Фермерська симфонія Олександра Олійника

З цим керівником хотілося познайомитися відтоді, як почув його виступ на якійсь нараді в Олександрійському районі. Мало того, що господарство Олександра Олійника носило незвичну назву «Сімфо», так ще й сам голова оперував більше суспільними, ніж приватними категоріями, закликаючи фермерів брати на себе відповідальність за стан справ у громадах. І наша розмова постійно звертала на філософські відступи, хоча йшлося про звичні речі – проблеми господарювання та види на врожай…

– Олександре Григоровичу, почнемо з насущного. Які найбільші проблеми села зараз?

– Проблема № 1 – це дороги. Ні, проблема № 1 – знання.

– Ви філософ.

– Знання – не сила. Застосування знань – оце сила, ми знаємо багато, але…

– А кому тоді не вистачає знань?

– Соціуму, громаді. Зараз все стрімко змінюється, 200 років проходять за 15. Народ до цього не пристосований, тому не вистачає знань. Живуть старим мисленням, яке не дає рухатися вперед.

– Багатьом це і в голову не приходить, люди думають про приземленіші речі: як посадить і зібрать, що вдягти й т.д?

– Кожен має зрозуміти свою місію на землі, для чого потрібно поставити мету, яка повинна бути за межею буденного життя чи обставин. Я вивчав праці психіатра Віктора Франкла, це єврейський вчений, який потрапив у фашистський концтабір, він встановив, що навіть у вкрай несприятливих обставинах більше шансів вижити мають люди, які моделювали своє позитивне майбутнє.

– Не дуже зрозуміло.

– Є такий Володимир Тарасов, родом з Таллінна, він у 87-му році створив першу школу менеджменту, він вивчав Генрі Форда та Лао Цзи, «Мистецтво війни», бо це потрібно для розуміння стану речей, так от Тарасов каже, що мета повинна бути за межею життєвих потреб. Мета – це енергія. Якщо мета мала, то мало й енергії. Тому в мене й розмова за межами чисто аграрного, бо зараз ми закладаємо цеглу в фундамент майбутнього, і від нас залежить, чи буде він міцним, чи зможуть на нього спертися наші нащадки?

– А які знання важливі для села в сьогоднішній ситуації?

– Вважаю, що на селі розвиватимуться діджитал-ресурси. Чому? Тому що зараз старшим дуже важко, і вони не хочуть розбиратися з телефоном чи Інтернетом, сучасними засобами комунікації. Сьогодні пропонують звертатися до лікаря онлайн, але село старшого покоління до цього не готове. Людям потрібно використати цей час, щоб розібратися з життям онлайн, бо це необхідність. Люди бояться, хочуть особистий контакт. Але в період реформи та зміни стосунків медицини з людьми це прийде, процес прискориться, люди повинні самі захотіти навчитися, хоч за допомогою дітей і онуків. Це як біль, який змушує нас його уникати. Виходить, що хоч і не навмисно, але зараз створені такі умови для навчання, для вдосконалення себе.

– Стосовно вас, як проходить цей процес навчання ?

– Я багато вивчаю літератури. У мене норма – дві книжки в місяць освітнього та профільного характеру. Це книги по бізнесу, по фінансам. Чим більше починаю взнавати, тим більше розумію, що я нічого не знаю, але навчання розкриває можливості, знайомить з людьми, з досягненнями, з ідеями, допомагає працювати над собою. Я, наприклад, схуд на 42 кілограми (сміється). Це правда, почав думати про себе. Вчора я читав книжку й зупинився, не розумів чому, а потім дійшло, чому доля довела мене до цих слів Джона Кеннеді, який сказав: «Не запитуй, що твоя країна зробила для тебе. Запитуй, що ти зробив для своєї країни». А мені такі слова сказав батько, коли мені було 12 років: «Коли заплющуєш очі для сну, запитуй, що ти сьогодні зробив корисного для себе і суспільства».

Ми зараз повинні по-іншому працювати на соціум, а для аграріїв – це територія з людьми, де він працює. Я наголошую, що аграрій повинен створювати цінність, бути цінністю для соціуму.

– А в нашому випадку що це?

– Своє село, де живеш чи працюєш. Це Недогарська, Олександрівська, Дівочепільська, Лікарівська та Василівська сільські ради, це вже Онуфріївський район.

– До речі, звідки така незвична назва вашого господарства?

– Нічого особливого, вона означає «Сімейне фермерство Олійників», вийшло «Сімфо». Ми починали з кількох сімейних паїв, зараз обробляємо різну кількість земель у цих сільських радах, усього 1600 гектарів. Щодо нашої допомоги соціуму – опускаємо це, ми не чіпляємо собі ордена. Хочу наголосити, що я не один там господар, і відсоток земель, які ми обробляємо, різний – від 1,5% до 50% в сільраді. Але школа, сільська рада, дитсадок, літні люди, наголошую, пенсіонери – це чотири фактори, з якими треба постійно працювати та які не можуть бути осторонь нашої діяльності.

– І як, усі це розуміють?

– Ні, є господарювальники, які агресивно налаштовані щодо допомоги соціуму. Я їх не засуджую, мені їх шкода. Забувають слова з Біблії, що по вірі вашій і отримаєте. От по справах своїх ми й отримуємо результат. Взяти хоча б дороги. Я не розумію, чому немає коштів на сільські дороги при тій кількості податків, які ми сплачуємо?

– Серйозна заява.

– Так, але я змушений сам ремонтувати дорогу, а два господарі поряд кажуть, що перегризли б мені горло за таку ініціативу. Отаке я чую. Бо вони не відчувають проблеми соціуму, кажуть, я заплатив податок, а там нехай роблять, що хочуть.

– Давайте про аграрні справи. Вам важко проводити посівну?

– Не важко, тому що за останні роки система досить стабілізувалася. Ми живемо в світі систем – фінансової, аграрної, медичної, і все йде так, як ми налаштуємо. Агробізнес – це точно система, бо вона складається з різних складових. Скажу, що система постачання досить добре налагоджена з посівним матеріалом, засобами захисту рослин і догляду, є лише одна проблема – підробки. Але в цілому – я щойно був на дослідному полі насіннєвої станції, дивився на демонстраційні посіви – прекрасні, незважаючи на незрозумілу зиму, я такої не пам’ятаю. Якою вона була для агровиробництва, ми проаналізуємо пізніше. Але ж поля оброблені, закультивовані й так далі.

– А з технікою?

– З технікою взагалі бомба. Імпортна та високопродуктивна техніка була й раніше, але вона не була доступною, масштаб мислення аграрія не давав можливість бачити, що за високоякісною та дорогою технікою приховані ще більші можливості якості та кількості вирощування. Урожайність підвищується за рахунок генної та технічної інженерії плюс діджиталізація. А ще наш аграрій фінансово не освічений, тому боїться робити ці рішучі кроки. Зараз на хвилі ті, хто фінансово та діджитал освічений. Ті, що в тренді, купували дорогу техніку вже давно, бо насправді це економія часу, ресурсів і більші можливості.

– Виходить, що вам і боятися нічого?

– Я був десантником і знаю, що людина завжди буде боятися невідомого, але один приймає рішення й сміливо вистрибує, а іншого викидають силою, бо буде страждати весь борт, або поб’ють ввечері.

– А конкретно по ситуації? Техніка готова, пальне є, так?

– Зараз я вам скажу (шукає папери), це у мене лежить на столі, щоб діти читали про ці речі, але щодо села, то сьогодні форма страху – це невпевненість у завтрашньому дні, у цінах на продукцію, у цінах на пальне, на техніку, на засоби захисту, але є великий плюс. Сьогодні банки почали реалізовувати програму президента по кредитах. Мені дзвонять і Ощад-, і ПриватБанк, пропонують 1,5 млн грн плюс два створені робочі місця.

– Тобто є можливість отримати вигідний кредит?

– Саме вигідний, я вам скажу, що жоден великий бізнес не робиться без кредитів, а в нас бізнес. Хоча завдання селян завжди одне – вирощувати хліб, годувати власне населення, робити Україну багатою та заможною. Сьогодні потрібно розуміти, що наш хліб – це те ж золото. І соняшник, і ріпак, і соя, і ячмінь, і буряк, це земля, яка нам щедро дарує плоди, але! Ми повин­ні садити, ми повинні сіяти, і тоді ми отримаємо урожай.

– Тобто все якби чудово?

– Сьогодні цього не досить, є правило для бізнеса Стівена Кові № 4, який працював у режимі «виграв-виграв». Сьогодні співпрацювати потрібно по формулі «виграв споживач, виграв надавач послуг, і виграло суспільство». Виходить три «виграв». «Виграв-виграв» враховує вигоди лише двох сторін, тому бізнес раніше так і робився, без врахування інтересів соціуму.

– Будемо вважати, що це зрозуміють усі.

– Щоб бути успішним, потрібно змоделювати чийсь успіх. Це алгоритм. Щоб бути не гіршим за батька, потрібно вивчитись у нього й навчитися робити краще за нього. Тобто змоделювати успіх. Я часто буваю за кордоном, захоплююсь Ізраїлем, який на піску, у ворожому оточенні розвиває сільське господарство в кібуцах, вирощує все, в т. ч. кукурудзу, пшеницю й ті культури, до яких ми ще не додумалися, а вони, використовуючи новітні технології, вирощують їх у себе та продають. Особливо розвинутий там полив, це для мене був взагалі розрив шаблонів.

– Ви сказали, що село відродиться в новій якості, так?

– Ферми будуть створювати ініціативні люди, це будуть високоінтелектуальні господарства. Людина буде займатися тією справою, яка їй до душі, – виробництво м’яса, шерсті чи сиру. Це вже з’являється і в Україні. Але люди бояться нового. Тому потрібно навчатися.

– Наостанок, ваш прогноз розвитку ситуації?

– Позитивний, Біблія ще не закінчилася, якщо читали. Ще не прийшов судний день, і це ж прописано в інших релігіях. У нас ще багато справ. Сучасні філософи вважають, що завдання бізнесу – робити людей щасливими, робити їх кращими завдяки власному вмінню та здібностям.