Єлисавет живий?!

Кропивницький краєзнавець Максим Сінченко в своїх інтерв’ю для «УЦ» «Справжні таємниці архіву Єлисавета» від 13.09.2018 року та «Перша церква Єлисавета» від 19.09.2019 року оприлюднив кілька цікавих версій щодо виникнення міста та його заселення. З однієї випливає, що першою назвою міста, яке виникло раніше фортеці, була саме Єлисавет. Це викликало неоднозначну реакцію в активному історично-краєзнавчому середовищі, тому ми звернулися за коментарем до Олександра Чорного – кандидата історичних наук, доцента, завідувача кафедри історії України Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

– А що ви думаєте з приводу цих краєзнавчих досліджень?

– Свого часу ми спілкувалися з Максимом стосовно назви Єлисавет. Ті матеріали, які він залучив у ході своїх досліджень, збагатили наші знання про місто. Скажімо, Максим аргументовано довів, що назва Єлисавет активно вживалася в місті в період боротьби за українську державність у 1917 – першій половині 1920-х років. Тому я особисто вдячний йому за це. Але в його краєзнавчих розвідках є багато чого надуманого. Серед останнього – те, що «козацьке місто Єлисавет» з’явилося раніше фортеці, що Єлисавет – його перша назва. Документи середини ХVІІІ століття дозволяють заперечити це. Маємо свідчення, що місто іменувалося Єлисаветбургом або Єлисаветполем.

– Доволі екзотично, але звідки таке розмаїття?

– Справа в тому, що за 265 років істориками так і не знайдено документа, який би вказував, з якого числа, місяця й року місто іменувалося Єлисаветградом. А це означає, що назва сформувалася сама собою, що вона визріла так само, як свого часу визріли назви Києва, Чернігова або Переяслава…

– Прошу вибачити, але все ж краєзнавці посилаються на якийсь указ?

– Ну немає такого указу про найменування нашого міста! Є документи щодо будівництва фортеці Святої Єлисавети. Є документ 1784-го року про те, що її більше фортецею «не почитать», що перетворити у внутрішнє місто, але в ньому нічого не сказано про його найменування. Потрібно уважно працювати з документами..

– А указ про назву, він взагалі обов’язковий?

– Я вже сказав, що назва визрівала сама собою, як у Києва, де теж немає указу про його найменування…

– Але ж там така сива давнина, що навіть документів про заснування немає, тому й не дивно.

– Абсолютно правильно, але справа в тім, що ми говоримо про ХVІІІ століття, а в його межах укази про найменування міст уже були. Про це ми можемо стверджувати з огляду на те, що Катеринослав, Херсон, Миколаїв закладені після нашого міста й мають відповідні укази. Також є укази про найменування Хаджибея Одесою, Ахтіара – Севастополем. Наше ж місто отримало ім’я природним шляхом, до того, так сказати, витримавши своєрідний конкурс назв, з-поміж яких у документах фіксуються і Єлисаветбург, і Єлисаветполь, і Єлисавет.

– Виходить, ми самозванці? Чи правильніше – самоназванці?

– Самоназванці. Да, цікаво…

– Вибачте, жарт.

– Тепер щодо Єлисавета. Ця назва вживалася в середовищі запорізького козацтва стосовно фортеці Святої Єлисавети. До речі, назва «крепость Святыя Елисаветы» до закріплення за містом назви Єлисаветград була офіційною, оскільки вживалася в указах, урядових протоколах і в переписці офіційних осіб – київського військового губернатора, головного командира Нової Сербії генерал Глєбова, коменданта фортеці Святої Єлисавети бригадира Глєбова…

– Тобто, насправді був не один Глєбов, а два?

– Так. Головний командир Нової Сербії Іван Федорович Глєбов і комендант фортеці Олексій Іванович Глєбов. Відразу ж зазначимо, що це не батько й син. Обидва, як адміністратори, переписувалися з Кошем – кошовим отаманом і старшинами. Саме в цій переписці й фіксується назва Єлисавет. Вживалася вона виключно з боку Коша та паланкових полковників, і вживалася стосовно фортеці Святої Єлисавети.

– Ваше твердження базується на документах?

– Звісно. Якщо простежити всі випадки вживання назви Єлисавет у переписці Коша, яка опублікована у виданні «Архів Коша Нової Запорізької Січі», маємо констатувати цікаві факти. По-перше, назва Єлисавет вперше зустрічається у документі, що датується 25 квітня 1755 року. Принагідно нагадаємо, що твердиня урочисто була закладена 12 червня 1754 року. Це вже ставить під сумнів тезу про «козацьке місто Єлисавет», яке виникло раніше фортеці. По-друге, письмові звертання до адресата на початку листів свідчать, що Єлисавет – це фортеця Святої Єлисавети. Для прикладу, кошовий отаман пише «в Елисавет к коменданту», «в Елисавет до Толстого», «в Елисавет до статского советника». Думаю, що особливо не потрібно переконувати читачів, що в козацьких містах не було комендантів. Та й згаданий Толстой в Єлисаветі – це Григорій Прокопович Толстой, який у 1760 році був комендантом фортеці Святої Єлисавети.

– А кому ж тоді, як ви вже сказали, адресований лист «в Елисавет до статского советника»?

– Тому ж таки Толстому. Він єдиний з усіх комендантів фортеці, який мав цивільний, а не військовий чин. За «Табелем про ранги» чин статського радника прирівнювався до військового звання генерал-майор чи контр-адмірал. А тому в цьому випадку вжита в листі конструкція також вказує, що Єлисавет – це фортеця Святої Єлисавети.

– Цікава доказова база.

– Мало того, у згаданому виданні маємо ще одне документальне свідчення на користь ототожнення Єлисавета з фортецею. У листі запорожців, датованому травнем 1756 року стосовно нашого укріп­лення вжито назву «Елисавет-крепость».

– Звідки ж тоді взялося «козацьке місто Єлисавет»?

– Думаю, що поява козацького міста Єлисавета у розвідках пана Сінченка є наслідком того, що Максимові бракує історичної освіти. Зібраний ним матеріал прекрасний, а вже його авторські інтерпретації кульгають. Справа в тім, що в кількох документах зустрічаємо конструкцію «город Елисавет». Городами у ХVІІІ столітті називали укріплення, укріплені місця, фортеці. Скажімо, городом або городком на Січі називалася її укріплена частина, яка була обведена ровом та огорожена частоколом. Думаю, що буквальне розуміння города як міста стало основою для твердження про «козацьке місто Єлисавет»

– А як же твердження про його заснування у 1753 році?

– Документальних підтверджень щодо цього немає. І Максим, і ряд інших краєзнавців до нього намагаються довести, що закладенню твердині передувала поява якогось козацького поселення, яке хоча б на рік старше за фортецю. Але їхні матеріали не мають документальної основи. Знаю, що Максим 1753 рік обгрунтовує тим, що архів фортеці Святої Єлисавети починається документами 1753 року. Але в такому випадку не варто забувати, що комендант фортеці Олексій Глєбов був призначений на цю посаду ще 1752 року, що до закладення фортеці він перебував в Архангелогороді (сучасний Новоархангельськ) й займався вибором місця для зведення укріплення та іншими організаційними роботами. Цілком логічно, що як тільки у 1753 році було обрано й затверджено місце будівництва твердині, відразу ж з’явилася і її канцелярія, звідси й перші документи архіву, датовані 1753 роком.

– У такому випадку можна поставити під сумнів і те, що поселення поряд з фортецею було заселене українцями, фактично давши поштовх розвитку міста?

– Ні, цього ми зробити не можемо, оскільки документами підтверджується саме той факт, що вихідці з Цибулівської, Архангелогородської та Крилівської сотень Миргородського полку Гетьманщини, а не старообрядці, були першими поселенцями на форштадті фортеці Святої Єлисавети. Найбільше їх було з Цибулівської фортеці, яка до 1754 року була найбільшою земляною твердинею краю. Саме населення Задніпров’я заснувало поряд з фортецею Биківську, Солдатську та Преградську слободи, які спільно з одночасовими Грецькою слободою, Пермським табором та фортецею утворили місто Єлисаветград. Заснування згаданих слобід співпадає із закладенням фортеці.

– Тобто раніше закладення фортеці тут не було поселення?

– Оперуючи доступними документами, маємо підстави говорити, що не було. Фортеця, окрім того, що мала бути адміністративним центром Нової Сербії, ще виконувала функції центру Слобідського (Новослобідського) козацького полку, що розміщувався на південь від Нової Сербії та на території якого була закладена фортеця. На момент початку будівництва твердині в ме­ жах, відведених під поселення полку, було лише 6 слобід – Мишуринорізька, Калужинська, Омельницька, Буянська, Бородаївська й Пушкарівська. Перші ж 180 поселенців чоловічої статі на форштадті поряд із фортецею Святої Єлисавети документально зафіксовані лише в серпні 1754 року.

– Ви щойно поряд з фортецею згадали Преградську слободу. Що це за поселення й де воно знаходилося?

– Преградська слобода – це поселення поряд з фортецею, яке з’явилося 1754 року на лівому березі Інгулу. Нині це фактично центральна частина міста. Її духовним центром була Успенська церква, на місці якої пізніше було збудовано Єлисаветградський Успенський кафедральний собор, на місці якого нині знаходиться міська рада. Ця та інші слободи разом із фортецею складали єдине поселення з елементами міської культури, до того ж воно було обведене додатковим укріпленням, яке за фортифікаційною термінологією називалося ретраншементом. Останній довкола форштадту був збудований на рубежі 1750-1760-х років. У пізніших документах Преградська слобода згадується як Поділ. До речі, саме цю частину міста Максим ототожнює з козацьким містом Єлисаветом.

– Добре, а що стало з назвою Єлисавет після того, як місто, за вашою версією, без указу набуло назву Єлисаветград?

– Можна вважати, що офіційна назва Єлисаветград закріпилася за містом у 1784 році. До того, скажімо, у церковних документах, для означення фортеці з форштадтами як єдиного географічного об’єкта, вживалася назва Єлисавет одночасно з назвою «крепость Святыя Елисаветы». Саме 1784 року місто під назвою Єлисаветград потрапило на перші географічні карти, надруковані в Росії типографським способом. Це був атлас Катеринославського намісництва. Після цього назва почала завойовувати простір і в офіційному діловодстві, і в картографії. У 1792 і 1794 рр. були надруковані два атласи Російської імперії, в яких наше місто було позначено як Єлисаветград. У другій половині 1780-х – на початку 1790-х років назва Єлисавет поступово виходить з документального ужитку та перетворюється на лаконічну форму офіційної назви, що вживалася до перейменування Єлисаветграда на Єлисавет у 1918 році.

– Ви маєте на увазі Закон «Про поділ України на землі», ухвалений за часів Центральної Ради?

– Так.

– Як ви гадаєте, чому це сталося?

– За наявними документальними та мемуарними матеріалами можемо стверджувати, що назвою Єлисавет наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття в основному користувалася українська громада міста. Це засвідчують у мемуарній та автобіографічній літературі Є. Чикаленко, М. Садовський, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, С. Русова, О. Тарковський, В. Винниченко. На нашу думку, це було своєрідною демонстрацією належності до української громади міста, з іншої – таким собі проявом бунтарства стосовно деяких антиукраїнських акцій в Російській імперії. Значною мірою вживанню назви сприяла публікація у 1886 році в «Киевской Старине» повісті Т. Г. Шевченка «Наймичка». Саме в цьому творі батько нації називає місто Єлисаветом. Тому перейменування 6 березня 1918 року – це лише констатація факту вживання української назви, і аж ніяк не політичний крок.

– І що саме головне, факт перейменування був сприйнятий містянами.

– Це було не лише сприйнято містянами. Назва Єлисавет, не дивлячись на те, що гетьман  Скоропадський скасував закон від 6 березня 1918 року, все ж стала офіційною. Це підтверджується географічними картами, що вийшли у 1918–1919 рр. у Києві, Відні та Петрограді, документами міських, повітових та окружних органів влади, печатками, кутовими штампами. Про це нам дозволяють говорити не лише архівні документи, а й наявні дослідження Володимира Боська, який цю тему першим порушив на рівні краєзнавчих досліджень на початку 90-х років минулого століття.

– Це означає, що назва Єлисавет все ж стала офіційною?

– Так. Причому вона вживалася диференційовано. Назва Єлисавет вживалася в документах українською мовою, а назва Єлисаветград – в документах російською мовою. До того ж у деяких документах зустрічаємо назву Лисаветград, що можна розцінити як переклад назви Єлисаветград відповідно до мовленнєвих особливостей часів українізації в УСРР. А тепер інтрига. Постановою ВЦВК про перейменування Єлисаветграда на Зінов’євськ і Єлисаветградської округи в Зінов’євську округу, яка була опублікована двома мовами, більшовики 7 серпня 1924 року перейменували «місто Лисаветград на Зінов’євськ» текстом постанови, опублікованим українською мовою, і «город Елисаветград в Зиновьевск» – текстом постанови, опублікованої російською мовою. При цьому в документі нічого не було сказано про Єлисавет.

– Це ще більше заплутує історію з найменуваннями та перейменуваннями нашого міста. Який же висновок?

– Висновок простий. Єлисавет – назва, яка має козацьке коріння, яку наше місто набуло в роки боротьби за українську державність, яка була офіційною українською назвою у картографії та діловодстві у 1918–1924 рр., яка не потрапила в постанову ВЦВК про перейменування міста Єлисаветграда на Зінов’євськ, фактично на сьогоднішній день є діючою!

– Єлисавет?!

– Єлисавет.