«Шлях у безодню» від старшого солдата Бондаря

11:28
815
views

Наш колега – журналіст, до того ж письменник – Олег Бондар з листопада минулого року перебуває в лавах ЗСУ, ППО. Нещодавно на своїй сторінці у Фейсбуці він написав: «У видавничому домі “Кондор” уже приймають передзамовлення на роман “Шлях у безодню”. Книжка має побачити світ навесні. Тож поспішайте замовити!» Отакої! – відреагували ми. Невже написав черговий роман, захищаючи країну? Тільки-но захотіли зв’язатися з письменником, щоб розпитати, раптом він отримав відпустку й приїхав до Кропивницького. Зайшов в гості до друзів в редакцію «УЦ».

 

– Олеже, відслуживши строкову службу ще в радянській армії, що можеш сказати про теперішню українську армію?

– В радянській все було побудовано на примусовій дисципліні. А сьогодні в Збройних силах основа – самодисципліна, усвідомлення того, що кожен виконує свій обов’язок, захищаючи українське небо, свою країну, рідних. Саме на цьому все тримається, і це суттєво. Тоді люди були підневільні, а тут вільні, усвідомлюють свій обов’язок.

А ще дуже важлива взаємоповага. Переважна більшість моїх побратимів пройшли через пекло, перебуваючи на передовій. Вони знають ціну життя, і це додає людяності. Жодного разу не чув, щоб хтось з кимось посварився. Взаємоповага притаманна не лише солдатам, а й офіцерам.

– Ми всіх запитуємо: як із забезпеченням?

– Вдягли і взули нас нормально, ні в чому не маємо потреби. Годують добре, проблем з продовольством немає. Волонтери допомагають важливим – маскувальними сітками, буржуйками, окопними свічками.

– Письменник Олег Бондар здивував новиною про книжку. Звідки вона взялася?

– Цей рукопис був надісланий до видавництва давно, і договір був укладений. Але тільки зараз мені повідомили, що книжка готова до друку. Була певна проблема з обкладинкою. У видавничому домі «Кондор» це вже буде третя моя книжка, і я хотів, щоб обкладинки були витримані в одному стилі. Але художниця зараз за кордоном, з нею втрачено зв’язок. Я попросив свою дружину, яка також художниця, щоб зробила ескіз. Все вийшло.

Цей роман не новий, він написаний давно. У 12-му році вийшов російською мовою у Німеччині. Жанр авантюрно-пригодницький з елементами фантастики. Події відбуваються в урочищі «Монастирище». Журналіст Андрій знайомиться з науковицею столичного університету Тетяною. Зацікавив її Монастирищем, вона вирішує його дослідити, вирушають туди вдвох. І тут починаються події… Які саме – читач взнає самостійно. Придбати книжку можна буде в книгарнях, а також через сайт видавництва.

– Чи робиш ти якісь нотатки, щоб в подальшому написати роман про війну?

– У мене абсолютно немає бажання писати про війну. Нотаток не роблю. Багато чого чую, бачу, відчуваю. Колись воно має виплеснутися, але це буде не основною темою, а побічною.

Переконаний, що писати про війну можуть ті, хто її бачив зблизька. Я не бачив, той жах мене поки що оминув. Зараз, на жаль, багато хто зловживає темою війни. Нещодавно бачив в соцмережах пост дівчини, яка хоче написати про цю війну, але вона її не бачила. Дівчина просить поради. Я б їй порадив словами Стругацьких: «Писати треба або про те, що досконало знаєш, або про те, чого ніхто не знає».

Поверхневе буде наскрізь фальшивим. Які твори про Другу світову пережили час і не втратили актуальності? Звісно, Ремарк, який пройшов те пекло. З радянських авторів це Сімонов, Некрасов. Все інше – шпигунське, пригодницьке – не про війну, вона там слугує лише фоном.

– Писати тобі поки ще не хочеться. А читати?

– Читаю я постійно, коли є вільний час. Син встановив в телефон «читалку», і я насолоджуюся. Читаю щось пригодницьке, люблю Кінга. Взагалі віддаю перевагу серйозній літературі, але не зараз. Зараз хочеться того, що легко заходить, відволікає, дає можливість переключитися.

– Ти, перебуваючи вдома, чуєш сирени. Як на це реагуєш?

– Як будь-яка нормальна людина – неприємно. Але приємно, що наша ППО добре спрацьовує.

Всім бажаю миру. Здається, ми недостатньо цінували його, коли мали. Переможемо і – на риболовлю. Так хочу в тиші посидіти на березі. Знаєш, мені навіть не важливо, чи я щось впіймаю.