Нещодавно Національний академічний оркестр народних інструментів дав два феєричні концерти в залі нашої обласної філармонії – для дітей і дорослих. У перерві між ними директор-розпорядник в НАОНІ, музикант-віртуоз Олесь Журавчак та диригент ансамблю, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів Олег Кунтий дали інтерв’ю нашому виданню.
А перед цим вони ще продовжували спілкування з дітьми та їх батьками, які спускались зі сцени, де знайомилися з рідкісними українськими народними інструментами і під час, і вже після «дитячого» концерту.
– Програма для цього концерту типова чи якась особлива?
О.Ж.: – Спеціальна. Наш оркестр вже багато років працює з дитячою аудиторією. Адже те, що ми вкладаємо в дітей, потім відповідно проростає в дорослих. І в музикантах, і просто в громадянах України – в усіх, хто відчуває Україну через звуки, через зміст, через пісню. Тому для нас робота з дітьми – дуже важлива місія. Основну ідею цієї програми придумав наш художній керівник Віктор Євгенович Гуцало. І ми спільно з ним та Олегом розробили такий проєкт, який назвали «Чарівна паличка диригента». Сьогодні ми презентували його вп’яте.
О.К.: – Звісно, дитяча програма не може бути завжди однакова. Ми інтерпретуємо її щоразу, але є основа. Головне – ми робимо інтерактив з дітьми. Це концерт-зустріч, де діти ближче знайомляться з інструментами.
– Яким чином ви їх залучаєте?
О.К.: – Наприклад, питаємо: «Ви знаєте скільки в бандури струн? Ні? То ідіть порахуйте!» Вони йдуть, лічать, деякі гуглять. Це процес. І діти в нього включаються, як у гру. Плюс ми додаємо свою сюжетну лінію. Плюс викликаємо дитину на сцену і в прямому ефірі вчимо її грати. Подеколи виходило троє, інколи – п’ятеро.
О.Ж.: – Вони сідають за інструмент і одразу грають з оркестром. Ця емоція буде з ними крізь життя. А нам це й потрібно. Бо ми звертаємо увагу дитини на наш український інструментарій. Це є важливо в стратегічному сенсі.
– Ті світові хіти, які ви будете грати в наступному концерті, написані для певного складу інструментів, а ви включили сюди вже інші, народні. Чи не відбуваються при цьому аранжуванні втрати в оригінальності звучання?
О.К.: – Що ви, навпаки! Адже ми не просто беремо чиєсь аранжування. Ми беремо оригінал і з нього робимо інтерпретацію вже конкретно під наш оркестр. Так, симфонічний оркестр є еталоном. Але у нас так само є скрипки, є духова група, мідна, дерев’яна. І, крім того, ще маємо цимбали, сопілки, панфлейти, окарини, тримби, тилинки, ріжки – загалом понад сорок унікальних автентичних інструментів. Вони розширюють діапазон, надають цим творам особливий колорит. Це особливий український колорит і особливий тембр! Якщо в світі нині існують Ворд Мьюзік Оркестра, то НАОНІ розвивається в напрямку етно-симфо-рок оркестру.
– Це ваша реакція на ринкові умови?
– Так, ми живемо в ринкових умовах. І в таких умовах, коли ти робиш виключно умовно український продукт з народних творів, то спрацьовує стереотипне мислення, що це буде щось академічне, заяложене, складне, нецікаве. Тому ми зробили такий незвичний «хід конем» – половину програми звучать світові хіти. Але інша половина – це українські твори.
О.Ж.: – До речі, якраз українські твори найліпше сприймаються. Люди, які прийшли ніби на рок-програму, коли чують українське, реагують набагато сильніше, потужніше.
О.К.: – Коли люди приходять на наш концерт, саме на світові хіти, основне наше завдання, щоб вони з нього вийшли і зрозуміли, що не тільки «Богемська рапсодія» чи AC/DC – світові хіти, а що «Гуцульська фантазія» та гопак – теж.
– Ви вже вдруге виступаєте в нашому місті. Що вам відомо про нього, принаймні про його музичну історію?
О.К.: – Я знаю, що у вас тут багато конкурсів музичних відбувається. Коли був студентом, я теж приїздив і виступав у філармонії.
О.Ж.: – А я був навіть членом журі на конкурсі в музучилищі. Звичайно, знаємо ваші колективи. Наприклад, камерний оркестр. Знаємо імена Нейгауза, Шимановського… Знаємо, що Василь Попадюк-старший, наш відомий сопілкар, навчався тут. До речі, ми грали сьогодні його «Коломийки».
– Ваш колектив напевно бере участь у благодійницький та волонтерській роботі для потреб ЗСУ?
– Так. Двоє наших музикантів з оркестру вже близько двох років служать у Збройних силах України. Це заслужений артист України, бандурист Тарас Столяр та контрабасист Микола Кириченко. То було їх свідоме рішення. Звичайно, ми передусім підтримуємо наших хлопців, їхні підрозділи. Для цього ми кооперуємося з різними музикантами і співаками, наприклад, з Артемом Пивоваровим. Збирали кошти у фонд «Пес Патрон» для тих, хто втратив кінцівки. Тобто ми своєю творчістю однозначно долучаємося до таких зборів. Тому що ми не могли б грати, якби не наші Збройні сили.
Хід реалізації проєкту “Простір 3D”: підтримка, творчість, адаптація