Дзвінка колекція

Кожен колекціонер рано чи пізно замислюється, що буде з його колекцією за десять-двадцять років. В чиї руки передати те, що з любов’ю та радістю збиралося все життя? Найкрасивіший варіант – залишити людям, які оцінять, збережуть, примножать.

Колега Олена Нікітіна має досить рідкісне захоплення – вона збирає дзвіночки. Нещодавно вони змінили місце проживання – переїхали з квартири до Миколи Цуканова, до галереї «Єлисаветград».

– Олено, чому дзвіночки? Зазвичай люди збирають марки, монети, листівки, якісь предмети побуту.

– Напевно, в кожній людині живе бажання щось колекціонувати, збирати, зберігати. Багато моїх однолітків в дитинстві збирали фантики від цукерок. Жодної цінності вони не представляли, але збирали, обмінювалися. Потім жуйки почалися і таке інше.

Якось однокласник (клас дев’ятий, напевно, був) подарував мені альбом для колекціонування значків – в ньому були поролонові «сторінки». Я раптово почала збирати значки. Потім їх успішно пороздавала. Марки також були, але нікому було мене ними заразити. Раптом виникли дзвіночки, і пішло.

– Як давно ти почала збирати свою колекцію? Пам’ятаєш, який дзвіночок був першим?

– Пам’ятаю перший, з нього все почалося. Років двадцять тому це було. Моя подруга Олена Франтасова з відпочинку на заході України привезла мені сувенір – керамічний дзвіночок в образі конячки. Я поставила на поличку, дивилася, вирішила, що конячці-дзвіночку сумно, і почала щось додавати. Паралельно збирала і конячок, і дзвоники. Дзвоники перемогли – їх набагато більше, бо їх простіше купити в будь-якому місті, будь-якій країні.

Принципово не рахувала кількість. Десь почула, що якщо порахуєш, то на цьому все зупиниться. Не хочу, щоб зупинялося, нехай колекція збільшується.

– Чим дзвіночки відрізняються один від одного? Який дзвіночок залишився твоєю мрією?

– Двох схожих, вважаю, немає. Хоча б тому, що якщо за формою схожі, назви міст або країн, які нанесені на дзвіночки, різні. Де буваю – купую дзвіночок. Переважна кількість того, що є в колекції, привезена моїми друзями з міст і країн, де вони побували. Там є країни Європи, а також Туреччина, Ізраїль, Ісландія, США.

Є раритетний, також подарунок. Це старовинний дзвіночок часів, мабуть, Єлисаветграду. Він висів на вході до якогось будинку, і на ньому читається напис: «Звони веселей у дверей». А ще я знайшла в речах свекра, який був рибалкою, малесенький трикопійочний дзвіночок для вудки ще радянських часів. Тобто в колекції не лише сувеніри, а дзвіночки як такі.

Який є мрією? Мабуть, 999-й! Це якщо хтось захоче порахувати. Хоча не варто.

– Ти знаєш інших колекціонерів дзвіночків? Про що говорите між собою?

– Спеціально не зв’язувалася через інтернет. Але бачила в кабінеті Анатолія Безтаки полички, на яких стоїть багато дзвіночків. Здивувалася і зраділа, що і в цьому, крім журналістики, ми колеги.

– Ти передала свою колекцію до галереї «Єлисаветград». Коли її можна буде переглянути? І чи обіцяв Микола Цуканов поповнювати колекцію?

– Микола Миколайович так вдало її розмістив в галереї. Вже можна йти дивитися. Тим більше там оновлена вся експозиція галереї. Начебто кардинально все змінили, але затишно, як завжди.

Щодо поповнення колекції. По-перше, я продовжую збирати дзвіночки, і кожен новий експонат буду передавати в галерею. А ще закликаю всіх озирнутися в своєму помешканні: можливо, десь покривається пилом предмет, який поповнить мою, а тепер нашу спільну, колекцію.