Залишились картини і пам’ять

Нещодавно, 18 березня, ми вітали його з днем народження. Він тільки розпочав новий рік земного життя, і 4 квітня Володимира Остроухова не стало.

Він з тих людей, про яких не пишуться офіційні некрологи – лише щирі, теплі спогади. Всі, хто його знав, сходяться на тому, що він був неординарним, оригінальним, самобутнім майстром. Він і людиною був такою.

Складне життя, важкі втрати. Залишившись без рідних, перенісши інсульт, опинився в Аджамці, в «Затишній оселі», яку очолює Валерія Кривошапка. Ця жінка не лише оточила літнього чоловіка на візку щирою турботою, яка царить в цьому закладі, а надихнула художника на творчість. Обладнали майстерню дякуючи другу Остроухова Анатолію Шаповалову, купували фарби, пензлі, полотна. І він продовжив творити.

Дійсно, наче відкрилося друге дихання. Навіть виставки влаштовували в «оселі». Його картини, красномовні й не розгадані, із задоволенням купували.

Якось навесні зателефонувала Валерія й сказала, що майстер засумував, тісно йому в замкненому просторі. І ми вдвох повезли його на берег ставка повз аджамські луки і сади. Говорили, їли смачні круасани, жартували. Це було правильне рішення, натхнення повернулося до художника, картини розквітли.

Йому було добре в «Затишній оселі». Часто питав Валерію: «Ти ж мене не виженеш?» Напевно, завдячуючи їй за прихисток і тепло, Володимир Іванович помер наступного дня після дня народження Валерії – не став засмучувати її святковий день.

Його творчість ще будуть оцінювати фахівці. Тим, хто має його картини, залишається сподіватися, що саме ця – картина його душі. Бо саме її писав Володимир Остроухов все своє життя.