Перший надзвичайний міністр

28 жовтня в Україні відзначали 25-ту річницю з дня створення українського Міністерства з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, яке, попри трансформації, і досі називають МНС. Першим міністром-надзвичайником був наш земляк Валерій Кальченко, народний депутат України кількох скликань, зараз депутат Кіровоградської обласної ради. Більше того, він створював МНС практично з нуля.

– Валерію Михайловичу, вітаємо з ювілеєм МНС. А як все починалось?

– Дякую. Скажу, що ідеологом створення МНС був Василь Васильович Дурдинець, і концепція була така, що нове міністерство має очолити лише цивільна людина, а друга умова, оскільки потрібно з’єднати, умовно кажучи, їжака та гадюку, то ця людина повинна бути ні від Мінчорнобиля, ні від Штабу цивільної оборони.

– Їжак і гадюка – це Цивільний захист і Мінчорнобиля?

– Так, це ж різні структури, там всі військові, а там – цивільні, тобто людина повинна бути нейтральна, і саме Дурдинець порекомендував мене Леоніду Даниловичу. А все тому, що ми кілька років працювали разом на Бобринецькому окрузі, він як народний депутат, а я – як депутат обласної ради, кожен вирішував питання на своєму рівні. Але була й практична, так би мовити, передісторія. У 1996 році очікувався величезний паводок, бо в Центрі, на Кіровоградщині, випало найбільше снігу в Україні. Ми, тобто Юрій Топузов з управління водного господарства, Василь Іванович Сибірцев і я, зробили розрахунки й побачили, що буде потужна повінь. Тому вирішили облаштувати на 17 переповнених ставках сифони, тобто систему труб поверх дамб, щоб можна було скидати зайву воду, що й зробили, таким чином уникли повені. Це сподобалося. Дурдинець на всіх нарадах ставив нас за приклад, мовляв, зробили все так сміливо, та ще й за кошти обласного бюджету, хоча й залізли в борги на 200 мільярдів тодішніх карбованців.

– А взагалі, ідея створення МНС – це ж міжнародна практика, ми відставали?

– Безумовно відставали, бо такої структури та взагалі, поняття запобігання надзвичайним ситуаціям і реагування на них не було. Після цього був указ президента про створення МНС, а 31 серпня 1996 року мене призначили міністром, хоча міністерства як такого ще не було. Мені було поставлено завдання за 2 місяці розробити положення, виписати функції, це була дуже кропітка робота.

– Вам зателефонували й сказали, чи як?

– Ні (сміється), мене запросили, я пройшов співбесіди зі службою прем’єр-міністра, яку очолював Іван Кириленко. Були співбесіди й по іншим відомствам.

– А предмет співбесід? Якісь екзамени чи що?

– Як ти бачиш МНС? Як ти його уявляєш? Ось таке було. Після цього мене запросили в Адміністрацію Президента, а президент також мене знав, бо в 1995 році я, в якості першого заступника керівника області, виїздив на всі засідання за участі президента. Я зайшов у кабінет до Кучми, чекаю…

– А в президентському кабінеті ви були вперше?

– Вперше. Бачу, у нього на столі лежить указ про моє призначення. Він набирає Лазаренка й каже: «Ну що, Павло Іванович, Валєру Кальченка будем призначать?» Той каже, так, добре про мене відгукнувся, після чого президент при мені підписав указ, і в цей час годинник (у кабінеті був великий годинник) б’є 18-ту годину (посміхнувся). Отак я став міністром.

– У вас не було ні штабу, ні штату?

– З 2 вересня Мінчорнобиля вже було мені повністю підпорядковане, тобто всі штати й уся структура. Але положення розробити було складно, наприклад, приходиш до МВС і кажеш, що вони повинні давати МНС усю інформацію по пожежах, по ДТП і так далі. Реакція: «А чому це ми повинні вам давати?» З Міністерством зв’язку теж були проблеми.

– Тобто кожне відомство якби тримало для себе?

– Тримало, бо розглядали наші пропозиції не з погляду держави, а з позиції свого відомства, але потроху всі погодилися, різними шляхами нам це вдалося. Додам нюанс: усі розуміли, що Кальченку потрібно допомагати, інакше Дурдинець переламає, оце й усе.

– А законодавча база?

– Законодавчої бази не було взагалі. Я готувався до інтерв’ю й виписав, що була Республіканська комісія по надзвичайним ситуаціям, була Республіканська комісія по Чорнобилю, а в 1987 році створили Постійно діючу комісію при Раді Міністрів УРСР по ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих, яку очолював перший заступник Кабміну, а секретарем був Потіха Володимир, який потім став заступником міністра МНС. З законодавчих актів був лише Закон України «Про цивільну оборону» і положення. Усе! Потім довелося все напрацьовувати.

– А матеріальна база, люди, техніка?

– Із сил реагування на надзвичайні ситуації було три структури. Перша – штаб Цивільної оборони, який в основному був націлений на ядерну війну. Друга – це Мінчорнобиль, у складі якого була Зона відчуження, де були свої пожежники й т.д., і третя – Державна пожежна система. Звичайно, правильно було б, щоб і пожежники зразу ж увійшли до складу МНС, але тоді міністром МВС був наш земляк Юрій Кравченко, який був категорично проти, тому що пожежники, пожежна інспекція, – це був дуже важливий важель впливу на будь-кого. На будь-кого.

Я декілька разів ходив до Кучми, намагався переконати, що треба й пожежників підтягнути в МНС, але Юрій Федорович мав на президента дуже сильний вплив, тоді Кучма знайшов вихід і запитав: «А в Росії пожежники увійшли до складу МНС? Ні? Тоді й ми почекаємо». Через три роки пожежники таки увійшли до складу МНС, аж у 2002 році, отак була створена структура.

– Це вже пізніше, а з чого доводилося починати?

– Перший день, коли мене представили керівництву Мінчорнобиля та Штабу ЦО, 31 серпня 1996 року, ось бачите – тези виступу. Коротко я сказав, що нами опікується перший віце-прем’єр, що будемо працювати злагоджено.

– І як новину сприйняли, адже люди звикли працювати по-своєму?

– Ви розумієте, відверто, це була неприємна подія для всіх. Мінчорнобиль собі працював, а тут «Здрасьте!». Прийшов якийсь кіровоградець, і ми йому маємо підпорядковуватися? Військові взагалі: «Як це так? Ми військові! Генерали, полковники – і будемо підпорядковуватися якомусь там старшому сержанту?!»

– Це ваше звання?

– Я ж і кажу, старший сержант. А всі вважають, що я генерал і так далі. Ні, була умова – ти не будеш тягнутися за погонами та званнями, це була умова – міністр повинен бути цивільним. А колективам я сказав, що будуть продовжувати працювати, як і працювали, тому що нас не скорочувати, а додавати штат будуть, зважаючи на нові завдання. І друге, мені вдалося зробити дуже високі оклади, особливо для офіцерів – вищі, ніж в МО, приблизно в 1,5 рази.

– Сильно.

– Міністерство оборони було в стані скорочення, заборгованість по зарплаті й тому подібне. Крім того, я по кадрам зробив дуже розумно, і всі це підкреслювали, тобто запропонував, щоб у мене було 2 перших заступника, один військовий, генерал-лейтенат Володимир Логінов, а другим заступником став бувший міністр Мінчорнобиля Володимир Іванович Холоша. По заступникам міністра, від ЦО я забрав полковника Волкова Володимира з Кіровограда, а Володимир Іванович забрав собі заступником Потіху, якого я вже згадував. Був ще один заступник міністра, молодий, 30 років, Олег Гайдук, який займався, як зараз кажуть, цифровою інформатикою, розумний хлопець, отак ми комплектувалися.

– А місце дислокації міністерства зразу було на Гончара?

– Ні, що ви? Розташування міністерства було наступним питанням. Штаб цивільної оборони знаходився на Липках, але він був дуже маленьким. Мінчорнобиль взагалі не мав свого приміщення, то орендували на Лівому березі, то переїжджали. І в цей час на Гончара, де ви були, оцей гарний будинок, збудований в 1911 році для інституту шляхетних дівчат, там був якийсь авіаційний підрозділ Міністерства оборони, його ліквідували, і приміщення стояло порожнім.

– Така нерухомість в центрі – і нічия?!

– Сам дивуюсь, мені просто поталанило, чесно кажучи. Я туди прийшов, а там було дві речі – щурі й порожні пляшки. Треба були гроші, я пішов до Лазаренка й попросив 6 мільйонів гривень. Він був досить рішучий, як скаже, то скаже. «Беріть. Усе!» – і ми зробили швидко ремонт, компактно там розмістилися і Мінчорнобиль, і військові. Отак було вирішено це питання.

– Одне з найголовніших питань: а як створювали структуру?

– Я розумів, що три бригади, 4 полки та Вузол зв’язку недостатньо, що ти вирішиш? Але в мене склалися гарні, дружні стосунки з міністром оборони Олександром Кузьмуком. Він людина державницька, не відомча. Я кажу: «Ви ж там скорочуєтесь?»

– Давайте зробимо добру справу?

– Добру справу… Ми часто з генерал-лейтенантом Логіновим приїздили до Кузьмука, і він до нас приїздив, радилися, у неформальній обстановці теж, навіть по вихідних, і все це закінчувалося тим, що він мені передавав військові частини. Таким чином, за короткий період я забрав військові частини зі штабом, командиром, з особовим складом, з усією технікою, базою, приміщеннями.

– А як перенавчали військових на рятувальників? У тому числі й технічно, як це було?

– Світова спільнота дуже позитивно сприйняла рішення президента про створення МНС, і вони нам літаками почали привозити і з Штатів, і з Євросоюзу обладнання, і в першу чергу – ручний пневматичний чи гідравлічний інструмент для підйому бетонних плит, ножиці для різки металу й бетону. Це було нам у дивину – ці пневмоподушки, різальний інструмент. А ще в військах Цивільної оборони на складах була величезна кількість техніки. Наприклад, я приїжджаю у військову частину, а в командира один УАЗик на всю військову частину. Я дізнаюсь, що на випадок війни на складах НЗ цих УАЗиків 500 штук! Були машини очищення чи фільтрації води, багато інших, я умовив Василя Васильовича Дурдинця й мобілізаційний відділ Кабінету Міністрів частину НЗ розбронювати, і наші частини стали мобільними. Ну й навчання.

– Я пам’ятаю, у Кіровограді на Солдатських ставках літак на воду садили, з усієї країни були рятувальники.

– То вже було пізніше, навчання в регіонах, а потім прийшов час створювати нові напрямки, скажімо, авіаційний центр з пошуку й рятування. Олександр Іванович Кузьмук мені передав у Ніжині 5 літаків, 6 вертольотів, потім я докупив ще, таким чином ми зробили авіаційні пошукові центри в Києві, Одесі, у Криму й Львові. Друге, що я забрав, – була єдина на весь СРСР військова частина, яка займалася гасінням газових свердловин і нафтових факелів – протифонтанна частина. У них була вся техніка, я провів у Полтавській області навчання в присутності всіх послів, і хлопці показали, як це треба робити, підпалили свердловину й блокували вогонь – танки збивають полум’я, потім одягають блокувальні пристрої, так звані «тато-мама». Було дуже потужно.

Потім створили окрему рятувальну службу, які були на великих, потенційно небезпечних підприємствах. Вони були в Метробуді, у Мінвугіллі…

– А медицина?

– Теж комплектувалася, ще тоді ми замовили в Донецьку мобільний госпіталь, може, бачили – червоний надувний? До речі, він ще до цього часу функціонує, багато де був, і в Ірак літав, і в Закарпаття, і тому подібне.

Перейшла в наше підпорядкування Зона відчуження й так званий «Радон», з п’ятьма спецкомбінатами в Одесі, Дніпропетровську й т.д., де займалися захороненням радіоактивних елементів, також Гідромет перейшов.

– За скільки років вдалося все оце структурувати й міністерство стало боєздатним?

– Оце все було зроблено на 1 січня 1997 року. Ми ввійшли в 97-й рік уже готовою структурою, яка була здатна працювати на надзвичайні ситуації. Звичайно, пізніше все дошліфовувалося, підсилювалося, але організаційно було зрозуміло, чим займається кожне управління, підрозділ чи військові частини.

І що цікаво, як тільки створилося міністерство, трапився цілий ряд аварій. 28 жовтня вважається днем створення МНС, а вже 2 листопада був вибух житлового будинку в Мелітополі. На 5 поверсі вибухнула квартира, і на перекриття 4-го поверху лягли 5, 6, 7, 8, 9 і 10 поверхи. Я поїхав туди, приїжджаю й прошу в голови Запорізької адміністрації кран «Лібхер». Нема крана! Розумієте, люди стоять, ми знаємо, що в завалах є живі, є й мертві, треба щось робити. Тоді я, як будівельник, приймаю рішення – за одну добу змонтувати баштовий кран, через добу він стояв, доки копирсалися знизу. Вийшло, що фасадна стіна впала, починаючи з 10-го поверху, а з того боку вертикальна стіна стояла, ми її направленим вибухом знесли. Це перше, що було. Тим більше, міністерство взяло на себе обов’язок і відбудувати стояк.

Тільки-но розібралися з цією трагедією, як в Стамбулі загорівся готель, наші торговці-човники запалили. Там багато людей задихнулися, згоріли, вистрибували з поверхів, і тільки тому, що наші люди не знали, що в Турції евакуація йде не лише вниз, але й угору, на дах. І коли ми приїхали в Стамбул, у них був шок, що з України приїхав цілий міністр. Мер Стамбула казав, що з Греції на великі пожежі приїздив хіба що адвокат. У них дуже жорсткі правила: якщо людина потрапила в лікарню, її першу добу лікують і рятують, а потім, якщо ти не платиш, – усе. Я бачив, як медсестра, яка звикла на людському рівні до нашої жінки, плаче, бо помираючій не можна дати ліки. Ми швидко викликали страхову компанію, швидко вирішили, і тих людей вилікували. Тільки закінчилося це, в Єнакієво, на шахті Карла Маркса, сталася аварія.

– Вийшло, що міністерство створили вчасно?

– Так, зразу ми почали надавати допомогу й рятувати.

– Валерію Михайловичу, не можу не запитати, особливо з огляду на нинішні принципи призначення міністрів. Ви прийшли в міністерство готовим фахівцем, будівельником і управлінцем обласного рівня. А як призначали міністрів потім?

– Розумієте, зараз у нас доктрина така, що міністр має бути політичним лідером. Це правильно, але він повинен бути ще й фахівцем, хоч в якійсь галузі, яка допоможе працювати. Я приведу такий приклад: пам’ятаєте, у Дніпропетровську утворився провал на районі Тополь? Школа впала під землю, дитячий садок, житловий будинок.

– Страшні кадри й жахлива надзвичайна подія.

– Так от, якби в мене не було будівельної освіти, тим більше я закінчив кафедру «Основи та фундаменти», то було б важко прийняти ті рішення, які довелося приймати. У цьому плані я професію будівельника розцінюю як найперспективнішу. Будівельник – це вже готовий мер міста, скажем так, і для МНС підійшов.

– Але потім на це вже не зважали?

– Скажу, що кожний міністр, який приходив після мене, щось привносив своє. Зразу після мене міністром став Василь Дурдинець, він реорганізував війська цивільної оборони, цивільний захист. Потім прийшов Григорій Рева, він суттєво поповнив міністерство, в яке увійшли всі пожежники. Після Реви став Давид Жванія, ну, Жванія – той взагалі все захопив. Він захопив Чорнобильську станцію, забрав Держпраці, більше взяв Гідромету. А потім прийшов Віктор Балога. Балога суттєвого нічого не зробив, але й не розвалив. Нестор Шуфрич – при ньому були закуплені літаки Ан-32П, пожежні. Володимир Шандра теж багато зробив по ЧАЕС. Кожен щось своє додавав, зараз дуже позитивно, що Микола Чечоткін, який очолює ДСНС, працює 7 років. Ніхто стільки не працював, з’явилася певна стабільність.

– Але першим міністром МНС України був Валерій Михайлович Кальченко, 25 років тому. Вітаємо й дякуємо.