Нова концепція на старий лад

Русская версия

29 грудня минулого року Кабінет Міністрів України прийняв документ, який напряму стосується урановидобувного комплексу Кіровоградщини. Це Концепція державної цільової економічної програми розвитку атомно-промислового комплексу на період до 2026 року, яка була розроблена рішенням Ради безпеки і оборони з серйозною назвою: «Про заходи з нейтралізації загрози у сфері атомної енергетики та промисловості».

Нам концепція цікава з огляду перспектив діяльності ДП «СхідГЗК», які на засіданні уряду досить чітко окреслив міністр енергетики Герман Галущенко: «Основною метою концепції є створення умов для збільшення виробництва урану до повного забезпечення потреб вітчизняної атомної енергетики й підвищення енергетичної незалежності України».

П’ятирічна програма передбачає розвиток урановидобувної галузі аж до повного задоволення потреб в урані вітчизняної ядерної енергетики, для чого пропонується, причому одночасно, як збільшення обсягів виробництва урану, так і зниження собівартості. Як це кореспондується – невідомо, бо знизити собівартість можна або за рахунок скорочення штатів чи закриття збиткових підприємств, або за рахунок повної модернізації виробництва. І в тому, і в іншому випадку потрібні величезні кошти – щодо модернізації все зрозуміло, але й уранову шахту просто так не закриєш, потрібно вирішувати безліч екологічних і соціальних проблем. Концепція вказує третій шлях розвитку урановидобувної галузі України – за рахунок освоєння Новокостянтинівського та Апрелівського родовищ і введенням їх в експлуатацію в 2026 році. Якщо з Новокостянтинівською шахтою все зрозуміло, бо вона таки існує й потроху добудовується за рахунок власних коштів СхідГЗК, то що буде з Апрелівським родовищем – не ясно. Це родовище з найбільшим вмістом урану в руді, здатне забезпечити видобуток в еквіваленті до 600 тонн уранового концентрату на рік, до того ж знаходиться поблизу Смоліного, що перспективно в плані наявності кваліфікованих спеціалістів, які мають вивільнятися з місцевої затухаючої шахти. Але! Концепція передбачає «забезпечення експлуатації» збиткової Смолінської шахти до 2023 року, а Інгульської – до 2028 року, іншими словами, для Апрелівки не буде ні грошей, ні фахівців, бо малоймовірно, що ці шахти будуть зупинені в обумовлені терміни.

Складається враження, що різні розділи чи навіть абзаци концепції писали різні люди, бо як можна говорити про збереження шахти, коли ще кілька років тому було прийнято рішення про відмову на Інгульській шахті від технології блокового вилуговування й видобутку руди на одному з двох родовищ? У контексті освоєння нових родовищ автори документу якось забули про Северинівське родовище поблизу Кропивницького, яке майже 20 років стоїть законсервованим і де вже встигла зруйнуватися й зникнути надшахтна інфраструктура.

Розробники нової концепції вказують і на необхідність створення в Україні власного замкнутого циклу виробництва ядерного палива, планується реконструювати гідрометалургійний завод і сірчанокислотне виробництво ДП «СхідГЗК» у Жовтих Водах, а також переоснастити потужності для виробництва діоксиду цирконію. Не забули розробники й про інформаційний супровід реалізації концепції, хоча в цілому концепція-26 значно поступається концепції-20.

Її було прийнято в 2016 році, і там було все «по-багатому» – наростити до 2020 року виробництво концентрату урану на рівні 2480 тонн, аж до повного забезпечення потреб українських АЕС; побудувати завод з виготовлення тепловиділяючих збірок (ТВЕЛів) – це мало бути в Смоліному, але спільні кошти України та Росії в сумі 462 мільйони доларів так і не дійшли за призначенням. Йшлося в тій концепції й про освоєння нових родовищ, того ж Апрелівського і Софонівського, розташованого в Миколаївській області, але схоже, що окремі пункти концепції просто переходять з однієї редакції в іншу, правда, деякі, такі, як будівництво заводу ядерного палива, доводиться вилучати.

Між іншим, концепція-20 так і не була прийнята в вигляді постанови уряду, тобто так і не стала документом «до виконання». Цікаво, що РНБО поставила завдання таки прийняти концепцію-26 у найближчі пів року, але й це не головне, оскільки навіть у цьому тексті відсутні прямі посилання на бюджетні джерела фінансування, окрім як «за власні кошти» та «з інших джерел». Усі прекрасно знають, які можуть бути власні кошти в ледь не збанкрутілого СхідГЗК, проте пишуть – папір все витримає. Можливо, цей документ – лише підготовка до наступного етапу реформування ядерної енергетики – корпоратизації НАЕК «Енергоатом», що нібито дасть можливість залучати для розвитку кошти приватних інвесторів, для них і пишуть, що в нас є і родовища, і все інше?

За великим рахунком, положення старих концепцій виконувалися з точністю до навпаки, тобто не нарощували виробництво урану з року в рік, а скорочували його, тому питання стоїть у збереженні потужностей урановидобувної галузі, а не мріях про розвиток чи модернізацію. Про свій погляд на розроблений в Кабміні документ і нинішний стан справ в СхідГЗК нам розповів нещодавно обраний голова профспілки комбінату Віталій Скуба:

– За роки роботи я бачив уже декілька концепцій. Жодна не була виконана, не знаю, як буде зараз. По тому ж Апрелівському родовищу скажу свою думку. Для його освоєння потрібні дуже великі кошти, а де їх взяти? Інші джерела – це які? Перша проблема в коштах, друга – хто це буде робити? Для Апрелівського родовища потрібно не багато і не мало – збудувати шахту. На даний момент в Україні немає підрядної організації для проходження ствола, була одна, «Кривбасшахтопроходка» – зараз її немає, тому хто це буде робити, не зрозуміло. Будь-яка державна програма повин­на передбачати державне фінансування, комбінат сам не потягне, розумієте? Ніяк не потягне, якщо не буде державного фінансування, але ми не отримали навіть ту підтримку, на яку розраховували від уряду в минулому році – 2,2 мільярди гривень. Зависла й програма включення СхідГЗК до складу НАЕК «Енергоатом», бо знайшлися юридичні причини якраз через борги комбінату. Видобуток урану вимагає значних інвестицій, які окупаються не так швидко, але цього ніхто не хоче розуміти. Концепцію написати можна, як і сказати, що в нас дорога руда, але ж у нас вона дешевою і не може бути, бо це підземний видобуток, не те, що в Казахстані.

Зараз справи на комбінаті дуже погані, зазначу, що прийшов новий керівник, трішки наладилося з виплатами зарплат, на Новокостянтинівку прийшла нова гірнича техніка, але на виробництво катастрофічно не вистачає коштів, як і на виплату боргів, які в нас накопичилися за останні два-три роки. Нам би поточну діяльність забезпечити, не дати загинути тому, що є, а не народжувати невідомо що.

Оцінка сувора, але справедлива – документ ні про що. Схоже, що у «верхній» владі енергетична безпека України нікого не цікавить. Можливо, щось зміниться в зв’язку з подіями в Казахстані, бо якщо там посилиться вплив Росії, то з казахським ураном, як важливою складовою палива для українських АЕС, може статися те, що з російським газом.