План Бе

План був чудовий: простий і зрозумілий, кращого не вигадати. Недолік тільки один: зовсім невідомо, як цей план виконати.

Льюїс Керролл, «Аліса в Країні чудес».

Ну і хто сказав, що влада не чує свій народ? Хотіли план Перемоги для українців – буде вам план! Володимир Зеленський доручив органам влади підготувати та надати свої пропозиції до кінця 2024 року. Прямо до новорічного столу українців, під чарку та олів’є.

Цей план стосуватиметься виключно внутрішніх рішень у сферах ВПК, оборони, економіки, соціальної політики тощо. Йдеться про кроки, які має виконати Україна. Без ансамблю. Сама.

Погодьтеся, наприкінці третього року великої війни саме час перейнятися таким документом. Раніше ж ніяк не могли додуматися, та й інших справ було до біса. Хоча, на жаль, це зовсім не той випадок, коли краще пізніше, ніж ніколи, бо вже зараз виникають обґрунтовані сумніви щодо його реальності.

По-перше, і це головне, його готуватимуть ті самі люди, які за три роки стільки всього не зробили й стільки всього накоїли, що їх треба судити за завдану країні шкоду.

Так, за підготовку пропозицій щодо економіки напевно відповідатиме Гетманцев, голова фінансового комітету парламенту, головними успіхами якого на державницькому поприщі стали параліч тисяч підприємств через блокування податкових декларацій та підвищення військового збору з 1,5 до 5%.

Такі ж гетманцеви готуватимуть свої пропозиції щодо інших сфер функціонування нашої держави в умовах війни. А коли до процесу долучаться всі наші міністерства, комітети та інститути, усе це традиційно перетвориться на набір пафосних фраз, позбавлених практичного змісту.

По-друге, найважливіше запитання, без відповіді на яке не варто й починати розроблення цього плану: на який період його розраховано? На період активної фази війни? На її різке загострення не на нашу користь? На період суцільних блекаутів? На етап початку мирних переговорів? Зрозуміло ж, що різка зміна ситуації може перетворити цей план на казку про втрачений час. Такий документ апріорі не може бути універсальним, на всі випадки життя, інакше він стане просто меморандумом про наміри чи, як тепер модно казати, візією.

По-третє, необхідну в умовах української демократії законотворчу підтримку здійснюватимуть ті самі бездумні «зелені кнопочки» та їхні галасливі опоненти, які вміють завалювати поправками будь-який терміновий законопроєкт. А скільки разів наших обранців ловили на незаконному збагаченні та інших непристойних вчинках? Частина з них давно за кордоном відсиджується. Дехто у СІЗО. Коля Котлета, наш посол у Таїланді, – під домашнім арештом. Ну як їм доручати план Б, якщо навіть Х довірити не можна?

І нарешті, хто втілюватиме цей план у життя та контролюватиме виконання завдань партії та уряду? Прокурори – молоді пенсіонери та чиновники – фіктивні інваліди? Але ж це означає лише одне: слідство закінчилося, забудьте!

У попередній, позаплановій, колонці «Діжка гнилих огірків» я окреслив проблему, без розв’язання якої неможливо розробити і реалізувати план збереження та виживання країни. Кадри, як і раніше, вирішують усе. Єдиний варіант – усю діжку з гнилими огірками вивернути в сміттєву яму, та й саму діжку варто викинути.

Зрозуміло, що в системі влади України є й порядні люди. Вони не пропадуть і поступово повернуться на свої місця, у них, як і в нас, болить серце за долю країни. Але Карфаген має бути зруйнований, інакше цей проклятий вірус користолюбства викошуватиме нові й нові покоління людей.

Невже ви й справді думаєте, що країна не зможе якийсь період жити, воювати, працювати, лікувати та навчати без МСЕКів та інших комісій й інспекцій, без половини прокурорських та суддівських, без податкової та десятка міністерств, без апарату Верховної Ради, який більший за сам парламент?

Якщо для цього президентові потрібно ухвалювати найрізкіші та нестандартні рішення, значить, так тому й бути. Косметика та пафос уже не рятують. А зволікати із цим означає лише одне: зрадити тих, хто в окопах із останніх сил тримає фронт.