«Пішла б воювати, та діти тримають»

Ірина Тимофієва зазнала такого болю від цієї війни, що не кожен і переживе. 2017 року загинув чоловік Ілля, батько трьох її дітей – Яніни, Вікторії, Юрка. 2022-го трагедія повторилася – на війні поклав голову другий чоловік Ірини, Андрій, батько маленької Ярослави. Ілля Тимофієв і Андрій Семенов спочивають на одному сільському кладовищі. Якими вони, герої новітнього часу, були у повсякденні? І як тепер живеться Ірині з дітьми, старшій з яких – шістнадцять, а наймолодшій – чотири?

Ірина прийняла автора цих рядків на подвір’ї  власного будинку на Балашівці в Кропивницькому. Поряд крутилися чотирирічна Ярослава і восьмирічний Юрчик – їм цікаво поспостерігати за гостем. Старші дівчата зайняті своїми справами у помешканні.

– Ілля – росіянин, – розповідає Ірина. – Громадянин України, тільки в паспорті записано, що народився в Норильську. Там йому несолодко довелося. Батько загинув. У Кіровограді Ілля опинився, бо тут мешкала його бабуся. Ілля у кіровоградському інтернаті виховувався. Тому, ставши дорослим, по-особливому ставився до сиріт. Я в цьому переконалася після такого випадку. Захворіла наша Яніна, ще коли малою була. Її госпіталізували в лікарню, Ілля – з нею, бо мені не дозволялося – була вагітною другою дитиною. Чоловікові з донькою окрему палату виділили. Він мені й дзвонить звідти: «Приїдь, побудеш з дитиною, бо мені на роботу треба». Приїхала я, а Ілля залишив нас. Через дві години повертається з ящиком бананів, з купою іграшок. Виявляється, тими днями в лікарню поклали групу дітей з інтернату, а Ілля побачив, що у них іграшок немає, що вони ласощів хочуть, і купив за свої гроші.

Ірина вийшла заміж  за Іллю 2006 року. Кілька років Тимофієви винаймали житло в Кіровограді, з квартири на квартиру перебиралися. Ілля мав спеціальність наладчика швейних машин, але такої роботи не трапилося. Щоб забезпечити сім’ю, пішов на будівництво.  Починав різноробочим, став виконробом. 

– Своєї фірми чоловік не мав,  але брав підряди – відремонтувати будівлю чи побудувати нову. У нього бригада своя була. У місті Ілля багато чого зробив. Наприклад, будинок на розі Шевченка і Пашутіна побудував. Потім настав важкенький період. Хороших замовлень чоловікові не траплялося, і ми з двома дітьми переїхали в моє село – Петрівку Компаніївського району. Ілля – міський, до того й коси в руках не тримав. Та швидко навчився сільській роботі. Нормально нам жилося в селі. Хазяйнували: город, живність. Потім Ілля на Майдан поїхав. Мені сказав, що в Кіровоград, а сам – у Київ. Я його побачила по телевізору серед майданівців, які кидали «коктейлі». Прибігла сусідка: «Що він там забув, на тому Майдані? Нам би краще з Росією». Кажу їй: «Яка Росія? У нас незалежна держава, люди відстоюють свої права. Раз промовчать, другий – і буде так, як у Росії». Чоловік теж так говорив, коли виникали суперечки із односельцями. Він, коли йому років з тридцять було, востаннє з’їздив у Росію, побачитися з матір’ю. Тоді, мабуть, і відчув велику різницю між Україною й Росією. Казав, не хоче, щоб нашим дітям жилося так, як у Росії. І коли росіяни вторглися на Донбас, рвався воювати: «Хлопці ж воюють». Його дуже вразила загибель на війні знайомого. Я казала чоловікові: «А якщо доведеться стріляти в родичів?» Він відповідав: «Не я ж до них прийшов зі зброєю, вони до нас». 2015 року провела чоловіка у військо. Перед тим він заготовив і дрова, і сіно, щоб я мала чим топити в хаті та худобу годувати. І заощадження були. А невдовзі чоловік уже під Волновахою воював. Я знову була вагітна. Народився Юрчик у березні 2016 року. У лікарні від мене заховали телевізор і телефон, щоб не хвилювалася, бо там, де чоловік був, бої страшні йшли. Його не пустили додому. Зателефонував мені і, дізнавшись, що народився хлопчик, дуже зрадів. А через три місяці взяв Юрчика на руки – дали відпустку. Я саме перебралася з Петрівки в Першотравенку. З трьома дітьми в Петрівці важко. Автобуси туди не їздять, школа закривалася, а як замете взимку – кілька днів не можеш вибратися. У Першотравенці легше з цим. Думали, там і залишимось, в місто уже не хотілося.

За словами Ірини, Ілля служив рік, а коли повернувся додому, наштовхнувся на дивну реакцію деяких знайомих: тим було невтямки, за що він ризикував життям. Дехто не розумів: як же це він, росіянин, проти росіян воює?

– Ілля дуже сердився, коли чув таке. Сама була свідком такої розмови Іллі зі знайомим. Думала, Ілля його приб’є, аж злякалася. Роботи путньої Іллі не траплялося, і влітку 2017 року він підписав контракт з армією. Провоював місяць.

З офіційних джерел: 19 липня 2017 року старший оператор 57-ї окремої мотопіхотної бригади Ілля Тимофієв підірвався на ворожій міні поблизу Новотошківського на Луганщині.

– Я дітям одразу сказала, що тато загинув, – згадує Ірина. – Старшій було вісім, середній – шість, а Юрчику – два. Він ще не розумів, що сталося. Пояснила йому, що тато – на небі, добиває сепаратистів. Діти тяжко пережили це: «Ма, навіщо папку пустила на війну?»

На запитання, чому поховали Іллю в Першотравенці, Ірина відповідає, що така була його воля:

– Ми говорили і про це. Я запитала: а якщо, не дай Бог, загинеш?.. Ілля сказав, щоб поховала його у селі. У місті, на почесній алеї, не хотів.

– Важко мені було одній з трьома дітьми в селі, – продовжує Ірина. – Настала осінь, холоди наближалися. Купила я дров. Прийшов Валера Педюра (він з Іллею служив) з хлопцями, занесли ті дрова мені в двір та порубали. Спасибі їм, виручили. Серед хлопців був і Андрій. Так і познайомилися. Почав Андрій приходити до мене. То попиляти дрова, то прикрутити щось. Андрій теж воював в АТО. Демобілізувавшись, працював у Києві, поки не захворіла бабуся. Він приїхав доглядати. Бабуся померла, а він у селі й залишився. Я йому сподобалася. І квітки носив, і перестрівав. Казав мені: «Я згодний!» – «На що ти згодний?» – «На трьох дітей». – «Зате я проти».

Ірина не хотіла поспішати з новим заміжжям, але серцю не накажеш – через якийсь час відчула, що вагітна.

– Зійшлися ми. Перебралися в Кропивницький. Андрій підписав контракт з армією. Згодом народилася Ярославка. Андрій два роки служив у третьому полку, усе їздив на полігони. Демобілізувавшись, заходився хазяйнувати. Кролі, качки. Гараж цей сам побудував, – Ірина показує на добротну будівлю поряд з будинком. – Це Андрієва резиденція була. Хотів машину купити. Було багато планів.

Запитання Ірині: як у Андрія склалися стосунки з дітьми від Іллі?

– Я думала, діти не сприймуть Андрія як батька, – відповідає жінка. – А сталося навпаки. Андрій як майстрував, то тільки з Юрчиком. З Яною на кухні порався, з Вікторією займався кроликами, качечками. Я туди не вмішувалася. До кожної дитини Андрій знайшов підхід. Я на дівчат кричу – він заступається. Я на нього кричу – діти за нього заступаються. Юрчик казав: «У мене два папки. Один загинув, є ще один папка».

Коли росіяни пішли на Україну великою війною, Андрій Семенов склав найнеобхідніші речі й вирушив у військкомат. Воював у складі 67-ї ОМПБр імені кошового отамана Костя Гордієнка. 12 травня 2022 року загинув сорокарічним, виконуючи бойове завдання неподалік Тошківки на Луганщині. Його вбила ворожа ракета. Поховали Андрія в рідній Першотравенці – такий був його наказ за життя. Недалеко спочивають Ілля Тимофієв, Валерій Педюра, ще кілька героїв з Першотравенки.

– Тепер сама пішла б воювати, та діти тримають, – каже Ірина. Живеться їй нелегко – треба і дітям раду дати, і будинку. Не може знайти роботу, яку могла би поєднувати з домашніми клопотами. Але хвалиться, що навчилася запускати електрогенератор, користуватися бензопилкою, бензокосою.

Пора прощатися. Ірина і Ярослава проводжають автора цих рядків за ворота. Дівчинка каже довірливо:

– А я як виросту, буду їздить на машині.