Зимуватимуть у Кропивницькому

Близько ста переселенців мешкає в гуртожитку Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Завідує гуртожитком кандидат економічних наук Роман ПавлОвич.

У середині квітня він, старший викладач Донбаського державного педагогічного університету, з дружиною і 12-річним сином перебралися зі Слов’янська Донецької області в Кропивницький.

– Я рятував сім’ю. Кириленко, голова обласної адміністрації, попросив народ виїжджати. Наш університет  евакуювався в Дніпро. З місяць ми вивозили туди документацію, комп’ютери. І все одно залишилися питання. Щотижня їжджу в Слов’янськ. Забираю документи, особисті речі.

За словами Романа Павловича, вранці 23 липня він, вирушивши власним авто в Слов’янськ, став очевидцем обстрілу Кропивниччини.

– Метрів за 250 влупило. Добре, що вікна в машині були відчинені, інакше повилітали б. Я – на «газ», вперед…

Звісно, у Слов’янську – набагато небезпечніше. Росіяни продовжують обстрілювати місто, гинуть люди. Зупинилися керамічний, механічний заводи. Магазини працюють, продовольство – дороге.

– Багато людей виїхало. Якщо пройтися містом, молоді не побачиш. Раніш біля нашого будинку машини не поміщалися, тепер – жодної. З нашого під’їзду лише одна жінка не виїхала. Бо медик. Комендантська година – сувора. Військові пильнують за порядком. Мародерства не допускають. Спочатку трапилося кілька випадків, та швидко знайшли винуватців.

Роман Павлович наголошує, що Слов’янськ дуже покращав за передвоєнні роки. І гарні дороги, і благоустрій – результат фінансової децентралізації. У Кропивницький перебрався, бо має багато знайомих в педуніверситеті імені Винниченка, раніше бував тут. Завідувати гуртожитком для Павловича – не щось нове: очолюючи профком студентів та аспірантів в Донбаському педуніверситеті, займався і господарськими справами.

– Бачу, доведеться у Кропивницькому зимувати, – сказав наприкінці розмови.

 Софія Клименко – одна з кількох десятків жителів Покровська Донецької області, які мешкають у цьому гуртожитку на підставі договору, укладеного тамтешньою міськрадою й Кіровоградським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти. Це – працівники фінуправління Покровської міської ради, деяких інших її виконавчих органів та комунальних підприємств. Приміром, Софія – начальниця інформаційного відділу ради. Покровські чиновники, перебравшись у Кропивницький, продовжують працювати – для того їм виділено приміщення в дитсадку неподалік від гуртожитку.

– Живемо дружно. Ті, хто на одному поверсі, – як одна родина. Готуємо разом, прибираємо.

Звісно, виїхала не вся Покровська міськрада. Залишилися ті, чиї обов’язки не можна виконувати дистанційно.

– У Покровську – гучно, – очільниця інформвідділу має на увазі обстріли. – Я тиждень тому їздила туди.

– Жодного разу не пошкодували, що вибрали Кропивницький, – запевняє Софія. Її 10-річний син Михайло похвалився короткошерстим котом Карбоном. Виявляється, з початку війни Карбон побачив світу: побував і в Вінниці, куди Софіїн чоловік Андрій відвіз своїх батьків.

Далі дізнаємося, що Клименки 2015 року залишили окуповану Макіївку.

– Міші було два з половиною. Там і житло наше. Спочатку була надія, що неазабаром повернемося, але…