Золотий баскетбольний сезон

Завжди приємно повертатися в мирне минуле. Особливо коли воно радісне й сповнене позитивних спогадів. І саме зараз для того, щоб трохи підняти вам настрій, ми пригадаємо найуспішніший золотий сезон кіровоградського баскетболу. Тим більше, що з того славетного часу минуло рівно десять років. Тих вікторій було дійсно багато. Тож однієї публікації для того, щоб все пригадати й розповісти про подальший шлях наших чемпіонів, не вистачило.

Можливо, логічніше було б розпочати з баскетболісток першої та другої команд «Елисавет-Баскет». Адже за часом вони першими перемогли у Вищій лізі та здобули єдине в тому сезоні срібло в Першій лізі серед наших чотирьох колективів. Але професійний баскетбол у колишньому Кіровограді розпочався саме з чоловіків. При всій повазі до дівчат, але саме золото хлопців БК «Кіровоград» у Вищій лізі в сезоні, який і досі за рівнем конкуренції та класом команд вважається одним із найсильніших в історії цього дивізіону, виглядало найбільш  вражаючим досягненням 2014 року.

Замість передмови

Перша спроба створити професійний клуб в Кіровограді була ще в 2008-му році. В чемпіонаті Української баскетбольної ліги, яка була створена нинішнім президентом ФБУ Михайлом Бродським як альтернатива офіційного чемпіонату національної федерації, в дивізіоні В взяв участь кіровоградський БК «Педуніверситет». Саме тоді до нашого міста зі своїми вихованцями із Шостки приїхав тренер Андрій Білозерський, який згодом вніс вагомий внесок у розвиток кіровоградського баскетболу. Команда, яка до цього перемогла в Першій лізі ФБУ, грала швидко, яскраво та результативно. І в маленькому спортивному залі КДПУ всім бажаючим подивитися поєдинки не знаходилося місця. Але після одного сезону проєкт УБЛ закрився, а коштів на подальше фінансування кіровоградської команди знайти не вдалося.

БК «Кіровоград» був створений у 2010-му році. Першим президентом клубу і головним тренером став Андрій Бабенко, який і сьогодні продовжує вірою й правдою служити вже кропивницькому баскетболу. Спочатку команда набиралася досвіду в Першій лізі.  У 2011 році за ініціативи тодішнього керівника області Сергія Ларіна на посаду головного тренера був запрошений досвідчений фахівець Валерій Мельничук. Саме Валерій Іванович, за підтримки обласної влади, сформував боєздатний колектив, запросив виконавців під своє бачення гри й відразу виграв чемпіонат Першої ліги.  Фінал восьми найкращих команд третього українського дивізіону сезону 2011-12 років відбувався в спортивному залі ФФВ КДПУ ім. Винниченка. У золотому протиборстві,  завдяки влучному кидку на останніх секундах Антона Рожкова, господарі здолали БК «Сарни» і вперше стали чемпіонами Першої ліги. Наступний чемпіонат кіровоградці розпочинали вже у Вищій лізі. Клуб отримав нового потужного спонсора – ВКФ «Велта» та нового президента, генерального директора «Велти» Андрія Бродського. До того ж відбулася масштабна реконструкція спортивного залу факультету фізичного виховання, де поклали новий паркет й замінили освітлення. Але не дуже вдалі результати у першій половині сезону призвели до відставки Валерія Мельничука.  Дебютний вищоліговий чемпіонат завершував вже новий коуч Ігор Чигрінов. Тоді  у сезоні 2012-13 років БК «Кіровоград» фінішував сьомим. А в міжсезоння склад команди був майже повністю змінений. Залишилися лише Станіслав Овдєєнко та Олександр Оснач, які прийшли по ходу минулого чемпіонату. А далі розпочався шлях до самого визначного досягнення в історії нашого чоловічого баскетболу.

Яким був сезон 2013/14

Він вийшов одним із найцікавіших за останні роки Вищої ліги. Доукомплектована суперліговськими дублями «вишка» виглядала дуже презентабельно по більшості пунктів, нарешті виправдовуючи реноме другого за статусом баскетбольного турніру країни. Навіть коли Суперліга зазнала масового від’їзду легіонерів, у Вищій лізі деякі команди продовжували посилюватись і жити по-своєму. Щоправда, «Кремінь» знявся з пробігу через фінансові проблеми, севастопольський «Муссон» не зміг відстояти свій торішній титул чемпіона через анексію Крима рашистами. Ще кілька клубів (миколаївський «Немо», «Миколаїв-2», рівненський «Пульсар») через фінансові складнощі не їздили на виїзди, на фініші сезону отримали низку «технарів» і на потрапляння до «Фіналу восьми» не претендували. Не вистачило місця у фіналі і дублям «Азовмаша» та БК «Київ».

Перед сезоном у Вищій лізі мали намір завершувати сезон серіями плей-офф. Однак з урахуванням усіх факторів у ФБУ вирішили дограти сезон у короткому форматі – одне місто, вісім команд, три дні, один чемпіон.

Таким чином, на паркет великої зали київського Палацу спорту вийшли переможці регулярного чемпіонату – «Союзбаскетвугілля» з Шахтарська, БК «Кіровоград», який фінішував другим, БК «Донецьк-2», южненський «Хімік-2», «Дніпро-ДВУФК», «Авантаж-Політехнік» (Харків), київський «Авангард» та «Лучеськ-Університет» (Луцьк).

Наш переможний шлях

Ще влітку перед початком сезону Ігор Чигринов та Георгій Ступенчук – один із найкращих тренерських тандемів в українському баскетболі того часу – вибудували стратегію, що дозволяла всерйоз розраховувати на перемогу в регулярному чемпіонаті Вищої ліги, а також у всьому сезоні. Зміцнивши ключові позиції першого і п’ятого номерів недорогими, але старанними американцями Дре Мейсом і К’ю Томасом, Ігор Чигринов зробив ставку на тих людей, які не змогли знайти собі місця в Суперлізі, будучи в чомусь недооціненими, або такими, що не отримали можливості розкрити свій талант. Свій шанс отримали Юрій Лохманчук, Стас Овдєєнко, Олександр Оснач, Олександр Берхін, а також дуже перспективні Євген Ворник,  Станіслав Алексейчик, Олексій Жук та Ілля Шимосюк. Організаційна частина також не підводила – клуб мав солідне фінансування, а у Кіровограді, який тоді переживав баскетбольний бум, команда практично завжди мала шалену підтримку повних трибун, що для Вищої ліги було дивним.

На жаль, стратегічні плани були порушені, коли ФБУ ухвалила рішення, що чемпіон визначиться за системою плей-офф до двох перемог. І нашим наставникам довелося вносити корективи. Але це не завадило завершити регулярний сезон на другому місці, що давало перевагу своєму майданчику до півфіналу. А ще до складу БК «Кіровоград» був запрошений захисник Максим Балашов, який закінчив свої битви в Суперлізі за БК «Дніпро». І на його майстерність і досвід покладалися великі надії. Але надалі знову життя зробило нашим гравцям та тренерам черговий сюрприз, коли через загострення політичної ситуації на сході України вирішили грати фінал восьми найкращих команд у три дні у київському Палаці спорту. І знову треба було змінювати плани та розбудовувати нову стратегію.

Серце у відданих шанувальників команди здригнулося не раз, коли у чвертьфіналі проти «Донецька-2» у кіровоградців мало що виходило, і вони поступалися протягом трьох чвертей. Однак у вирішальній десятихвилинці головний тренер Ігор Чигринов знайшов потрібні слова та тактичні рішення, а Максим Балашов продемонстрував, що недаремно ставку було зроблено саме на нього. Макс повів партнерів за собою у вирішальні миті цього протистояння, і за підтримки К’ю Томаса, який розігрався, разом з іншими хлопцями нам вдалося-таки виграти цей валідольний поєдинок – 92:85. У півфіналі на кіровоградську команду чекала дуель з резервістами БК «Дніпро», посиленими гравцями національної збірної України Олександром Мішулою та Станіславом Тимофєєнком. Але Чигринов та Ступенчук виграли цей матч за рахунок правильно обраної тактики, яка позбавила лідерів дніпропетровців їхніх головних козирів, а ми сповна використовували свої сильні сторони у вигляді відмінного захисту та точності при завершенні атакуючих дій. Це була тренерська перемога, коли гравці постали на майданчику єдиним і монолітним колективом.

У фіналі кіровоградці за такого ж злагодженого захисту продемонстрували ще й яскравий атакуючий баскетбол, буквально «знищивши» кривдників переможців регулярного сезону «СоюзБаскетВугілля» – київський «Авангард»  – 82:67.  У складі цієї досвідченої дружини грали екс-збірники України Олег Салтовець та Володимир Гуртовий, а на тренерському містку тут був знаменитий у минулому гравець київського «Будівельника» Андрій Підковиров. Перед фіналом коуч киян заявив, що готовий взяти реванш у Ігоря Чигринова за дві мінімальні поразки під час сезону. Але і тут у наших суперників нічого не виходило, а у кіровоградців чудовий матч провів Дре Мейс. На майданчику була єдина команда, яку відчайдушно й до хрипоти в голосі підтримувала нечисленна група наших вболівальників, до якої входили директор і головний тренер БК «Кіровоград-2» Людмила Сідило та Андрій Білозерський, дівчата з другої команди «Єлисавет-Баскета», дружина та дочка Ігоря Чигринова, а також жінки та подруги наших баскетболістів.  За підтримки такої торсиди наші хлопці просто не мали права програти.

Чесно кажучи, на церемонії нагородження героїв сезону сумнівів у тому, що його найціннішим гравцем стане Куінтрелл Дарон Томас, або просто К’ю, не було ні в кого, настільки стабільну та корисну гру демонстрував наш американський бігмен протягом усього чемпіонату, особливо в трьох вирішальних матчах. Нагороду найкращого легкого форварда отримав ДеАндре Демонд, або просто Дре Мейс. Ну а далі були неймовірні емоції, сльози радості, душ із шампанського, підкидання до гори Ігоря Чигринова та чемпіонські сигари у роздягальні, презентовані переможцям вищої ліги головним редактором сайту «Планета Баскетбол» Дмитром Дорошенком, який упродовж усіх днів турніру вболівав саме за нашу команду. До речі, чемпіонська сигара й досі зберігається в моїй домашній колекції.

Спогади чемпіонів

Ігор Чигринов (56 років) – головний тренер БК «Кіровоград». Після цієї перемоги та відмови від участі команди в Суперлізі завершив тренерську кар’єру:

– Ми просто зробили те, що обіцяли перед початком сезону. Так, було нелегко, і нам довелося подолати певні труднощі. Але ми чітко знали, чого хочемо, і свого досягли. Пам’ятаю, ще перед початком фінального турніру я сказав вам, що команда готова обіграти будь-якого суперника. Так воно й вийшло. Я вдячний усім без винятку хлопцям за те, що витримали цей нелегкий сезон та виконали всі наші вимоги. А виділяти когось не в моїх правилах. Хоча присутність на майданчику у вирішальні моменти такого класного майстра, як Максим Балашов, нам дуже допомогла. Хотів би ще раз висловити вдячність керівництву клубу, яке, незважаючи на всі складнощі у той нелегкий час, вірило в наш успіх і зробило все для того, щоб ми перемогли. Ну й без чудової підтримки фантастичних кіровоградських уболівальників цього золота просто не було б.

Станіслав Овдєєнко (39 років), капітан чемпіонської дружини, після БК «Кіровоград» грав у БК «Запоріжжя», а потім став асистентом головного тренера та головним тренером команди. Після початку повномасштабного вторгнення вступив у лави ЗСУ, а наразі  перебуває із родиною в Німеччині та сподівається повернутися в український баскетбол:

– Цей сезон мені запам’ятався амбітним, але водночас дуже терплячим. Адже ми планомірно йшли до цих золотих нагород. У найважливіших матчах сезону ми викладалися на сто відсотків і довели всім, що гідні бути найсильнішими.

Чесно зізнаюся, що це один із найкращих сезонів у моєму житті. Та команда була сильна своєю згуртованістю та переможним духом. Адже, чого приховувати, ми мали проблеми та непростий пошук взаєморозуміння між собою та з американцями. Але наші наставники Ігор Миколайович та Георгій Олегович, які й гравцями були класними, нас об’єднали та згуртували. Чигринов і Ступенчук, які чудово доповнювали один одного, змогли знайти ту грань, яка б поєднувала свободу та дисципліну. При їх системі гри ми отримували можливість діяти креативно, не боюсь ризикувати. А ще у нас з тренерами була чудова хімія й вони відчували, коли і як потрібно діяти для досягнення результату. І саме завдяки цьому ми все подолали та стали командою переможців, яка не ламалася тоді, коли було надзвичайно складно. Ну й для подальшої тренерської кар’єри я багато чого для себе почерпнув.

На жаль, через певні причини нам не вдалося цією командою спробувати свої сили в Суперлізі. Хоча таке право ми здобули й, наскільки пам’ятаю, нам навіть дозволяли грати в нашому залі в Кіровограді. Я впевнений, що за точкового підсилення ми б в той час серед найсильніших не пасли б задніх. Та й на тих же умовах у Вищій лізі ми б залишилися.

Про ваше місто, яке зараз вже Кропивницький, залишилися дуже приємні спогади. Воно ні на яке інше не схоже. Тут є свої перлини й свій неповторний колорит. Ну й люди в Кропивницькому чудові, які дуже люблять гарний баскетбол. Їх шалена підтримка нас мотивувала. А коли ми побачили своїх вболівальників ще й в Києві, то це було щось неймовірне. До речі, саме у вас я остаточно вирішив одружитися зі своєю коханою, з якою познайомилися ще в Запоріжжі.

Ми продовжуємо підтримувати зв’язок із тренерами та деякими хлопцями. Коли був у війську, дуже допомагав Ілля Шимосюк. Активно допомагають ЗСУ, наскільки я знаю, Женя Ворник і Стас Алексейчик. Стас, коли нещодавно грав у вас, то скинув мені фото команди з баскетбольного стенду в холі перед входом до зали. І це було дуже приємно й викликало хвилю позитивних спогадів.

Максим Балашов (43 роки) – один із найкращих гравців БК «Кіровоград» у фінальному турнірі. У подальшому грав за БК «Дніпро», київський «Авангард» та кременчуцький «Кремінь». Завершив ігрову кар’єру в 2017 році та зосередився на тренерській діяльності:

– Чому тоді відгукнувся на пропозицію БК «Кіровоград»? Та тому, що після непростого сезону у Суперлізі надійшла пропозиція від моїх добрих друзів – наставників кіровоградської команди Ігоря Чигринова та Георгія Ступенчука. З цими тренерами я працював у минулому й чудово знав їхні вимоги. Радий, що допоміг команді здобути цей дуже потрібний титул. А Кіровоград мені сподобався своєю чистотою, затишком та величезною любов’ю до баскетболу. Незабутнім і навіть десь приголомшливим було відвідування вашого чудового дендропарку, де побачив море квітів та набрався маси позитивних вражень.

Деандре Мейс (36 років), найкращий легкий форвард переможного чемпіонату України.  Після цього ще три роки професійно грав у Румунії, Морокко, Грузії, Португалії, Чехії. Зараз мешкає у штаті Техас, США:

– Та перемога означала для мене все. Я пройшов цей шлях від першого тренувального дня до перемоги. Нам довелося дуже важко. Але це була дорога випробувань, суперечок, складнощів та пошуку взаєморозуміння. Ми через це все пройшли та перемогли. Це означає, що завдяки тренерам ми все робили правильно. Я ніколи раніше не вигравав титулів, тому для мене ця перемога – маніфест долі. Для мене було дуже важливо щодня ставати краще та грати краще. Не приховую, дуже радий був здобути ще й індивідуальний приз. Якщо відзначили та нагородили – це означає, що зробив свою роботу не так уже й погано. Ну і окремо прошу вас написати, що жодні інші тренери, як у кіровоградській команді, не ставилися до мене з таким розумінням, не давали мені стільки свободи, не виявляли мені стільки довіри, як тут. Наші коучі вірили в мене і дозволяли грати в ту гру, яку я міг показати на майданчику. Завдяки цій довірі я й зміг виявити свої найкращі якості. Я скажу так: як тільки ти дізнаєшся, що таке бути чемпіоном, то важко прийняти щось менше.

Зараз  я «працюю» татом на повний робочий день!  Наразі я займаюся агентською діяльністю та співпрацюю з одними з найбільших майбутніх талантів.  У мене є 4-річна дочка на ім’я Фенікс і син Монтана, якому 11 місяців.  Ми з дружиною Ешлі разом уже 6 років, і я можу сказати, що я знайшов свою споріднену душу, або вона знайшла мене.  У мене також є ще двоє дітей. Кабрин, якому 18 років, цього року закінчує середню школу і збирається вчитися далі.  Спеціальність – «Бухгалтерський облік» в університеті штату Техас.  Також Кіра, якій сімнадцять, – вона наступного року закінчить середню школу. Ці двоє дають мені весь досвід, потрібний, щоб стати чудовим татом, і я насолоджуюся цим щодня. Ну й передавайте вітання всім, хто мене пам’ятає. Я вдячний за ту підтримку, яку ви нам дарували. Вірю, що цього разу ви переможете й знову станете щасливими.

Куінтрел Томас (34 роки), найцінніший гравець (MVP) чемпіонату України, після БК «Кіровоград» грав у Італії, Уругваї, Іспанії, Ізраїлі, Португалії, Катарі, Саудівській Аравії, Анголі, а зараз грає у Аргентині:

– Для мене ця перемога була дуже важливою. Адже до цього в університетській команді ситуація складалася для мене не дуже райдужно. Я отримував мало ігрового часу, а тому потрапити до серйозної команди за океаном просто не мав можливості. Та й до кіровоградської команди я спочатку приїхав на випробувальний термін і дуже намагався показати себе з кращого боку. І саме тут я став одним із основних гравців, на мене розраховували, і не хотілося когось підвести.

Що стосується індивідуального титулу, то, якби мені про це сказали перед початком сезону, вважав би це за жарт. Так що цим визнанням я завдячую партнерам по команді та тренерам, які підтримували мене та довіряли мені. Пам’ятаю, тоді після фіналу, я присвятив перемогу своїй мамі та донечці. Я виріс у небагатій родині і ніколи не думав, що колись зможу заробляти достатньо, щоб допомагати своїм найближчим людям. На щастя, баскетбол допоміг мені це зробити, тому наша чудова гра двічі важлива для мене.

Що було далі

Георгій Ступенчук – з 2015 по 2019 був асистентом головного тренера та головним тренером БК «Золотий вік» м. Кропивницький. З 2019 року  тренер БК «Черкаські Мавпи».

Володимир Абдрахманов (35 років) – Після нашої команди виступав лише за київський No Name в сезоні 2020-21 років.

Олександр Берхін (38 років) – після БК «Кіровоград» наступний сезон провів у БК «Галичина».

Олексій Жук (38 років) у подальшому виступав за одеську «Біпу». Наразі тренує дітей в Дніпрі.

Юрій Лохманчук (36 років) – у подальшому грав за БК «Кремінь», БК «Говерла» (Івано-Франківськ),  кам’янський «Прометей», БК «Житомир» та «Кремінь-КДЮСШ-2»., чемпіонат Азербайджану. Завершив кар’єру в 2019 році.

Ілля Шимосюк – у подальшому грав у БК «Галичина», клубах Грузії, БК «Рівне-ОШВСМ», рівненському «Лавессі», БК «Львів» та знову БК «Рівне-ОШВСМ». Завершив кар’єру в 2022 році й сконцентрувався на тренерській діяльності в рівненському клубі. Після широкомасштабного вторгнення рашистів вступив у ТРО, займався волонтерською діяльністю. В даний момент – головний тренер збірної України U-16.

Євген Ворник (37 років) – у подальшому виступав за кропивницький «Золотий вік» (2015-16, 2016-17), криворізький «Кривбас», БК «Запоріжжя – ZOG» , БК «Тернопіль – ТНЕУ», БК «Самбір», де завершив кар’єру в 2023-му році.  Із 2024 року працює в структурі БК «Тернопіль».

Станіслав Алексейчик (36 років) – у подальшому грав за БК «Житомир», БК Stanislaviv (Івано-Франківськ), IF-Team (Івано-Франківськ). В цьому сезоні виступає за БК «ДіДіБао» (Кам’янець-Подільський»), у складі якого в Кропивницькому встановив рекорд результативності сезону в Вищій лізі, набравши 41 очко.

Олександр Оснач (34 роки) – у подальшому грав за БК «Золотий Вік» (Кропивницький) – 2014-15 та в Угорщині. Завершив кар’єру. Зараз займається маркетингом.

Завершити цей перший матеріал про переможний баскетбольний сезон 2013-14 років дозвольте словами капітана БК «Кіровоград» Стаса Овдєєнка:

– Користуючись нагодою, хотів би передати всім привіт, хто нас пам’ятає, нас підтримував і сприяв нашій перемозі.  Це був незабутній час…