Олександр Чучаєв, директор і вчитель історії Благовіщенського НВК №2, що на Кіровоградщині, увійшов до переліку топ-50 кращих вчителів України за результатами премії Global Teacher Prize Ukraine. Про інноваційні технології навчання та систему освіти в сучасній Україні журналістка «УЦ» поспілкувалася з креативним педагогом.
– Олександре, вітаємо вас із такою відзнакою! Поділіться секретом: що потрібно задля того, аби увійти в топ-50 вчителів України?
– Дякую. Насаправді ж це моя не перша подібна відзнака. У 2017-му році я ввійшов у топ-20 вчителів цієї ж премії та брав участь у відборі в топ-5. Цього року мене номінували (я навіть не знаю, хто саме!) знов на цей конкурс. Для того, аби увійти в топ-50, потрібно було перерахувати всі свої досягнення, які я маю як вчитель та громадський діяч. Я вказав, що є очільником громадської організації «Нові» («Новий освітній вимір ідей»), яку ми створили разом із вчителями з топ-двадцятки у 2017-му і провели з того часу уже 5 фестивалів, залучили більше 2 500 вчителів, дали уроки для більш ніж 1 500 учнів, працювали з майбутніми вчителями – студентами педагогічних вишів. Відповідаючи на питання про те, що потрібно, аби увійти в топ-50, напевне, варто бути інноваційним вчителем та намагатися постійно шукати себе в чомусь новому. Мета цієї премії полягає в тому, аби знайти таких креативних вчителів, які роблять щось цікаве, залучають дітей до різних проєктів соціальної значимості. Думаю, що в топ-50 я ввійшов через те, що поєдную вчительську діяльність разом зі спортивною. Я є керівником клубу з військово-спортивних багатоборств. Ми проводимо багато різних заходів: велоквести, прибирання території, військово-патріотичну гру «Сокіл» («Джура»).
Критерії відбору до топ-50 були наступні: робота з учнями, робота з вчителями, соціально значимі проєкти, які змінюють громаду, в якій ви проживаєте. Я стараюся досить успішно працювати у всіх цих напрямках, тому, мабуть, і пройшов по всіх критеріях.
– Які інноваційні методи ви використовуєте в навчанні?
– У школі я працюю більше 10 років, з них 3 роки працював у сільській школі Камінного Броду Благовіщенського району, а весь інший час – директором і вчителем історії в Благовіщенському НВК №2. Уже з першого року своєї діяльності я почав випробовувати таку навчальну методику, як комікси. До сих пір є багато проєктів, які ми проводимо з залученням цієї методики. Перший комікс, який ми промальовували, передавав історію Камінного Броду в міфах та легендах. Останній наш проєкт, який здобув перемогу на міжнародному рівні, – це комікс «Життя понад усе», в якому ми змалювали родинну історію Параски Гудзь, яка вижила в умовах Голодомору. Тобто ми вивчаємо або якусь родинну історію, або певну епоху і намагаємось їх зобразити за допомогою коміксу. Також дуже часто використовую ментальні мапи, квести, які були моїм ноу-хау в школі ще з 2012-го року. Я активно розповідав про такий метод навчання не лише в нашій області, а й у межах цілої країни – на серпневих конференціях, організованих Міністерством освіти, різних вебінарах, заходах тощо.
– Як у цілому оцінюєте сучасну систему освіти в Україні?
– Я не вправі оцінювати систему освіти. Це повинні робити експертні незалежні організації, але, на жаль, сьогодні в нас не робиться моніторинг якості освіти. Програма міжнародного оцінювання учнів PISA в минулому році показала, який плачевний стан у нас у країні в знаннях з математики. Я взагалі вважаю, що нам потрібно розділити нашу систему освіти на докарантинну та післякарантинну. Система освіти до карантину була хоч і в кризовому, але й в дещо перехідному від канонів рядянщини до більш компетентнісного підходу стані, коли вчитель перестає бути звичайним передатчиком інформації, а допомагає дітям навчитися самостійно її шукати та аналізувати, обґрунтовано доносити свою позицію та думку, залучати дітей до проєктів, де потрібно критично мислити, що дуже важливо, на мій погляд, на сьогоднішній день. А те, що сталося весною цього року, коли ми перейшли на дистанційне навчання, на мою думку, кардинально зламало цю систему освіти та поставило все суспільство на режим очікування. Зараз ми вже не думаємо про те, наскільки якісно буде організований освітній процес. Питання номер один на сьогоднішній день – це безпека. З одного боку, дійсно, дуже важливо створити безпечний освітній простір, але з іншого – ми не маємо забувати про те, що навчати треба якісно. За моєю оцінкою, із цим страхом захворіти ми зараз губимо таке поняття, як якість освіти.
Одне діло – здобути знання. Багато хто думає, що просто варто навчитись чомусь, отримати знання і так, самостійно вдома це зробити можна. Альберт Ейнштейн і Томас Едісон – тому прямі підтвердження. Але компетентності, які на сьогодні потрібні, такі, як робота в команді, аналітика, проведення якихось дослідів, – неможливо забезпечити вдома, як би учні та батьки того не хотіли. Для цього потрібні знання психології, педагогіки, і через це домашнє навчання батьки не можуть повноцінно замінити вчителя. Я вважаю, що скорочені хоча б і тимчасово уроки в умовах пандемії негативно вплинуть на освітній процес.
У цілому якісна система освіти в нас ще не вибудувана. Ми намагаємося перетворити старе на нове, але поки що дуже далеко від цього відійти не можемо. На мою думку, це пов’язано з тим, що цю систему нам створюють не практики, а теоретики. Не обов’язково, аби міністром освіти був учитель, як про це люблять зараз говорити, але практики мають теж бути максимально залученими до процесу створення й запровадження освітніх програм.
Зараз у нас є дві проблеми: перша – те, що навчальні програми розробляють теоретики, а друга – що немає впровадження, правильного використання цих програм в діяльності. Якби до їх розробки долучалися практики, люди, які дійсно намагаються щось змінити, у яких є власна позиція, то нехай навіть точилася б довга дискусія, але вона неодмінно призвела б до якогось розумного вирішення. Так, можливо, у такому випадку програма розроблялася б значно довше – наприклад, не місяць, а рік, але вона була б справді якісною, і було б розумно, аби за допомогою таких же практиків вона впроваджувалася в рамках усієї країни. В принципі, подібний підхід ми спостерігали у впровадженні Нової української школи: протягом року вчителів перенавчають, і потім у своїх школах вони вже намагаються бути «агентами змін». Наскільки якісно це відбувається, поки що ми сказати, звісно, не можемо. Результат побачимо значно пізніше.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...