Рада на раді й радою поганяє…

На тлі децентралізації та реформи місцевого самоврядування якось загубилася інформація про діяльність величезної кількості громадських рад при міністерствах і відомствах, вірніше, про їхню діяльність взагалі практично нічого невідомо.

Громадська рада була створена й при виконавчому комітеті Міської ради міста Кропивницького, і ось настав час для її перезавантаження, тобто зміни складу та керівних органів. Установчі збори відбулися на минулому тижні, але сказати, що вони викликали цікавість громадськості, не можна. Усе пройшло якось буденно й навіть нудно, і якби не організаційні неузгодженості та галас навколо них, то можна було подумати, що все давно вирішено. Втім, швидше за все, так воно й було, бо особливих дискусій з приводу кандидатур на керівні посади не виникало, і головою було обрано Леоніда Лузана, який займав цю посаду й у складі колишньої громадської ради.

Потрібно відзначити, що разом з тим сталося значне скорочення кількості членів громадської ради, яка зараз налічує 38 осіб проти майже 70. Але колишній склад «громради» запам’ятався кількома скандалами, коли не згодні з політикою керівництва люди збирали пресконференції та навіть погрожували вийти зі складу ради, хоча, чесно сказати, від цього нікому не холодно й не спекотно. Проте деякі члени громадської ради відзначалися неабиякою активністю під час проведення сесій міської ради та навіть обласної. З, так би мовити, здобутків цієї групи можна відзначити повернення на початок сесій виступів усіх бажаючих, які інколи затягувалися на годину-півтори та в плані продуктивності рівнялися нулю.

Громадські ради, насправді, не мають практично ніяких повноважень, а їхній вплив на прийняття рішень обмежується хіба що консультаціями та якимись таємними домовленостями між кураторами. Проте ці ради можна використовувати як додатковий козир у вигляді сформованої громадської думки при лобіюванні тих чи інших рішень. Одна справа, коли депутат просто заявляє про якусь ініціативу, і зовсім інша, коли його ініціатива начебто підтримана громадською радою, про яку широка громадськість навіть не здогадується.

З іншого боку, громадська рада є майданчиком для активістів і політиків, які не потрапили до складу депутатського корпусу, а тут вони якби при справах. А ще кажуть, що в громадській раді насправді існують різні групи впливу, які орієнтуються на окремих політиків чи чиновників, тобто ні про яку самостійність окремих членів ради не йдеться, хоча самі вони це заперечують.

Під великим питанням залишається й представництво громадських організацій, які делегували своїх членів у міську громадську раду. Справа в тому, що в обласному управлінні юстиції було зареєстровано кілька сотень громадських організацій, але більшість із них є клонами або складаються з однієї-двох осіб, і часто це члени однієї родини. Тобто має місце явне маніпулювання та навіть гендлювання інститутом громадських організацій, що знайшло своє підтвердження й під час проведення установчих зборів, коли люди відверто заявляли, що віддали свою громадську організацію комусь іншому.

Звичайно, діяльність громадської ради повинна оцінюватись практичними результатами, але, крім переліку розглянутих питань у звіті голови, їх не було. Вже це ставить під сумнів доцільність саме такої форми співпраці громадськості з органами місцевого самоврядування, бо сучасні інформаційні та комунікаційні майданчики дають будь-якому активісту практично необмежені можливості для оприлюднення своїх пропозицій і зауважень. Але навіть і в такому вигляді робота громадської ради має безліч недоліків, які не приховували й самі члени ради під час спілкування з журналістом «УЦ».

Анатолій Войний: «Я оцінюю роботу позитивно, бо піднімалися питання життєдіяльності. Це не дублювання функцій, а, можна сказати, супровід депутатської діяльності. Активісти спонукають депутатів до роботи. На жаль, повноважень громадська рада взагалі не має, це дорадчий орган, він може тільки давати поради».

Вікторія Однобочко: «Я думаю, що ми будемо трішечки ближче до депутатів, я думаю, що нас будуть чути трішечки більше, галузь медицини взагалі. Політики я б хотіла найменше всього, але без політичної складової в нашому житті нікуди не дінемось».

Віктор Шарий: «Якщо ми себе не репрезентуємо, то виходить, що за нас хтось буде вирішувати якісь питання. Якщо суспільство бездіяльне, хтось бере на себе ініціативу. Ми хочемо, щоб наш депутатський корпус працював, а не обіцяв, як завжди. Є міністерські громадські ради, які існують для проформи, але в нас люди, як мінімум, не байдужі».

Олександр Головко: «Питання в тому, що сам формат громадської ради такий, що по суті повноважень геть небагато, усе залежить від твоєї особистої ініціативи, від особистих контактів. У минулій раді було близько 70 чоловік, і два десятки взагалі не відвідували, а на зборах були присутні то 41, то 43 чоловіка».

Геннадій Орешков: «Найбільший недолік у громадських радах – це невігластво. Люди не мають можливості або бажання читати законодавчі або підзаконні акти, не розуміють своїх повноважень. Позитив у тому, що люди знайомляться між собою, налагоджують особисті стосунки. Політика? У нас все життя політика. У магазині політика, на фронті політика. У нас все політика, політика й політика».

Леонід Лузан: «Найбільша проблема – те, що члени громадської ради дуже в’яло працювали, практично працювали чоловік 20, не більше, ті, які реально щось робили. Дуже погано працювали комісії, дві комісії взагалі точно не діяли. Деякі члени громадської ради чомусь вважали, що робота якось оплачується. Партійного тиску немає, це інститут громадянського суспільства, хоча представники якось лобіюють інтереси своєї організації».

Отже, ми маємо ще одну раду, свого роду елемент бюрократизації демократичного суспільства, який, на мою думку, частіше за все навіть не дублює діяльність депутатського корпусу, а лише спостерігає та інколи заважає. Тому ця інституція вимагає докорінного реформування в сенсі або отримання додаткових повноважень, або прийняття на себе відповідальності за якийсь сектор життєдіяльності громади.