Щоденник біженця

11:08
516
views

Ми продовжуємо спілкування з сім’єю з Кропивницького, яка виїхала до Німеччини. Причина усім відома – війна. Ось іще одна сторінка щоденника, в якому безпосередні живі емоції та враження, що виникли в іншій країні.

Понеділок

Сьогодні прийшов лист, що хлопці зараховані у Rhein-Maas Berufskolleg. Це тут, у Кемпені. Назва не пов’язана з розташуванням коледжу.

А ще була цікава пригода. До нашої сусідки, що не просихає з дня народження, який був чи то шостого, чи п’ятого грудня, приходила подружка. За словами цієї подружки, наша сусідка (яка вже зранку когось пів години посилала по телефону на три літери так, що чути було через дві стінки) зателефонувала їй зранку і сказала, що їй погано, що треба поправити здоров’я. Та подружка зраділа, накупила пива, але виявилося, що наша сусідка вже поправила здоров’я так, що ні бе, ні ме. Надвечір подружка сама вже була «гарна» і викликала собі таксі до вокзалу. Але невдача – таксист якогось біса не розмовляв німецькою, лише англійською. А ця дівчина знала лише німецьку, яку вивчала в школі тут.

Нам з матір’ю теж треба було до вокзалу, на автобус у сусіднє місто. І ця дівчина (що жила в ньому) зголосилася нас підвезти.

Нарешті, невідомо через скільки, бо я встиг випити дві чашки кави, сходити в туалет і зарядити телефон, пролунав дзвінок. Під’їхав таксист, який не знав німецької. Таксист був індус. І таксі було зайняте іншими індусами! «It’s my family», – сказав індус. Ми якимось дивом влізли втрьох, потіснивши індусів, які винувато-примирливо посміхались, виблискуючи жовтуватими зубами у напівтемряві салону. На щастя, вони всі були малі й щуплі.

Куди ми їхали? Нові знайомі запросили нас у сусіднє місто у так званий «Центр допомоги українським біженцям». Я чомусь думав, що це пов’язано з роботою або волонтерством, бо на днях питав жінку, що мене запросила, про ці теми. Але виявилося, що там просто роздача одягу, секонд-хенд за благодійні пожертви «скільки не шкода».

 

Вівторок

Сьогодні ходили зранку в інший «хенде-хох», тобто секонд-хенд. Я взяв дві курточки і кросівки. Обійшлося все в десять євро – особливо нічого у цьому не було. Я взяв ще джинси і футболку, на благодійність дав чотири євро. Коли ми вже збиралися йти, підійшли біженці з Маріуполя, які керують цим центром. Вони згадували дім, у жінки на очах блищали сльози: в їхній дім 16 разів вистрілили з танка, коли вони ховалися в підвалі. Вона казала, у тому домі три наші хлопці ховалися і відстрілювались, але загинули.

 

Середа

Центральний універсальний магазин Тафель, він не дуже й центральний. На іншому краю міста, за квартал від таблички, яка показує, що тут Кемпен закінчується. А ми живемо на іншому боці, за два квартали від іншої таблички, де Кемпен закінчується. Йти від однієї таблички до іншої хвилин 35.

 

Четвер

О, до мене поліція сьогодні підходила, бо я фоткав номери і двері будинків. Ну, вони були просто красиві. Але комусь це не сподобалося. Поліцейські – один чорношкірий, один білявий – сказали: «Люди бояться, що ви зараз фотографуєте, а вночі до них в хату залізете. Не фотографуйте більше». Перевірили документи і поїхали далі.

 

П’ятниця

О 19.00 у настоятельському храмі Різдва Св. Марії відбувся центральний поминальний захід округу Фірзен у рамках концерту «Єврейська молитва». Звучала органна музика єврейських композиторів. Органістка з Кемпена Уте Греммель-Гойхен та єврейський альтист українського походження Семен Каліновський інтерпретували музичні твори композиторів Йозефа Зульцера, Луїса Левандовського та Макса Бруха. «Вибрані музичні твори своїм меланхолійним настроєм особливо пасують до цього дня пам’яті», – сказали організатори. Участь у концерті була безкоштовна.

Це був серйозний захід, присвячений Голокосту. Ніхто нічого не знімав і не фотографував, сиділи серйозні, переважно літні люди, деякі в кіпах. Що примітно, в залі були індуси. Не цигани, а саме індуси. Хоча, може, це у німців такі цигани, вони ж теж були жертвами Голокосту…