«Інакше нам не можна»

У селі Шишкине, що розташоване на «перехресті» трьох колишніх районів – Компаніївського, Бобринецького та Новоукраїнського – є невеличка школа, яка нині називається Шишкинська філія Ганнівського ліцею. З 1989 року там вчителює (викладає історію) Юрій Віляда (на фото в центрі). А з 2014 року він організував волонтерський рух задля допомоги захисникам.

– Брат дружини з першого дня АТО був її учасником, і вже тоді ми почали допомагати нашим хлопцям і продовжуємо зараз, – розповідає вчитель-волонтер. – Мій син вже п’ятий рік воює. Збираємо кошти, купуємо хлопцям те, чого вони потребують. Взимку – теплий одяг, взуття, постійно – продукти харчування, медикаменти.

З початком зимового періоду люди, які згуртувалися навколо Юрія, роблять пічки для обігріву бліндажів та окопів, окопні свічки. Завдяки внескам небайдужих людей закуповують парафін. Юрій каже, що вже закупили й переробили, мабуть, більше тони парафіну. А от віск бджоли не встигають виробляти.

– З села багато чоловіків на фронті. На нашій школі сім меморіальних дощок. Це все колишні учні, які стали на захист країни, – розповів наш співрозмовник. – Село наше невеличке, чоловік із 400 проживає, у кожній родині є близька людина, яка воює. І всі дружно допомагають чим можуть. Щомісяця вчителі збирають кошти. Навіть пенсіонери з мізерної пенсії виділяють якусь суму для закупки необхідного.

Усі згуртувалися. Коли ми почали робити пічки, люди зносили старі газові балони. В кого були якісь труби – віддавали. Місцеві фермери допомагають металом, електродами, болгарками, кругами. І ми з хлопцями збираємося у вільний від роботи час і майструємо. Якісь ідеї знаходимо в інтернеті, до чогось самі додумуємося. А коли заїжджаю на ринок в Бобринці, дівчата-продавчині передають смаколики для бійців.

Раз на один-два тижні з Шишкиного вирушає машина, завантажена передачами на фронт. Скарб передають Вадиму Нікітіну («Патріот Кіровоградщини»), той везе ближче до фронту. Коли Вадим Леонтійович кинув клич, що бійцям потрібні черевики – «дутики», Шишкине й навколишні села активно відгукнулися, зібрали партію взуття.

Майстерню для виготовлення пічок та свічок облаштували у приміщенні, яке виділило керівництво школи. Будь-якої вільної хвилини, по вечорах, у вихідні туди приходять дорослі чоловіки, аби допомагати фронту. І старші учні долучаються – на уроках трудового навчання ріжуть картон для свічок. Вони й збирають його по магазинах – беруть картонні коробки.

Юрій Віляда регулярно звітує про волонтерську діяльність у соцмережах, щоб люди бачили, на що спрямовані передані ними гроші. Радо приймуть допомогу від будь-кого. А ще просять поради. У селі живе родина, яка віддасть мотоцикл для потреб фронту, але його треба відремонтувати. Якщо хтось має контакти тих, хто це спроможний зробити, відгукніться.

– Усі працюємо на Перемогу. Інакше нам не можна, – сказав Юрій Віляда.