чи це вони на старість набираються розуму та повертаються до нормального життя, чи що це – я не знаю. 18% мають вищу освіту. От у нас проживає зараз особа, яка майстер спорту з футболу – грала в юніорські роки за збірну України. Багато історій розказують, і багато з них вигаданих. А вона от дійсно розказує, який клуб купив її, в якій в Кіровограді школі дитячій тренувалась і т. д. Людина просто послизнулась у житті.

Нам удалось пообщаться с двумя женщинами, находящимися в центре. На контакт они шли не очень охотно, но он все же состоялся.

Лиля, 41 год: – Почти неделю здесь проживаю, а узнала, что они предлагают свою помощь, когда даже общежития не было. Осталась без работы. Своей квартиры у меня никогда не было. Без крыши, документы потеряла. Снимала раньше квартиру. Мне здесь комфортно – тишина, порядок. Готовим сами.

(На вопрос о том, есть ли знакомые, оказавшиеся в подобной ситуации, сказала, что пару человек есть, и она посоветует им это место.)

Людмила Аркадиевна, 63 года: – Я в этом новом центре первый раз. Раньше была на Короленко, 50. У меня была обменная двухкомнатная квартира – с Урала на Смолино. И в то время, пока я находилась в Белоруссии, мою двухкомнатную квартиру продали. Мне сказали, что я квартиру потеряла, но ничего я не теряла. Мне юрист сказала: девяносто процентов, что я могу выиграть суд, но сто никто не даст. 9 марта будет год, как я вернулась из Белоруссии. Я на вокзале где-то неделю провела по приезде. Я не могла ничего добиться. На вокзале неделю жила. Вы представляете? Я сразу обратилась в Малую Виску, а там говорят, что без меня какой-то суд был. И я из Смолино уехала, а мне дали старые документы, но датированные 2017-м годом. Но это все ложь. На данный момент я сужусь. Замешаны и Виска, и Смолино. Тут еще идет расследование.

В Белоруссии я работала, там у меня был муж, он умер, и свекровь была. Тут я тоже стараюсь работать. Захочешь – всё узнаешь, если жить тебе негде будет. Здесь очень хорошо, директор отличный. Конечно, нужно помогать центру тоже, я работаю. Пока уборщица, но скоро буду кондуктором троллейбуса. Вот как только с пенсии куплю телефон, сразу начну работать кондуктором, потому что у меня украли телефон, а у кондуктора телефон должен быть обязательно. Здесь только три месяца, чтобы подкопить денег и снять квартиру. Тяжело, конечно, очень тяжело. У меня дети в России, они меня зовут. Но я все равно хочу добиться своего. У меня такой характер – я люблю, чтобы чистенько было. Хоть какой, но свой угол.

Людмилу Аркадиевну мы застали за приготовлением обеда, поэтому поинтересовались у директора вопросом питания.

– Пане Олександре, у вашому закладі харчування повне чи часткове?

– Часткове. Якби тут було ще й харчування повне, то вони б сюди з усієї області на зимівлю з’їхались. І з усієї України.

– Які були проблеми при створенні цього центру?

– Це вже п’ятий рік, як я тут працюю. І це вже наше четверте приміщення. Кожне приміщення ми відвойовуємо, не дають, бастують і т. д. А тепер навіть ті люди, що були незадоволені, сьогодні приходять сюди та самі приводять бездомних. Побачили, що це цивілізовано – ніяких запахів сторонніх, алкоголю, нічого такого.

А вот что говорит о недовольстве горожан соседством с центрами для бездомных депутат городского совета Олег Краснокутский:

– Хочу сказати, що наші люди, на жаль, забувають таку стару приказку «От тюрьмы и от сумы не зарекайся». Люди не думають, що можуть опинитись у таких ситуаціях і що одного не прекрасного дня, не дай Боже, постукати у двері цього центру та попросити про допомогу. До сьогоднішнього дня такого закладу в нас, на жаль, не було. Ми казали про притулки для тварин, собак, кішечок, а про людей не думали. На щастя, зараз все ж таки влада зробила крок назустріч людям, і, до речі, ці ж люди досить часто не винні – їх просто зробили жертвами. Тепер ми їм можемо допомогти. І нічого страшного в цьому для оточуючих немає. Може пам’ятаєте – я на сесіях ніколи не називав адресу. Люди не знали, де буде в місті такий центр, поки ми не назвали адресу. А після цього почали протестувати.

На Facebook в коментарях до статей писали, що не можна розташовувати в одному приміщенні бомжів і дитячий садок. Вони навіть не знали, що дитячий садок знаходиться не в цьому приміщенні. Потім «схаменулися» та почали писати ще гіршу нісенітницю: не можна, бо будуть красти дітей, будуть їх варити, їсти і т. д. Дійшло до межі. А в людей у кожного своя мета. Я знаю, дехто з заможних поклав око на це приміщення. І він багатів думкою, що може «віджати» цю комунальну власність. Інші просто під впливом певних стереотипів кричали, що поруч діти, а тут будуть «туберкульозники», «спідозники» і т. д.

Мене все-таки тішить, що позитивних відгуків більше, ніж негативних. І влада повинна все ж таки робити певні кроки для того, щоб був захищений кожен член територіальної громади. Навіть той, який, вибачте, десь в люках, який десь на вулицях і т. д. Ми будемо продовжувати працювати й допомагати всім, хто цього потребує. І працювати з противниками цього всього. Бо вони живуть неначе за радянським принципом: ми за колгосп, але не в нашому селі. Так не буває.

Марія Ларченко

Марія Ларченко

Журналіст «УЦ».

  • дмитрий

    “Часткове. Якби тут було ще й харчування повне, то вони б сюди з усієї області на зимівлю з’їхались. І з усієї України.”

    Сразу видно мелкого человека. Не удивлюсь если вскоре вскроется, как этот директор там подворовывает продукты