Травневі зустрічі

У загальноприйнятому сенсі репортажу про першотравневу демонстрацію цього року не вийшло з відомих причин, але тема залишилася, і розмовляти є про що. Хоча б і про те, що вперше за час його офіційного відзначення на теренах Кіровоградської області, тобто за більше як сторіччя, Першотравень не лише не відбувся, але й не відчувався!

За радянських часів це було найвелелюдніше свято, з парадами та масовими гуляннями на природі, і його дійсно любили, приймаючи офіціоз і участь в святкових колонах, як неминучий додаток. Але влада використовувала його, як символ демонстрації єдності класу-гегемону з державною ідеологією. Через це на офіційному рівні Першого травня було більше пропаганди, чим власне трудової тематики, зате ж які гасла?! Газета «Правда» навіть друкувала спеціальні темники для транспарантів, тобто заклики до солідарності з трудящими як не Африки, то Латинської Америки, і радянські люди в святкових колонах з усих сил боролися проти поневолювачів робітників на всіх континентах, окрім тих, що жили на 1/6-й частині земної суші. Це свято повинне було демонструвати віру народу в Конституцію, яка гарантувала право на працю та відпочинок. До речі, остання теза в СРСР була доведена до абсолюту, бо в цей день відпочинок було гарантовано навіть ударникам підневільної праці в тюрмах і таборах. Як згадують жертви більшовистського терору, у цей день навіть політичних в’язнів не виводили на роботу – бо Конституція!
Склалося враження, що українська влада днем праці чи міжнародної солідарності трудящих просто знехтувала або принесла його в жертву коронавірусу, і це відчувалося не лише відсутністю офіційних привітань з Першотравнем на сайтах Кропивницької міської ради чи Кіровоградської ОДА, але й у вигляді тематичної агітації на банерах чи сітілайтах. Можливо, це така тактика, щоб не провокувати святковий настрій, але в такому разі вона спрацювала, бо й люди теж не виявляли звичного в таких випадках піднесення. Але заради справедливості потрібно відзначити, що міська влада таки зробила народу подарунок, оскільки напередодні Першого травня в Кропивницькому почали діяти ринки, хоча звичного ажіотажу не спостерігалося й там, як і у всьому місті. Зате закрили для відвідувачів дендропарк з його тюльпанами, начебто за порушення карантинних вимог!
Ми прогулялися вулицями обласного центру, людей на вулицях було мало, хіба що більше звичайного відчувалося пожвавлення біля торговельних об’єктів. Навіть в обідню пору на набережній Інгулу ані компаній, ані рибалок не спостерігалося. Зате працюючих, тобто робітників, яким наша Конституція цього дня гарантує право не лише на роботу, але й на відпочинок, було хоч відбавляй. Ось на Михайлівському мосту бригада КП «Міськсвітло» за допомогою автопідйомника міняє ліхтарі вуличного освітлення. Віктор Кравчук, який працює на підприємстві вже 12 років, роботою в цей день не здивований:
– Це по графіку. Графік є графік, і нашу роботу ніхто не скасовував. Так було завжди – хоч свято, хоч карантин, місто ж потрібно освітлювати? Працюємо, як у звичайний робочий день, поки диспетчер не дасть команду.
– А святкувати?
– Святкувати будемо завтра, завтра в нас по графіку вихідний, але якщо встигнемо, то відзначимо ще сьогодні, як годиться. Ми ще тих років, хто пам’ятає ці свята. Якщо Перше травня – то все гуло, все цвіло, і народ весь був у місті. Це зараз карантин, то народу мало. Але нам потрібно працювати, місто потрібно освітлювати.
З ним солідарні, якщо в цьому випадку доцільно вживати саме це слово, і будівельники, які працюють на об’єкті біля колишнього ресторану «Весна». Але в них взагалі радикальний погляд на зміст свята на честь праці: «Нам відпочивати ніколи, ми відпочиваємо в ході фізичної праці. Треба взагалі відміняти свята, бо ми й так відпочиваємо 150 днів на рік. Можна відзначати лише релігійні свята, такі, як Великдень, а в усі інші дні потрібно працювати. Бо так ми нічого не заробимо – хочемо жити добре, а працювати не хочемо. Але ввечері щось таки буде, по традиції».
Цього разу в місті дійсно «не гуло й не цвіло», навіть біля Федерації профспілок не помітно не те що пожвавлення, але й натяку на святкову Першотравневу атрибутику. Те саме й на центральній вулиці, і на площах біля міської ради чи Героїв Майдану – ні тобі святкової розтяжки «З Днем солідарності», ні банеру «З днем праці», ні тобі державних прапорів. Навіть політики проігнорували свій електорат, і ніхто не ризикнув розщедритися хоча б на вітальний транспарант чи банер. Тихо й порожньо, але поодинокі перехожі весь час озираються, неначе шукають хоч якихось слідів святкового настрою. Ми зупинили Олега Кадигроба, який саме йшов площею: «Не бачу жодних ознак свята. А так би всі святкували, це ж свято не радянське, а трудящих, так? А зараз нічого немає, взагалі, такий настрій, як кажуть: „Навіть п’яні не сміються”. Не вистачає якоїсь людяності, якоїсь радості, не вистачає якоїсь надії, що буде краще, людей не вистачає, розумієте? Можна було б якесь привітання, можна було чимось прикрасити місто, незважаючи на коронавірус, але потрібно хоч трішки додавати ложку меду в оцю діжку дьогтю, і воно було б дещо краще».
Важко не погодитися з цією думкою, оскільки святковий, а значить і позитивний настрій формується не лише в святкових колонах, а із, здавалося б, дрібниць. Цього разу про гарний настрій більше потурбувалася природа – під обід в Кропивницькому пішов давно очікуваний, хоча й нетривалий дощ, а на Інгулі поблизу залізничного мосту плавала велика зграя білих лебедів…
Сергій Полулях, «УЦ».