Канадські канікули

Ми дуже любимо розповіді наших читачів про їхні подорожі до різних країн. Завдяки їм ми начебто самі на деякий час переносимось туди. Тож сьогодні ми з вами мандруємо не тільки в іншу країну, а навіть на інший континент – у Канаду з Лідією Ваккою.

– Лідо, яка була мета вашої поїздки до Канади? Як добирались? Чи були десь проблеми на кордонах?

– У Канаду я їздила до дітей, яких не бачила більше трьох років. Ще до війни вони поїхали спочатку в Угорщину, а звідти переїхали до Канади. Вони купили мені квитки, і я поїхала. Поїздом доїхала до Варшави, а звідтіля літаком до Торонто. На кордоні ніяких непорозумінь не було, навіть не перевіряли нічого. Летіти до Торонто 9 годин. Я дуже переживала за такий тривалий переліт, набрала купу ліків, але «Боїнг» виявився дуже комфортним. Навіть не було відчуття польоту, наче їхала, а не летіла. Ми летіли вдвох з мамою синового друга. Діти нас зустріли з квітами в аеропорту Торонто, так приємно було.

– Які перші враження не просто в іншій країні, але й на іншому континенті?

– Перше – різниця в часі сім годин. Але я потім адаптувалась. Щодо вражень – там усе інше: люди, екологія, вода. За рік у них у чайнику не з‘явився накип – така там вода. Повітря чисте, білки скачуть скрізь, єноти ходять. Вони дуже близькі з природою. Місто розташоване на озері Онтаріо і дуже розтягнуте за рахунок дуже великої приватної забудови. Тобто усе так, як ми бачили в кіно приватні будиночки у Сполучених Штатах, так і тут – дво-, триповерхові, багато висоток цілком з сірого скла. Без машини на великі відстані неможливо пересуватись, тому у всіх автівки, і навіть декілька на родину. Але все так влаштовано, що і пробок майже немає. Громадських автобусів майже не бачила, лише жовті шкільні автобуси, хоча автобусів багато, коли закінчується робочий день, десь з п‘ятої години. Усі, повторюсь, на машинах. Невістку син возить машиною за сто кілометрів на роботу, а коли не може, вона їздить на метро.

Ще одне враження: Канада – по суті країна емігрантів. Етнічне населення – переважно на півночі країни, повністю на державному утриманні, а решта території – майже всі емігранти, тому вони всі рівні. Нема такого, як, наприклад, в Італії, де моя подруга живе: італійці – це італійці, а інші – ледь не другого сорту. У Канаді ж всі рівні – індуси, китайці, азіати, дуже багато афроамериканців, здається іноді, що їх більше, ніж білошкірих. За місяць я до такого різнобарв‘я навіть звикнути не встигла.

Але! Усі дуже ввічливі, доброзичливі, привітні, посміхаються, вітаються: «Хай!» – і ти у відповідь вітаєшся й посміхаєшся. У сфері обслуговування усе працює для людини – тобі в усьому намагаються допомогти. У банку, в офісі, поліція – усі заточені на допомогу.

Ще одне: вони живуть за законами, які приймаються для того, щоб людині було краще. І суворо цих законів дотримуються. Наприклад, тварин, які живуть поруч з людьми, не можна кормити. І ніхто цього не робить, хоча їх дуже багато: койоти в сусідньому парку живуть, красивезні орли, єноти, а білки не такі, як у нас. Там вони чорні. У Канаді розвелось багато ворон, які знищували сільгоспугіддя, і цих білок спеціально розводили, щоб вони зменшили поголів‘я ворон, руйнуючи їхні гнізда й поїдаючи яйця. Я не бачила там такої кількості ворон, як у нас. Отже, підгодовувати нікого не можна. Можливо, штрафи великі, не знаю, але якщо не можна – то не можна. Вони живуть серед цієї природи. Намагаються, щоб усім в країні було комфортно жити.

– Весна – дуже мінлива пора року. Яка весна в Канаді?

– Холодна. Я майже весь час, хоча це вже був березень, проходила в пуховику. Часто йшов дощ. Діти кажуть, що весна не буває довгою: сьогодні ще в пуховиках усі ходять, а потім одразу літо й жарко. Коли я вже поверталась, зацвіли сакури й магнолії, позеленіла трава після дощів, але дерева ще переважно голі.

– Наскільки, на ваш погляд, різниться життя простих канадійців і українців? Що вам хотілося би привнести в наше будення? А чого, на ваш погляд, не вистачає канадійцям?

– Канадійцям у нас нічого не потрібно брати! Вони живуть набагато краще за нас. Якщо ти працюєш, то можеш дозволити собі майже все. Я чула, що мінімальний заробіток у них – 15 канадійських доларів за годину. У магазинах – що завгодно, які хочеш фрукти, морепродукти… Багато національних кварталів, наприклад, китайські, і там магазини з їхніми традиційними товарами. У цих районах навіть англійська не знадобиться, хіба що на роботі.

Що нам взяти у канадійців? Там ідеальна чистота, безкоштовні громадські туалети: заходиш – а там стерильно, і ти не бачиш, хто й коли там прибирає. Але ж прибирають! А головне – не смітять. Усі хочуть працювати, бо робота – це твій рівень життя. А в нас що? Навіть у Польщі повсюди бруд, а що вже про нас казати… Нам також не вистачає доброзичливості один до одного.

А як там пенсіонери живуть! Дивишся – йдуть жіночки похилого віку, доглянуті, веселі, щось обговорюють, зайшли до кав‘ярні кави випити… Або бабця з палицями в супермаркеті – набрала повну тачку, підвезла до машини, вигрузила, сіла за кермо й поїхала. Вони інші, наші менталітети дуже й дуже відрізняються.

– Будь-кого завжди цікавить питання цін на комуналку, на продукти. Наскільки все дорого у порівнянні з нашими цінами і зар­платами?

– Порівнювати з нашими цінами не можна. Можна дивитись, що вони можуть собі дозволити на зароблені гроші. Про мінімалку я вже казала, але реальна зар­плата набагато більша. Я спочатку намагалась переводити ціни за курсом, але син пояснив, що це неправильно. Наприклад, кросівки коштують 50-55 доларів. Людина за пару годин (!) заробить, наприклад, 60. А за цілий робочий день? У канадійців дуже відповідальне ставлення до роботи. Якщо він пропустив роботу – він у мінусі. Роботу знайти можна, зважаючи на те, що наші в основному працюють не на якійсь престижній, кваліфікованій роботі. Якщо ти молодий, амбітний, з гарною освітою і знанням мови – знайдеш більш пристойну. Дуже цінують наших айтішників.

Житло в Канаді коштує дорого: 800 тисяч канадійських доларів, мільйон. Тому багато хто орендують, іноді все своє життя живуть у зйомних квартирах та будинках. Свого часу дехто зміг викупити цілі будинки й тепер здає квартири в оренду. Є такі, у кого й по декілька будинків. Мої діти орендують двокімнатну квартиру за 2100 доларів, це дорого. Житло подорожчало після напливу наших біженців від війни. Щодо комуналки – за електроенергію, наприклад, вони сплачують 60 доларів. Порівняйте із зарплатами.

Тобто там все не так, як у нас. Це нам треба все від них брати – і поведінку, і відношення до всього – до тієї ж роботи, і взаємовідносини між людьми. Нам до них дуже далеко, і не тільки за відстанню.

– Що ви встигли побачити за цей місяць? Де побували?

– Діти ж працюють, а я по місту сама боялась гуляти далеко. Але у вихідні ми гуляли і містом, і на озеро Онтаріо, і на Ніагарському водоспаді були, на оглядовій башті в Торонто, і в акваріумі.

– Що вас найбільше вразило в Канаді?

– Відношення до природи. Ти живеш посеред неї, вона оточує тебе скрізь. У нас собаки й коти безпритульні, а там дикі тварини навкруги спокійно ходять. Тобто все інше. Просто інше життя. І нам треба до цього активно рухатись, бо зараз ми ближче до російської розрухи… Треба рухатись вперед, а не назад. До іншого. До хорошого. До націленого на благо людини.

– А яке відношення до українців? Як вас зустрічали, дізнавшись, що ви з України?

– Дуже доброзичливе. Дізнавшись, звідки ми, вигукують: Оh, Ukraine!!! Beautiful! Тобто відношення до нас позитивне. Але зрозуміло, що наша війна їх не стосується і ніяк на їхньому житті не позначилась. Люди живуть своїм життям. Повторюсь: вони різні за походженням, за кольором шкіри, віросповіданням, але вони разом!