Їм би всі райони взять і поділить

14:27
706
views

Давня чиновницька мудрість рекомендує проводити адміністративно-територіальну колотнечу лише на тлі невиразних соціально-економічних показників. Таким чином людям як би дається натяк на можливе покращення в результаті чергового переділу кордонів областей чи районів. Приблизно те саме спостерігається й зараз, бо за останній рік ми отримали вже кілька варіантів зміни кількості районів Кіровоградської області. Потрібно зауважити, що це відбувається в ході фундаментальної зміни концепції адміністративного устрою на користь об’єднаних територіальних громад, яка взагалі ставить під сумнів існування районного рівня влади.

Днями Міністерство розвитку громад і територій видало проєкт майбутнього територіального устрою України, в якому замість 490 існуючих районів залишиться 118, по 4-5 на кожну область. Причому зазначено, що карти майбутніх районів були підготовлені на основі «рекомендацій обласних державних адміністрацій, після тривалих консультацій з асоціаціями та експертним середовищем», але насторожує те, що в Кіровоградській області черговий проект з’явився як би нізвідки. А між іншим, це вкрай важливо, бо ми вже маємо приклади змін меж існуючих ОТГ без будь-яких консультацій чи хоча б повідомлень про сюрпризи від уряду «молодих і зелених» реформаторів. У нашій ситуації це важливо ще й тому, що в Кіровоградській ОДА практично не залишилося корінних мешканців області, керівні крісла займають все більше вихідці з Херсонської чи Полтавської областей, які, можливо, ще не встигли перейнятися проблематикою кожного району, громади чи сільської ради, звідси й «косяки» в Приютівській чи Попельнастівській ОТГ, які будуть оскаржені в судовому порядку.

Якщо зазирнути в глибину історії питання, то найбільше над районами глумилися за часів СРСР. Наприклад, до 1923 року на території нинішньої Кіровоградщини існували два повіти, які потім стали партійними округами – Єлисаветградський і Олександрійський. До їхнього складу входили спочатку волості, а потім райони. Потім кілька десятиріч райони переходили «з рук в руки», створювалися й ліквідовувалися, укрупнялися й розукрупнялися, їхня кількість змінювалася від 12 до 31, аж поки на 1968 рік не сформувалася нинішня мережа райцентрів. Такий броунівський рух свідчить лише про одне – влада не переймалася економічними, етнічними, кліматичними чи якимись іншими питаннями, окрім створення стрункої вертикалі партійного контролю над територією та населенням. До речі, під час таких трансформацій відбулася анексія Чигиринського району на користь Черкаської області, хоча логіка й логістика підказують, що це мала б бути одна Світловодсько-Чигиринська економічна зона.

Щось подібне в питаннях районоутворення відбувається й зараз. Схоже, що ніхто не знає як, зате добре знає навіщо. А ось громадськості це незрозуміло, скажімо, навіщо створювати якісь районні утворення, якщо управлінські функції вже переходять на рівень ОТГ, які вийшли на прямі фінансові стосунки з Кабінетом Міністрів? Відповідь може бути лише одна: таке районування по-новому – це спроба збереження партійної чи олігархічної вертикалі контролю над децентралізованими територіями. При цьому реформатори розуміють, що велика кількість зайвих чиновників районного рівня надто кидатиметься в очі на тлі незалежних ОТГ, але ще
не визначилися, скільки ж районів потрібно мати хоча б і на Кіровоградську область? Тут різнобій і нерозуміння настільки очевидні, що потрібно придивитися.

Напередодні останніх парламентських виборів тоді ще народний депутат О. Горбунов презентував законопроєкт, який передбачав створення на Кіровоградщині 3-х районів замість 21-го. Це були Олександрійський (Петрове, Світловодськ і Онуфріївка), Кропивницький (Новомиргород, Олександрівка, Новгородка, Компаніївка, Знам’янка, Долинська, Бобринець, Устинівка) і Голованівський (Новоукраїнка, Мала Виска, Добровеличківка, Новоархангельськ, Вільшанка, Благовіщенськ і Гайворон). Чому так – не знав і сам ініціатор, який сказав, що районів може бути і два, і п’ять. Трохи пізніше на круглому столі в ОДА прозвучала пропозиція створити ті ж три райони, але вже не Голованівський, а Новоукраїнський. І ось нова пропозиція, згідно якої карта області ділиться вже на 4 райони. Це Кропивницький (Знам’янка, Олександрівка, Новгородка, Компаніївка, Долинська, Бобринець і Устинівка), Новоукраїнський (Новомиргород, Добровеличківка, Мала Виска), Олександрійський (Світловодськ, Петрове, Онуфріївка), Голованівський (Новоархангельськ, Вільшанка, Благовіщенськ, Гайворон). Зрозуміло, що всі райони включають і територію, так би мовити, материнського району.

Але за якими критеріями формуються райони – жодних пояснень, як і те, чи враховуються межі створених ОТГ, які були сформовані розпорядженням КМУ лише в кінці травня? Бо завтра з’ясується, що одну частину якогось ОТГ віднесли до Кропивницького району, а іншу – залишили в Олександрійському. До явних «косяків» можна віднести й принцип формування чисельності населення районів, які передбачалися рівними в цьому компоненті, але Кропивницький чомусь вдвічі, або й втричі більший за інші райони. Знову ж таки, не зовсім зрозумілим виглядає й відверто вертикальний спосіб проведення кордонів районів на карті, втім, автори попереджають, що й це не остаточний варіант.

Тоді залишається одне питання: а навіщо все це? Невже ми починаємо новий етап укрупнень, за якими послідують розукрупнення, і так до безкінечності, і все лише для того, щоб зберегти хоч якусь видимість контролю на політичній карті області, бо на економічній карті вже давно ніхто нічого не контролює.