Ампутація: життя продовжується!

11:22
315
views

Третій рік активної фази війни з росією призводить до зростання кількості людей з ампутаціями – і військових, і цивільних. Усі вони потребують якісної медичної допомоги, реабілітації та протезування. Однак життя після ампутації не завершується, а перетворюється на новий етап, де бажання та визначеність можуть відіграти важливу роль.

Процес відновлення складний і тривалий, з великою кількістю залучених до нього спеціалістів: лікарів, реабілітологів, протезистів та соціальних працівників. Однак після такого тяжкого поранення людина часто буває розгублена й не знає, що робити далі. Міністерство охорони здоров’я та Мінсоцполітики розробили спеціальну пам’ятку, яка допомагає розібратися з тим, яким є маршрут пацієнта з ампутацією.

 

Маршрут пацієнта з ампутацією

Етап 1. Ампутація. Рубець загоюється. З кукси знімають шви. Основна мета – запобігти появі ускладнень (застійна пневмонія, пролежні та тромбози). Особливого значення набувають нормальний розпорядок дня і якісне харчування.

Етап 2. Загоєння. Характеризується вираженим набряком кукси і прилеглих тканин. Це нормальна реакція організму на оперативне втручання. У цей період розпочинається профілактика контрактур (обмеження рухливості в суглобі) та проводиться антинабрякова терапія, яка дає результат через кілька тижнів.

Етап 3. Допротезна реабілітація. Коли рубець загоїться, мультидисциплінарна реабілітаційна команда розпочинає допротезну реабілітацію:

– фізичні вправи для збереження амплітуди рухів у суглобах;

– компресійна терапія;

– масаж рубця, гігієна кукси та менеджмент фантомного болю.

Етап 4. Протезування. Документи для отримання протеза можна подати через соцпрацівника, у ЦНАПі, територіальному управлінні Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю або онлайн на сайті Мінсоцполітики. Перелік необхідних документів:

Заява відповідного зразка.

Для військових обов‘язково – довідка від командира військової частини про обставини травми.

Висновок ВЛК (військові) чи МСЕК/ЛКК/МДРК (цивільні).

Паспорт громадянина України (або документ, який його замінює).

Довідка про присвоєння ідентифікаційного коду.

Для військових, за наявності, подається посвідчення УБД або ветерана військової служби.

Етап 5. Протезування. Звернутись до протезного підприємства можна у будь-який спосіб – онлайн, телефоном, у лікарні через соц­працівника чи керівника реабілітаційного відділення. Після того, як пацієнт обрав протезне підприємство, починається взаємодія з протезистом: підбір конструкції виробу, обговорення можливих комплектуючих тощо. Виготовлення протезу може зайняти в середньому 45 робочих днів. Усі послуги та вироби – безоплатні й повністю покриваються державою.

Етап 6. Протезна реабілітація. Коли протез виготовлено, настає етап протезної реабілітації і адаптації. Мультидисциплінарна реабілітаційна команда, до якої долучається протезист, вчить пацієнта користуватись виробом, допомагає відновити рухову активність і звикнути до протеза. Також мультидисциплінарна реабілітаційна команда має перевірити правильність підбору протеза та можливість ним користуватись.

 

Поради експертів

Як завжди, ми вирішили звернутись до спеціалістів і перевірити, чи все те, про що пишуть міністерства, відповідає дійсності, а також отримати поради як для людей з ампутаціями, так і для їхніх рідних і близьких.

Так, у військово-лікарській комісії нам розповіли, що до них пацієнтів направляють травматологічне, опікове відділення, відділення кістково-гнійної хірургії, де за необхідності проводять ампутації кінцівок. Комісія приймає рішення про реабілітацію таких хворих у спеціалізованих відділеннях і центрах. І з ними, і з їхніми родинами обов‘язково працюють психологи, які допомагають настроїтись на нормальне життя. Військові дуже часто можуть навіть продовжити військову службу – наприклад, у ТЦК.

Після проходження реабілітації люди отримують направлення на протезування – до речі, обов‘язково обговорюються додаткові можливості для занять спортом, для плавання тощо. Ще раз наголошуємо: протезування цілком оплачує держава. Вона ж покриває їхнє обслуговування та, за потреби, ремонт. Для отримання якісного протеза не потрібно чекати встановлення інвалідності. Є випадки, коли волонтери допомагають направити хворих навіть за кордон, де вони і реабілітацію пройдуть, і протези отримають. І це теж оплатить держава.

Звернулись ми і в реабілітаційне відділення. З хворими там працюють по декількох напрямках, у тому числі з політравмами, до яких відносяться і ампутації. У відділення поступають хворі з порушеннями функцій – і значними, і незначними. Як правило, з ними працює мультидисциплінарна команда: якщо у пацієнта порушення сну, тривожний стан, він переживає за сітуацію, в яку потрапив – з ним працює психолог. Якщо психолог бачить, що його допомоги недостатньо, тоді підключається психотерапевт, оцінює ситуацію і, за необхідності, прописує лікарські препарати. Якщо є порушення мови – працює логопед, завданням якого є навчити людину спілкуватись у просторі, якщо вона не може вимовляти, – жестами, поворотом тіла, рухами. З пацієнтами відділення працюють також фізіотерапевти, ерготерапевти, які відповідають за відновлення або хоча би покращення порушених функцій. Протягом трьох годин людина займається в залах фізичної терапії персонально зі спеціалістом. Також до складу команди обов’язково входять протезист і соціальний працівник.

Лікарня має домовленості з виробниками протезів, спеціаліст приїжджає, консультує пацієнта, і потім йому індивідуально виробляють протез. Завдання реабілітологів – поки нема протезу, покращити людині загальне самопочуття, зміцнити м‘язи кінцівок, у тому числі культі, адже потрібно буде пересувати протез, підтримати пацієнта психологічно. Як приклад нам привели чоловіка, який втратив нижню кінцівку через цукровий діабет. Він чотири місяці не міг навчитись надягати протез, пересувався на милицях. Згодом потрапив на реабілітацію, його навчили надягати протез, знімати, ходити до 10 метрів – і якість його життя одразу підвищилась, вже ходить без милиць. Тобто задача реабілітологів – навчити користуватись протезами, ходити, і цим протягом 16 календарних днів займаються фізіотерапевти. До речі, у реабілітаційному відділенні є дуже багато найсучаснішого обладнання як українського, так і закордонного виробництва.

Отже, ходити людину навчили, тепер їй потрібно думати, як жити далі. По-перше, що буде робити людина потім, залежить від неї самої – наскільки вона активна, рухлива. Є люди, яких все влаштовує: мама кормить, подає, вирішує всі проблеми. Це гіперопіка родичів. Вони вважають, що роблять якнайкраще, але все навпаки. У таких випадках проводиться роз‘яснювальна робота з родичами. І не завжди це сприймається з першого разу.

На щастя, у відділенні є декілька напрямків соціалізації в суспільстві, які пропонують пацієнтам, особливо військовим. Налагоджено спілкування зі Службою зайнятості. У них шикарні програми для військових: навчання, перенавчання, відкриття бізнесу, працевлаштування у приватних фірмах, які персонально під людину облаштовують робоче місце. І Мінохорони здоров‘я, і Мінсоцполітики приділяють цьому питанню дуже багато уваги.

Тобто ще на етапі початку реабілітації людина може вирішити, яким буде її подальше життя й чим вона займатиметься.

Ще у реабілітологів є велика надія, що такі люди можуть знайти себе в спорті. У нас у країні активна паралімпійська команда, наші воїни беруть активну участь в Іграх нескорених, виграють багато нагород. І було б добре, щоб пацієнти реабілітаційного відділення теж знаходили себе у спорті.

І ще один цікавий момент: у Кропивницькому створюється організація, яка пропонує військовим проводити відпочинок разом з сім‘єю. Це дуже важливо і складно, адже потрібно звертати увагу на багато чинників: щоб усім членам родини це було до вподоби, щоб усім було комфортно, затишно, щоб вони могли спілкуватись між собою і отримувати від цього задоволення. Тобто поєднання роботи, спорту і відпочинку.

Переважна більшість ампутантів – це досить молоді люди. Вони отримують протези, хочуть ходити, вести активний спосіб життя, І наше суспільство з повагою почало до цього ставитись. Тобто співчуття перетворилось на повагу до таких людей і почуття гордості.

Ми навмисно не пишемо прізвища лікарів і лікарні, в яких побували. Але дуже вдячні за те, що вони відгукнулись на наше прохання поспілкуватись.

І наостанок. Існує багато прикладів людей, які не тільки адаптувалися до нової ситуації, а й досягли неймовірних успіхів. Іноді у цьому допомагають групи у соцмережах, зокрема у Фейсбуці. Після ампутації багато людей повернулися до своїх улюблених занять — від садівництва до керування яхтою. Спортсмени з ампутованими кінцівками беруть участь у міжнародних змаганнях, демонструючи свою міць та відвагу.

2019 року група українців з дев’яти відчайдухів, серед яких троє – на протезах, підкорила Словацькі Татри, за три дні здолавши 40 км. У жовтні 2023 року у Польщі пройшов табір для жінок з ампутованими кінцівками, де брала участь і команда України. Збірна України зі стронгмену складається з 8-ми важко поранених бійців. Серед них 7 ампутантів, один з них лишився двох ніг. Команда взяла участь у змаганнях Arnold classic, що відбувалися у Мадриді, де встановили світовий рекорд. Вони протягнули канатом, в упорі сидячи, чотири вантажівки масою 35 тонн за 30,69 секунди, тим самим встановивши світовий рекорд!

Роман Кашпур – перший ветеран на протезі в Україні, який пробіг повну марафонську дистанцію. А до того він протягнув 16-тонний літак Ан-26 на Чугуївському аеро­дромі 6,40 метри за 43 секунди, встановивши національний рекорд. Олександр Швецов та Сергій Храпко на протезах пішки пройшли 120 кілометрів із Житомира до Києва.

І це лише маленька крапелька у досягненнях українських ампутантів. Життя триває…