«Їм важко, вони просять у нас допомоги»

12:33
558
views

Привід зателефонувати Оксані Кириченко, яка очолює громадську організацію «Волонтерра» у місті Помічній Новоукраїнського району, був такий: завершився оголошений нею збір коштів на РЕБ-пристрій для земляка Віталія Чирви, зібрано понад 100 тисяч гривень, пристрій придбано і відправлено в 41-шу окрему механізовану бригаду, у складі якої той воює.

Цю інформацію оприлюднено на профілі Оксани Кириченко у Facebook. Зазначається, що 60 тисяч гривень зібрано завдяки підприємцям, у зв’язку з чим висловлюється вдячність Олександру Єрьоменку. Поіменно названо кілька десятків людей, які задонатили ще 46 тисяч 700 гривень. Раніше на сторінці Оксани Кириченко у Facebook повідомлялося про інші збори – на шолом для помічнянця Дениса Трачевського, на шоломи й авто для подружжя Миколи і Юлії Бережанських, теж земляків, які служать медиками і опинилися у самісінькому пеклі – їхній підрозділ воює у Часовому Ярі.

Отже, прохання до Оксани – розповісти про згаданих людей. Волонтерка каже, що інформацію про військових розголошувати не має права, а от про Олександра Єрьоменка й «Волонтерру» розповіла.

– Пан Єрьоменко працює в сільському господарстві, займається рослинництвом на орендованих землях. Багато робить для захисту країни. Як почалася повномасштабна війна, організував команду, на громадських засадах ремонтують техніку. На їхню майстерню тут усі кажуть «гараж». Єрьоменко їздить на фронт, приганяє звідти машини, військові йому приганяють сюди. Крім того, він має друзів у Польщі, які теж дають машини на потреби української армії. Пан Єрьоменко має зв’язки серед підприємців, от і цього разу завдяки їм зібрано 60 тисяч на РЕБ-пристрій для земляка.

За словами Оксани, добровільні пожертви на оборону уже майже два з половиною роки регулярно чинить чи не половина громади (перед російським повномасштабним вторгненням у Помічній мешкало близько восьми тисяч, нині тут проживають і переселенці).

– Люди довіряють нашій організації і «кидають» гроші на карту, коли оголошую черговий збір. Хто кілька тисяч переказує, а хто – двадцять гривень. Старенькі приносять гроші у Будинок культури, де з початку повномасштабної війни діє наш волонтерський центр. Люди відчувають таку потребу – допомагати своїй армії, тим паче, що родичі багатьох нині – у ЗСУ. Мої син і брат – теж нині військові. Не з чуток знаю, як доводиться нашим захисникам і чого вони потребують.

Оксана Кириченко критично ставиться до тверджень про те, що, мовляв, ЗСУ не потребують волонтерської допомоги у вигляді харчів, оскільки держава повністю забезпечує їх провізією. Ці думки спростовуються повсякденною дійсністю, а вона така: щодоби помічнянська «Волонтерра» відправляє захисникам кілька продовольчих вантажів.

– Ми назвали цей свій підрозділ Пекельною кухнею. Діє вона в міському Будинку культури. Наші жіночки на громадських засадах виготовляють печиво, напівфабрикати. У дві зміни. Головна у Пекельній кухні – Галина Ратушняк, більше відома як Марківна. Якось підрахували обсяги продукції Пекельної кухні. Виявилося, за рік – п’ять тонн. Де, питаєте, беремо борошно і решту складових? Люди приносять. Усі знають: з дев’ятої до шістнадцятої там відчинено. Щодня – кілька відправлень військовим. Маємо постійний зв’язок з частинами, і не тільки з тими, де служать земляки. Обслуговуємо 52 бригади ЗСУ. Підтримуємо й хлопців, які після коротких відпусток удома повертаються на службу. Є у нас і польові душі, і вологі салфетки. Запрошуємо: «Хлопці, приходьте, беріть». Ну а збори на амуніцію та обладнання оголошуємо, коли військові просять.

Інші напрями роботи «Волонтерри» – виготовлення сухих борщів і супів, крафтових чаїв, шиття одягу, плетіння маскувальних сіток. Розповідаючи про швейне виробництво, голова організації зауважила, що починалося воно з трусів для поранених, які лікувалися в обласному госпіталі, відтоді асортимент розширився – шиють і футболки, і флісові кофти, і головні убори, і дощовики. Матеріали купуються на людські внески. Жіночки, які виготовляють маскувальні сітки, назвали себе Плетючими валькіріями, а лідерка серед них – Валентина Коротка. Недавно основою для сітки їх забезпечили польські друзі, з якими має зв’язки Олександр Єрьоменко. А крафтові чаї, виготовлені у Помічній, користуються попитом аж у Фінляндії.

– Є Мирослава, вона з Кіровоградщини, мешкає у Фінляндії, активістка об’єднання фінських українок. Про нас дізналася, прочитавши, що футболки для військових шиємо. Відправляємо їй свої крафтові чаї шістьох видів. Виготовляти їх навчила Наталія Сорокіна, яка в аптеці працює. Люди зносять цвіт акації, жасмину, півонії, троянди, липи, лікарських трав. Формуються чаї. Мирослава у Фінляндії продає їх по сім євро, виручку переказує нам. Завдяки цьому купуємо тканину, якої постійно потребує наше швейне виробництво. А ще влаштовуємо лотереї: пропонуються лотерейні квитки по сто гривень, кому випадає виграшний квиток, тому – приз. Призами – картинами, мальованими й з бісеру, і мотанками тощо – забезпечують місцеві таланти. Учні наших ліцеїв теж як можуть допомагають армії. Проводять ярмарки, виручку – на ЗСУ.

На запитання, чи долучаються до цієї роботи переселенці, Оксана Кириченко відповідає ствердно.

– Десятеро переселенців сітки плетуть. Валентина Коротка – теж переселенка. Вона – з тієї частини Херсонщини, яка нині окупована. Є у нас люди і з Бахмута, домівки яких зруйновано.

Зачепивши цю тему, Оксана Кириченко згадала перші тижні великої війни, коли Помічна приймала потоки людей зі сходу і півдня країни,які рятувалися від війни. Оксані з дочкою Анастасією довелося їх поселяти, зокрема і в своєму житлі. Частина цих людей осіла в Помічній.

Наступне запитання: чи не втомилися помічнянці волонтерити на третьому році війни?

– Втомилися, – зізнається Оксана. – Цієї весни нам замовили зелені маскувальні сітки – замість білих зимових, і я переживала, що не впораємося, бо починалися городні роботи. Люди посадили городи й повернулися до волонтерства. Але такого масового завзяття, як 2022 року, нині немає. Ми втомилися від нехороших новин. Переживаємо за рідних, які на війні. Але береш себе в руки, бо військові на тебе надіються. Подзвонять і скажуть, що їм треба те-то й те-то. На знак вдячності військових маємо від них шістнадцять прапорів, прикрасили ними Пекельну кухню. Дякую колективу, який не кидає початої справи, продовжує.

Після розмови з Оксаною Кириченко натрапляю у Facebook на її допис, у якому відчувається відчай: «Сьогодні так хотіла написати звіт по роботі ГО “ВОЛОНТЕРРА”, але знову не можу зібрати думки до купи…. Ви відчували запах війни? В мене дома з’явилася скринька з використаними гільзами (до речі, яку хлопці з бригади “Хартія” передали для розіграшу на потреби їхнього підрозділу). Так я про що… Про те, що війна продовжується і реально має запах… Але від того не може бути добре… Сльози на очах, і ти розумієш, наскільки їм там важко, що вони з усіх сил, використавши всі свої збереження, просять допомоги у нас з вами… Використовують усе, що може принести їм кошти… Хтось зараз скаже, навіщо ті гільзи?.. Бо в них нема картин, пледів, іграшок, все те, що ми вам пропонуємо розігрувати… В них є прапори, шеврони (і навіть це вони купляють за свій кошт…) і гільзи… Тож прошу вас реагувати на всі наші і їхні запити, бо ситуація не із легких… Нам теж важко, коли розумієш, що запитів все більшає, а ти нічого зробити не можеш… Ти безсилий… Ти немічний… На РЕБ ми нашкребли лиш 45000, дякую підприємцям, зібрали ще 60000. Інший РЕБ на черзі… А ще ремонт машини, ще один ремонт машини, ще один, а ще – тканина на футболки, спанбонд на сітки. Люди, прокиньтеся!!! Я благаю!!! За півтора тижні три поховання… Вдумайтеся». І – номер банківської карти, на яку «Волонтерра» приймає внески: 5168 7451 1357 5275.

Тим часом Олександр Єрьоменко відзвітував у Facebook про роботу за останній тиждень. Ось здобутки його команди за цей час. Розвезли військовим гуманітарку, отриману від польських друзів. 73-тій бригаді перегнали позашляховик – подарунок від фермерів. Ще одне авто, «Ниву», армії пожертвувала місцева жителька, чоловік якої вважається зниклим безвісти. «Ниву» відремонтували і відправили на харківський напрямок, землякові Денису Кочурі. Триває ремонт мікроавтобуса Mercedes-Benz Vito, якого зі Львова пригнав товариш Єрьоменка. Ця машина теж поїде на фронт. Завершив Єрьоменко цей допис привітом усім українцям, які в цей час будуються, насолоджуються гучною музикою та рибалять…