Вінницькі актори – харків’яни

11:23
451
views

Легендарний харківський театр імені Шевченка, правонаступник знаменитого театру «Березіль» Леся Курбаса, поїхав від війни до Вінниці, яка люб’язно прийняла творчих людей. Навіть декого з кропивничан здивувало, що цей театр, який більше ста років працює в самому центрі російськомовного Харкова, не ставив спектаклів російською мовою, тільки українською.

Днями трупа завітала до Кропивницького, на фестиваль «Вересневі самоцвіти», з неодно­значною постановкою п’єси авторства відомого письменника Сергія Жадана «Хлібне перемир’я» (гості вже поїхали, але на майбутнє – дітей до 16 на таке відправляти не варто, багато особливої лексики). Цю виставу запам’ятають усі й надовго не лише через відверту мову, а й тому, що вона тривала втричі довше запланованого. Були дві повітряні тривоги, глядачі та актори бігли по укриттях, а потім усі поверталися, і show must go on. До честі кропивницького глядача – більшість витримала цей іспит і була на виставі до кінця!

«Ми зараз представляємо мистецтво не тільки харківського театру “Березіль”, але й вінницького театру імені Садовського, який люб’язно надав нам прихисток, – каже режисер-постановник Олександр Ковшун. – І з житлом допомогли, надали автобус, усе, що потрібно, аби ми далі втілювали в життя наші мистецькі проєкти. Більше того, вінницькі актори грають у наших виставах, для постановки “Хлібного перемир’я” мені просто не вистачало акторів, збирав наших по всій Україні, але порозліталися хто куди! Було, що один наш актор чоловічої статі грав жінку, не було виходу.

На фестивалі “Мельпомена Таврії”, на жаль, він відбувався не в рідному Херсоні, ми виступили в незвичному форматі – разом з Вінницьким театром ляльок (вони також нам дуже помогли після переїзду) презентували “Хлібне перемир’я”. До речі, у вас ми показали пом’якшену версію, існує більш жорсткий варіант.

Два тижні тому у польському Кракові на театральному фестивалі “Схід-Захід” ми показали нашу виставу в харківсько-вінницькому форматі, жорстку версію, ми радилися стосовно цього з адміністрацією фестивалю. Чому у вас було м’якіше? Бо ми відчуваємо дух, історію, менталітет, традиції, біографію місця й не хочемо нав’язувати щось, було розуміння, що в театрі корифеїв треба бути більш спокійними та виваженими.

Чи могли б ми лишитися у Харкові? У принципі, так. Але коли з ранку до вечора обстрілюють центр міста, де на вулиці Сумській знаходиться наш театр, то це дуже важко. Працювати неможливо. Театр офіційно не працює, закритий. Коли ми переїхали маленьким колективом до Вінниці, то головне враження перших днів було – неймовірна тиша. У Харкові були дні, коли цілодобово обстрілювали все місто.

Вже через два тижні після переїзду до Він­ниці ми зробили такий собі концерт-виставу, де і діток, і підлітків було багато задіяно в різних номерах, і це мало успіх. Ми знайшли можливість реалізуватися у ляльковому театрі, і були пропозиції продовжувати. Але вже запрацювала ідея з “Хлібним перемир’ям” Жадана, нас до себе запросив театр імені Садовського, і справа пішла. І почали з України збирати своїх людей.

Велика подяка організаторам “Вересневих самоцвітів”, у цей час треба бути добрими янголами, аби організувати, найти кошти, можливості все це робити. Дякуємо Кіровоградщині!»