Розлюднення

Як можна вести перемовини з крокодилом, що вчепився у вашу ногу?

Борис Джонсон.

Це ще одне актуальне слово 20-х років сучасності. Йому присвячені цілі трактати психологів, переповнені складними для розуміння вивертами. Але, за бажання, цей соціальний феномен можна пояснити досить просто: розлюднення – процес, у ході якого з індивіда витравлюється (вичавлюється, вимивається) усе людське.

Дегуманізація, зомбування, оскотинювання – синоніми розлюднення. Для наочності – ціла країна. Росія. Прикладів безліч. Почну з найсвіжішого та безневинного. Але лише на перший погляд.

Як вам чемпіонат ректорів університетів Москви та Підмосков’я з кульової стрільби, присвячений перемозі у Великій вітчизняній війні? Ні, ну дійсно, у чому б ще ректорам позмагатися, як не в кульовій стрільбі? Дуже інтелектуальне заняття для «гігантів думки».

У таких достойних освітян не може не бути успішних учнів. Ось тільки цілі в них не паперові, а живі. У сенсі – були живі.

Під час обстрілу Харкова 18 березня внаслідок влучання снаряда у багатоповерхівку загинув 96-річний Борис Романенко – у минулому в’язень таборів Бухенвальд, Пенемюнде, Дора та Берген-Бельзен. А на початку квітня в холодному підвалі в Маріуполі померла 91-річна Ванда Об’єдкова. Вісімдесят років тому десятирічна Ванда пережила німецьку окупацію. Тоді вона теж ховалась у Маріуполі в підвалі. Але вижила. А рашистську окупацію – ні, не пережила.

До смерті цих людей похилого віку причетні, мабуть, найкращі учні «ректорів-кульовиків». Які прийшли звільнити Бориса та Ванду від українських нацистів. І звільнили – від життя.

Учні з провінційних російських вишів із синіми дипломами ректорською влучністю не відзначаються: вони просто б’ють по площах, вулицях, лікарнях, багатоповерхівках та простих хатах. Куди влучать – там і ціль. Чи замислюються вони, куди стріляють і хто там, за цегляними та бетонними стінами, – діти, люди похилого віку, жінки? Звичайно, ні! Замислюватися про наслідки – функція людської свідомості, нелюдам це не властиво.

А є ще ті, хто про вищу освіту ніколи й не мріяв. Недоучки з російської глухомані, для них берці та автомат – шанс вибратися з рідного гівна та подивитися на світ через приціл. Ці були розлюднені від народження своїми батьками. Їм убити старого або зґвалтувати дівчисько прямо на вулиці Бучі або Бородянки так само легко, як випорожнитись посеред чужої кімнати. І красти їм однаково що в живих, що в мертвих.

Скільки років ми не вірили, навіть не знали про існування таких моральних потвор. Тепер знаємо, бачили.

І хто їхній головний «ректор», теж знаємо.

Усі класичні російські міфи на тему «цар не знав, він добрий, а бояри погані» розвіялися, як дим над водою від крейсера «Москва». Усе він, гад, знав і знає! Перечитайте, що Путін сказав з приводу захисників «Азовсталі». І не просто сказав, а наказав своїм оркам: «Заблокуйте цю промислову зону так, щоб муха не пролетіла!» Розумієте? Нехай здохнуть там усі – цивільні та військові, діти та поранені…

Путіна дедалі рідше показують по телевізору, але й цього вистачає. Ноги, що смикаються на зустрічі з Лукашенком (ледь встояв), права рука на доповіді Шойгу, що судомно вчепилася в стіл, хвороблива одутлість… Будь-який невролог вам скаже: у нього хвороба Паркінсона. Не погоджуся, хоч і не лікар. Діагноз Путіна – війна! Вона лізе з нього так само, як із війни вилазить сам Путін – припадками, тремором, дикою люттю, повним розлюдненням.

Чи можна домовлятися про мир із таким чудовиськом? Не бачу такої можливості. Який диктатор захоче, щоб супротивник побачив його тремтячі ноги, скручену руку? Показати свою хворобу, свою слабкість? Та ніколи! Він гнатиме своїх орків до перемоги будь-якою ціною. Поки не здохнуть. Вони чи він.

Ох, як же напрошуються історичні паралелі! У фюрера третього рейху також прогресувала хвороба Паркінсона. Єдина відмінність – у Гітлера тряслася ліва рука. І діагноз був таким же – війна.