Олексій Гончаренко: «Ідея була правильною, але ніякого прориву не сталося»

12:34
438
views

Навколо проведення Саміту миру, що відбувся у Швейцарії, було неймовірно багато пафосних розмов та великих очікувань. Та чи виправдалися вони? Дуже хотілося б, коли цей непересічний захід уже позаду, розкласти все по поличках. Редакція «УЦ» звернулася за коментарем до народного депутата Олексія Гончаренка, який постійно опікується міжнародною проблематикою.

 

– На вашу думку, які підсумки Саміту миру – офіційні та не­офіційні? Чи можна вважати його проведення успіхом української дипломатії?

– Безумовно, це важлива подія, де представлена ​​підтримка нашої країни. Але вже зараз можна сказати, що глобальна ідея об’єднати навколо нас увесь світ – не пройшла. І ми це бачимо за підписами підсумкового комюніке.

Так, 80 країн підписали документ. Так, комюніке каже важливі в принципі для України речі. Там акцент на три напрямки. Перше – ядерна безпека, категорично жодної ядерної зброї, жодних атак на ядерні об’єкти, нормальне функціонування Запорізької атомної електростанції під контролем України. Таку вимогу підписали.

Друге – продовольча безпека, і тут дуже важливий пункт про безпечне судноплавство у Чорному морі і неможливість та неприпустимість атак на портову інфраструктуру, тобто це порти Великої Одеси та Ізмаїла і взагалі Дунаю. Важливий, безперечно, пункт.

Ну і третє – це повернення всіх полонених, депортованих наших дітей, вкрадених Росією. Це також, безумовно, дуже важливо. Три пункти. На цьому точка. Але ці три моменти, скажімо, фундаментальні, і вони стосуються всіх. І вони були обрані для того, щоб об’єднувати всіх. Але, як бачимо, об’єднали вони далеко не весь світ.

Вся ідея саміту була в тому, щоб показати, що є росія-ізгой, і є весь світ, який ставить росію на місце. Щоб посилити дипломатичну ізоляцію Росії, міжнародну ізоляцію росії через підтримку українського бачення та особливо за цими трьома пунктами, у цьому полягала ідея. Але вона не спрацювала.

80 країн, що підписали, це, в принципі, ті самі союзники України, це той самий формат Рам­штайн. Так, там є різні країни, Бенін, Сомалі та ще якісь країни, які це підписали. Це добре, але ж ми з вами розуміємо, що роль і місце цих країн у світовій системі не є, м’яко скажімо, основною. З країн Великої Двадцятки нас підтримали ті самі країни, які і так нас підтримують, плюс Аргентина. Все. Індія, Китай, Бразилія, Індонезія, Мексика, Південна Африка не підтримали нас і не підписали це комюніке.

Крім того, комюніке не підтримали ні Вірменія, ні Азербайджан. Але, безумовно, є плюсом, що такі країни, як Угорщина та Сербія, підтримали декларацію. Окремо хотів звернути увагу, що серед підписантів була країна Косово. Але Україна досі не визнала незалежності Косова. Цікавий факт: коли я говорю, що нам треба визнавати Косово, ми озираємось на Сербію. Але коли треба голоси у підтримку – ми Косово рахуємо. Чи не здається, що виходить якось нечесно?

Грузія підписала, президент Зурабішвілі. Але тут ситуація така: фактично президент Зурабішвілі в опозиції в своїй країні. Там система парламентсько-президентська, і влада Грузії, яку формально очолює прем’єр-міністр Кобахідзе, а реально – олігарх Іванішвілі, Україну насправді вони не підтримують. Тобто підпис Зурабішвілі тут взагалі формальність.

Ідея була об’єднати весь світ, але фактично ми змусили всіх визначатися. І зробили це у невдалий момент. Україна не має серйозних успіхів на полі бою сьогодні. А за цим стежать усі ці країни. І вони фактично не схотіли об’єднуватися навколо України. Більше того, ми їх навіть певною мірою виштовхнули. Ми примусили їх сказати: «Ну, якщо ви змусили нас відповісти, о’кей, ми не з вами». Я не думаю, що то була правильна ідея. Ні, це, безумовно, не зрада. Яка ж зрада, коли зібралися лідери чи представники 80 країн та підписали те, що ми хотіли, Те, що зібралися представники всіх континентів – це, безумовно, непогано, але жодного серйозного прориву спільне комюніке для нас не створює.

– А що далі? Стане перший чи, як його назвали, інавгураційний Саміт миру реальним кроком до закінчення війни?

– Мені здається, що ще однією метою України був прорив у світові медіа, щоб знову повернути Україну на перші шпальти, скажімо так. Але тема Саміту миру у Швейцарії взагалі-то не стала топ-темою світових ЗМІ. Ви можете відкрити Вашингтон Пост, Бі-Бі-Сі. Так, Саміт там десь є, у 2-3-му ряду, але точно, що не в першому. Це факт. І це свідчить про те, що тут теж не варто передавлювати і потрібно прийняти деякі реалії. А реалії сьогодні такі. Весь світ чекає на вибори в США. Від цих виборів буде дуже багато залежати, і робити якийсь черговий саміт або ще щось для картинки зараз точно не потрібно. Закінчили цей саміт та й закінчили. У нього були вкладені колосальні дипломатичні зусилля. Як на мене, тепер всі зусилля треба вкласти у головне, у поле бою. В якому сенсі? У зброю, підтримку, все інше.

Загалом такі саміти потрібні, оскільки це площадка, на якій була засвідчена підтримка України нашими союзниками, що дуже важливо. І саме тому, я наголошую, нам треба сьогодні говорити про введення військ в Україну. Ми маємо розуміти, що жодний саміт не заставить росію закінчити війну. А ось введення західних військ – це потужний сигнал путіну.

Ви знаєте, навіть один батальйон, естонський, чи литовський, чи французький, який просто охороняє кордон між Україною та Білорусією, не в окопах, для мене вартує сьогодні більше, ніж будь-яке комюніке, підписане будь-ким. І ось це справді має бути нашою метою, бо, зрештою, зараз все вирішується на полі бою.