Історичний календар Кіровоградщини-2021

15:52
638
views
Фото з сайта «З перших вуст»

Якщо Геродота називають батьком історії, то автора та упорядника серії «Історичний календар Кіровоградщини» Володимира Боська можна назвати батьком історії Кіровоградської області. Втім, його розвідки та знахідки виходять далеко за межі конкретних епох і територій…

Роботу дослідника можна вважати знаковою хоча б тому, що за майже 20 років існування проєкту вийшо 16 (!!!) книг, у кожній з яких автор або повертав з небуття, або відкривав чи, скоріше, вводив в історичний обіг сотні визначних діячів, які працювали чи працюють в усіх сферах життя Кіровоградської області або якось пов’язані з нею. Остання книга дещо відрізняється від попередніх подачею матеріалу. До цього видання готувалися, умовно кажучи, в ювілейному форматі, коли герой нарису або подія досягали якоїсь круглої дати. Ця ж книга, окрім традиційних ювілейних статей, містить і вузько тематичний розділ, тому підзаголовок звучить більш конкретно: «Етюди в червоному, чорному та синьо-жовтому кольорах про участь єлисаветградців у революції 1917-1921 рр.». Про особливості роботи читачам «УЦ» в ексклюзивному інтерв’ю розповів сам автор, Володимир Босько.

– Володимире Миколайовичу, ходили розмови, що попередній випуск був завершальним, але ми бачимо, що це не так.

– Завершальним міг бути минулорічний випуск, про 20-й рік, який зараз рекламується в Інтернеті, але з’ясувалося, що він лише крайній. А це, мабуть, передостанній.

– Тобто є сили, є матеріали?

– На наступний є, а далі хочеться завершити цю справу, 17 випусків, як-не-як.

– Що ця нова книга, назвемо її так, дала чи відкрила суспільству?

– Почну з того, що Юрій Митрофаненко задумав вже третю чи четверту книгу під назвою «Роки боротьби під час першої російської революції», але коли він збирав матеріали, то з’ясувалося, що я одним з перших підняв цю тему, працюючи ще в «Народному слові». Я першим написав про Маруську Никифорову, як вона встановлювала радянську владу. Першим опублікував вірш Цетліна про Маруську, знайшов його, взагалі було підготовано десяток чи більше статей. Митрофаненко їх використав, у тому числі й про концтабір в Єлисаветграді. Зазначу, що ми з ним не суперники, навпаки, ці книги доповнюють одна одну, тільки в нього на місцевому матеріалі, а в мене на більш глобальному. Я й подумав: те, що відбувалося в Єлисаветграді, на території повіту, це цікаво, але ж без революції російської української не було б? А цю так звану російську революцію зробили уроженці України, наші земляки.

– Безпосередньо?

– Так, безпосередньо, і це тепер визнано всім світом. Але я задоволений, що мені пощастило знайти щось невідоме. Про Троцького та Зінов’єва писано-переписано, але з’ясувалося, що уроженці Єлисаветграда були лідерами й інших партій – меншовиків, есерів, партії анархістів, не кажучи вже про отаманів.

З’ясувалося, що термін «комісар» запропонував меншовик Валеріанов-Бронштейн. Зразу після повалення царського режиму він прийшов на засідання Ради робітничих і селянських депутатів, де й запропонував термін «комісар», що з ентузіазмом було прийнято. Так з’явилися комісари при Тимчасовому уряді. У свою чергу, коли більшовики захопили владу, то саме Троцький запропонував називати міністрів народними комісарами, а сам уряд – Радою народних комісарів. Про цих лідерів меншовиків, анархістів ніхто не писав і не знав.

– Вам важко було відірватися від конкретних тем, оскільки кожна приховує безліч невідомої інформації, а формат потребує стислості? Адже кожну тему, практично по кожному прізвищу, можна розвивати й розвивати.

– Я хотів робити цей календар одночасно і довідником, і книгою для читання, тому розміщував статті якби врізнобій, тобто після кожного місяця з ювілейними датами йшла тематична стаття. З’ясувалося, що це дурниці, бо не було ні довідника, ні книги для читання. Тому цього разу ювілейні дати зібрав усі разом в одній частині, а в іншій – зробив збірник статей, книгу для читання про участь наших земляків в революціях російській, українській і так далі. Потім, ця книга має свій сюжет – як розвивався революційний рух.

Згадаємо першу спробу підірвати імператора в 1859 році. В Єлисаветград приїздив не хто інший, як сам Нечаєв, демон російської революції, кумир Леніна, але спроба була невдалою. Потім народовольці й так далі. Можна сказати, що революцію зробили єлисаветградці, але не лише. Вони займали найвищі посади, потім стали жертвами репресій, бо революція пожирає своїх дітей, і всі вони були знищені. Але той же Троцький, по суті, став могильщиком революції, яку він сам і здійснив. Ленін у той час сидів десь у Фінляндії, а Троцький організував усе це діло.

– Разлив, броньовик на Фінляндському вокзалі…

– Так, між іншим, саме Троцький назвав ці події революцією, бо Ленін називав їх переворотом. Зараз знову називають це переворотом, але у «Відроженні нації» наш Винниченко називав це Великою соціалістичною російською революцією.

– Він же соціаліст, тому інакше і не міг?

– Повернусь до сюжетної лінії книги. Помирає Ленін. Хто його ховає й знімає фільм? Єлисаветградці. Вони знімають фільм «Похорон Леніна», керівник Разумний і два оператори – Лемберги, батько і син, майже повністю зняли цей знаменитий фільм. Далі йде муміфікація тіла Леніна. Серед лікарів, які цим займалися, був і уроженець Єлисаветграда Шабадаш. І, нарешті, фінальна крапка, Дон Амінадо, поет, який в 1926 році поховав Радянський Союз.

– Отим віршем, про те, що розпад СРСР почнеться з Біловезької пущі?

– Так, але там йдеться і про «На линии Вапнярка – Кременчуг возникнет до 17 республик». Я спочатку довго не міг зрозуміти, але, можливо, Дон-Амінадо, не дай Бог, десь передбачив і вірогідний поділ України?

– Який висновок можна зробити з книги?

– Їх багато, але, по-перше, історія – це не наука, а по-друге, революцію в Росії здійснили українці, більше того, наші земляки, тому ми можемо вважати її своєю…