Євгеній Скачко: «Ми як стояли, так і стоїмо»

15:22
910
views

«Хлопці їдуть у відрядження, проїжджатимуть Кропивницький, передадуть вам невеличкі експонати для музею редакції», – було повідомлення від командира 1-го батальйону 110 ОМБр Олега Дем’яненка. Ми зустрілися з хлопцями. «Невеличкими експонатами» виявилися тубуси відстріляних Javelin та Stinger, знешкоджений ворожий FPV quad, а також прапор батальйону з підписом комбата – «Директора». Один з хлопців – Євгеній Скачко, кропивничанин, молодший сержант з позивним «Салоєд». Другий – Леонід з Полтавщини. Ми їх не відпустили, не поговоривши.

– Женю, яким дивом опинився в рідному місті?

– По завданню командира нашого батальйону їздили за «новорічними подарунками» для ворога. Вважаю, що їм «сподобається». А вам і нам безперечно сподобається.

– Як довго побули в Кропивницькому? Чи вдалося побачити рідних?

– Мама працює на пошті, в мене було п’ять хвилин, щоб з нею зустрітися і обійняти. Останній раз бачилися в квітні.

– Що там, хлопці, біля Авдіївки?

– За даними розвідки, близько 40 тисяч ворожого особового складу намагаються перерізати основну дорогу постачання. В принципі, на цю дорогу давно прилітає, але зараз стріляють прицільніше, закидають дронами-камікадзе. Все, що в них є, зараз згруповано на Авдіївці.

– Деякі експерти кажуть, що Авдіївка – не стратегічна точка. Що оркам аби щось взяти.

– Не можу судити про стратегічну важливість Авдіївки, але враховуючи те, яку ворог вже сплатив за це ціну, воно того не вартує. Дуже великі втрати і особового складу, і техніки, і це заради маленького містечка, якого і не було б, якби не коксохімічний завод.

– А настрій наших хлопців?

– Вони кажуть, що занадто багато втратили побратимів на цьому напрямку, щоб поступитися Авдіївкою. Я чотири дні тому втратив друга. Настрій такий, що за кожен сантиметр тримаємося буквально зубами.

Це такі люди… Напевно в світі немає металу, міцнішого за наших пацанів.

– У соцмережах багато відео, де українські військові жартують. Є для цього час, настрій?

– Без цього не можна. Можна з ума зійти, якщо не жартувати. Ясно, що під час бою всі сконцентровані. Але ворог – не робот, він час від часу відпочиває, таким чином даючи і нам час відпочити. І хоч у них багато БК, але й це не безкінечно.

В жартах є потреба. Якщо весь час думати і боятися оточення… Нас кацапня лякає оточенням, напевно, з осені минулого року. Ми як стояли, так і стоїмо.

– Що з найсвіжіших жартів побратимів запам’яталося?

– Ой, жартують щодня. Одного часу було популярно заходити на спостережні пункти і казати: «Повістки роздають!»

– До речі, ваше ставлення до чоловіків, які тікають від повісток.

– Мені простіше довіритися людині, з якою я певний шлях пройшов, ніж тій, що «петляє». Почнеться штурм – що ти будеш робити?

– Нехай краще тут тікають, ніж там втечуть, – зазначив Леонід.

– Що робитимеш після Перемоги?

– Продовжу займатися тим, чим займався. А займався багато чим. В мене таке цікаве життя, я перепробував все: накопичив багаж знань, займався творчістю, працював на телебаченні, був далекобійником, ремонтував автомобілі… Маю багато ідей, які обов’язково втілю в життя.

Можливо, дивно звучатиме, але завдячуючи війні я зрозумів, що розвиватися – це круто. Набуті знання, які десь на поличці лежать, обов’язково знадобляться. В мене немає такого знання, яке б не згодилося на війні. Під час війни знань додалося.