Це особливий колорит, особливий тембр!

11:58
248
views

Нещодавно Національний академічний оркестр народних інструментів дав два феєричні концерти в залі нашої обласної філармонії – для дітей і дорослих. У перерві між ними директор-розпорядник в НАОНІ, музикант-віртуоз Олесь Журавчак та диригент ансамблю, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів Олег Кунтий дали інтерв’ю нашому виданню.

А перед цим вони ще продовжували спілкування з дітьми та їх батьками, які спускались зі сцени, де знайомилися з рідкісними українськими народними інструментами і під час, і вже після «дитячого» концерту.

– Програма для цього концерту типова чи якась особлива?

О.Ж.: – Спеціальна. Наш оркестр вже багато років працює з дитячою аудиторією. Адже те, що ми вкладаємо в дітей, потім відповідно проростає в дорослих. І в музикантах, і просто в громадянах України – в усіх, хто відчуває Україну через звуки, через зміст, через пісню. Тому для нас робота з дітьми – дуже важлива місія. Основну ідею цієї програми придумав наш художній керівник Віктор Євгенович Гуцало. І ми спільно з ним та Олегом розробили такий проєкт, який назвали «Чарівна паличка диригента». Сьогодні ми презентували його вп’яте.

О.К.: – Звісно, дитяча програма не може бути завжди однакова. Ми інтерпретуємо її щоразу, але є основа. Головне – ми робимо інтерактив з дітьми. Це концерт-зустріч, де діти ближче знайомляться з інструментами.

– Яким чином ви їх залучаєте?

О.К.: – Наприклад, питаємо: «Ви знаєте скільки в бандури струн? Ні? То ідіть порахуйте!» Вони йдуть, лічать, деякі гуглять. Це процес. І діти в нього включаються, як у гру. Плюс ми додаємо свою сюжетну лінію. Плюс викликаємо дитину на сцену і в прямому ефірі вчимо її грати. Подеколи виходило троє, інколи – п’ятеро.

О.Ж.: – Вони сідають за інструмент і одразу грають з оркестром. Ця емоція буде з ними крізь життя. А нам це й потрібно. Бо ми звертаємо увагу дитини на наш український інструментарій. Це є важливо в стратегічному сенсі.

– Ті світові хіти, які ви будете грати в наступному концерті, написані для певного складу інструментів, а ви включили сюди вже інші, народні. Чи не відбуваються при цьому аранжуванні втрати в оригінальності звучання?

О.К.: – Що ви, навпаки! Адже ми не просто беремо чиєсь аранжування. Ми беремо оригінал і з нього робимо інтерпретацію вже конкретно під наш оркестр. Так, симфонічний оркестр є еталоном. Але у нас так само є скрипки, є духова група, мідна, дерев’яна. І, крім того, ще маємо цимбали, сопілки, панфлейти, окарини, тримби, тилинки, ріжки – загалом понад сорок унікальних автентичних інструментів. Вони розширюють діапазон, надають цим творам особливий колорит. Це особливий український колорит і особливий тембр! Якщо в світі нині існують Ворд Мьюзік Оркестра, то НАОНІ розвивається в напрямку етно-симфо-рок оркестру.

– Це ваша реакція на ринкові умови?

– Так, ми живемо в ринкових умовах. І в таких умовах, коли ти робиш виключно умовно український продукт з народних творів, то спрацьовує стереотипне мислення, що це буде щось академічне, заяложене, складне, нецікаве. Тому ми зробили такий незвичний «хід конем» – половину програми звучать світові хіти. Але інша половина – це українські твори.

О.Ж.: – До речі, якраз українські твори найліпше сприймаються. Люди, які прийшли ніби на рок-програму, коли чують українське, реагують набагато сильніше, потужніше.

О.К.: – Коли люди приходять на наш концерт, саме на світові хіти, основне наше завдання, щоб вони з нього вийшли і зрозуміли, що не тільки «Богемська рапсодія» чи AC/DC – світові хіти, а що «Гуцульська фантазія» та гопак – теж.

– Ви вже вдруге виступаєте в нашому місті. Що вам відомо про нього, принаймні про його музичну історію?

О.К.: – Я знаю, що у вас тут багато конкурсів музичних відбувається. Коли був студентом, я теж приїздив і виступав у філармонії.

О.Ж.: – А я був навіть членом журі на конкурсі в музучилищі. Звичайно, знаємо ваші колективи. Наприклад, камерний оркестр. Знаємо імена Нейгауза, Шимановського… Знаємо, що Василь Попадюк-старший, наш відомий сопілкар, навчався тут. До речі, ми грали сьогодні його «Коломийки».

– Ваш колектив напевно бере участь у благодійницький та волонтерській роботі для потреб ЗСУ?

– Так. Двоє наших музикантів з оркестру вже близько двох років служать у Збройних силах України. Це заслужений артист України, бандурист Тарас Столяр та контра­басист Микола Кириченко. То було їх свідоме рішення. Звичайно, ми передусім підтримуємо наших хлопців, їхні підрозділи. Для цього ми кооперуємося з різними музикантами і співаками, наприклад, з Артемом Пивоваровим. Збирали кошти у фонд «Пес Патрон» для тих, хто втратив кінцівки. Тобто ми своєю творчістю однозначно долучаємося до таких зборів. Тому що ми не могли б грати, якби не наші Збройні сили.