Повістка для переселенця

Ми зустрілися біля Прозорого офісу, де Олександрові оформлювали посвідку переселенця з Донеччини.

– З нею звернуся у військкомат, стану на облік. Далі – або призвуть воювати, або влаштуюся на роботу. Дуже потрібна робота. Хочу працювати в супермаркеті, адміністратором.

Олександр Меркотун  прибув у Кропивницький у серпні евакуаційним поїздом з Донеччини. Мешкає в гуртожитку, облаштованому для переселенців владою Кропивницького в приміщенні  колишньої школи. «УЦ» уже розповідала про цей заклад. Нагадаємо, там – 13 спальних кімнат, у кожній – по кілька двоярусних ліжок, є кухні, душові (з пральними машинами), дитяча зала. Віце-прем’єрка Ірина Верещук, відвідавши  гуртожиток на початку місяця (зустрічала перший евакуаційний поїзд з Донеччини в Кропивницький), схвально відгукнулася про тамтешні умови.

Перед повномастштабним російським вторгненням Олександр працював у кафе в Покровську на Донеччині. До того – три роки на такій же посаді в магазині «АТБ» в Дніпрі, а починав там охоронцем. Ще раніше – на мирноградській вугільній шахті, на підприємстві, яке обслуговувало Запорізьку АЕС. Словом, знає різну роботу. А мріяв стати спортивним журналістом. Два з половиною роки провчився в Донецькому національному університеті імені Василя Стуса на журфаці. Плани зламала війна: Донецьк опинився під контролем так званої ДНР, університет евакуювався у Вінницю, поїхати туди не було змоги.

За словами Олександра, у Мирнограді, де залишилася його рідня, нині жити дуже непросто, а далі буде ще гірше:

– Регулярні обстріли росіянами. Влаштуватися на роботу ніде. Шахта – одне з небагатьох підприємств, які працюють, але вакансій немає. Магазини «АТБ»  і «Єва» закрилися. Аптеки великих мереж – також. Залишилися переважно невеликі магазини й аптеки, там усе – дуже дорого. Централізованого опалення не буде. Газу вже немає. З водою теж, швидше за все, будуть проблеми. Кажуть, і каналізація не працюватиме. Там, у Мирнограді, – мама, вітчим, бабуся. Як влаштуюся – заберу їх сюди.

З початку великої війни Кіровоградщина зустріла кілька евакуаційних потягів. Прийняла понад 92 тисячі людей. З них 25 тисяч – діти. Найстаршому прибульцю  – 95 років. Багато хворих, не всі можуть пересуватися без сторонньої допомоги. Коли прибувають евакуаційні поїзди, служби ДСНС розгортають намети, де недужі  перепочивають, снідають, де їм пропонується медична й психологічна допомога.  Декого  одразу ж везуть у лікарню. Допомагають Червоний Хрест, ЮНІСЕФ, волонтери. Працівники Укрпошти чекають переселенців у гуртожитках, щоб видати грошову допомогу кожному, хто її потребує. Деякі приїхали  без документів або з радянськими паспортами. Їхні проблеми розв’язує  міграційна служба.

Переселенців влаштовують не тільки в обласному центрі, а й в Олександрії,  Петровому, Новомиргороді, Компаніївці, у селах. Поселяють у комунальних приміщеннях, у приватному житловому секторі. Усе робиться для того, щоб люди обжилися тут, соціалізувалися, знайшли роботу.

Дехто з них дивується такому теплому прийому. А хіба можна інакше?

Коли цей номер «УЦ» готувався до друку, авторові стало відомо, що Олександр Меркотун знайшов роботу – адміністратором в мережі «Алкомаг» і став на військовий облік. Йому вже й видали повістку, але ще не призвали. Удачі, Олександре!