«Якщо ти чоловік»

Його добре знають у Кропивницькому. Чи не кожен другий кондиціонер в місті встановлений його руками. Але це було в іншому житті, цілих два роки тому. Хоча і зараз, буває, телефонують клієнти, просять відремонтувати, встановити, підключити. Але сьогодні і вчора він – на фронті. На прохання «УЦ» своїми спогадами про перший день широкомасштабної війни поділився солдат ЗСУ Андрій Солонченко.

– Два роки тому прокинувся, як і більшість містян, від гулу літаків в небі біля 5 ранку, і все – сну більше не було. Ввечері напередодні з другом сиділи на кухні, і він питав: «Ну що ти думаєш, почнеться?» Я такий наївний, як досі пам’ятаю, кажу йому: «Та що там почнеться, не слухай нікого, максимум щось знову на Донбасі заворушиться». Не вірив до останнього. А сам наступного вже дня, о 9:30, вирушив у ТЦК. Дружині сказав: «Треба йти зараз, поки там ще є зброя і спорядження» (знов наївний був).

У місті пусто було, наче в Новий рік зранку, людей немає. Зробив фотку друзям на згадку, написав їм, що йду за УБД, щоб безкоштовно в маршрутках їздити (типу жарт, бо всі вони знають, що я не їздю на них).

У перший день з цікавого була тільки ВЛК, бісило, що до нас ворог вже майже у двері стукає, а я в черзі до лікарів стою, щоб сказали: «Здоровий, став підпис».

У мене не було ні строкової служби, ні військової кафедри, в АТО не був, сім’я, діти, бізнес, про армію нічого не знав, не було ні друзів військових, нічого, щоб якесь було розуміння, що там коїться. І є що втрачати. Мабуть, тому й пішов. Вагався. Страшно. Дуже страшно було. Але було розуміння, що треба власним прикладом показати, як треба робити.

Якщо б мене спитали, чи 24 лютого 22-го року зробив би я щось по-іншому – ні! Я все правильно зробив. Вважаю, що кожен чоловік, якщо він чоловік, повинен стати на захист своєї родини і своєї землі. У той чи інший спосіб. Чи в ЗСУ, чи допомагати ЗСУ, але не бути осторонь і думати, що воно мине.