Не робіть нас ворогами!

Ненависть не розв’язує жодних проблем, лише створює їх.

Френк Сінатра.

Чим довше живеш, тим більше розумієш: усе це було в історії людства мільйони разів. Ніякий науково-технічний прогрес не змінює суті людини, її стосунків із собі подібними. Ми досі жити не можемо без постійних пошуків ворогів – не лише абстрактних, а й конкретних, реальних. І мені здається, у третьому тисячолітті цей процес лише посилюється.

І хоча поведінка людини великою мірою визначена генами, я назвав би це більшовицьким синдромом. Лише сто років тому пошук ворогів був головною державною справою. Спеціально навчені люди нацьковували одних співгромадян на інших, робили цілі групи ізгоями, їх висилали, ув’язнювали в таборах і просто розстрілювали. Прикладів – безліч, але не про них зараз мова, нам вистачає справ сьогоднішніх.

Приводи для того, щоб українці не припиняли ненавидіти одне одного, виникають щодня. За будь-якою ознакою – політичною, національною, мовною, соціальною, майновою, професійною. Пам’ятаєте стару цитату Жванецького: «А взаємодопомога, а підтримка? Усе в нас є! Велика біда потрібна»? Ну от, вже є велика біда, але навіть вона не зробила наше суспільство добрішим і терпимішим до, наголошую, своїх. Єдності нашому суспільству вистачило на перших півроку війни, потім – понеслося.

Вбили Ірину Фаріон – ви й справді вірите, що її з холоднокровністю кіношного кілера застрелив цей дніпровський пацан-футболіст? А потім за всіх нинішніх можливостей психології та фармакології навідріз пішов у відмову? Не вірю, і ще тисячі людей не вірять. При цьому в соцмережах та ЗМІ, не чекаючи закінчення слідства, вже відкрито називають винуватців загибелі мовознавиці. З прізвищами та посадами. Ну як же, ось вони – вороги, ті самі, яких так викривала покійна. І дуже зрідка звучать адекватні голоси: подумайте, кому насправді вигідно поглибити розкол суспільства на добрих та поганих українців?

Ще одне велике лихо знову ненадовго згуртувало Україну – Охматдит. Поки чиновники не почали прилаштовувати зібрані всією країною гроші. Та нишком роздерибанити їх не вдалося. Довелося МОЗ скасовувати всі тендери та формувати «наглядову раду» з єдиною метою – не дати розікрасти. Мабуть, інакше ніяк.

Як гадаєте, чи посприяє ця ганебна історія об’єднанню зусиль суспільства для допомоги фронту та новим жертвам – військовим і мирним – російської агресії? Можна не відповідати, я знаю. І як цей черговий скандал позначиться на ставленні українців до влади – також здогадуюсь.

Ця ще одна лінія розколу нашого суспільства: по один бік мільйони звичайних українців, по інший – сотні тисяч теж українців, які так чи інакше дотичні до влади. І це давно вже не лише прихильники Зеленського та Порошенка чи націоналісти та патріоти – тут такий крутий заміс, що жодна хімлабораторія на складові не розкладе.

Звісно, ​​найбільше українців сварять гроші. Дійсно, як пояснити людині, яка чесно пропрацювала все життя, стократну (!!!) різницю в зарплатах і пенсіях? Чому робота, скажімо, начальника цеху «Гідросили» не така цінна для суспільства та економіки, як суддівська? А є ще так зване «незаконне збагачення», яке видне всім і кожному й, природно, добрих почуттів не викликає.

Іноді тріщини у стосунках «ми й вони» виникають там, де їх начебто і не могло бути. З ініціативи наших законодавців повістки військовозобов’язаним тепер мають вручати не лише військкоми з поліцією, а й представники місцевої влади. Мабуть, тому з’явився список уповноважених працівників Кропивницької міської ради, яких залучатимуть до спільних груп оповіщення. У ньому 183 співробітники. Уявляєте, сто вісімдесят ваших сусідів, кумів, знайомих, однокласників стукатимуть до вас у двері, а у відповідь чутимуть: «Чому ж сам не служиш?» Вам це нічого не нагадує? Мені – радянські ДНД, комусь – команду Швондера з книги оголошеного поганим українцем Михайла Булгакова. Цікаво, ці групи оповіщення ходитимуть попід хатами та офісами у робочий час чи поза ним – за відгули? Ну невже в ТЦК та поліції людей недостатньо? Чи треба пересварити всіх?

Зупинити цей процес загального озлоблення ми не в силах. Проте цілком можемо в ньому не брати участі. Згодні?