Деталі року з Андрієм Райковичем

15:49
679
views

Цілий рік ми писали про життя обласного центру. І практично в кожному номері «УЦ» до наших читачів звертався мер Кропивницького Андрій Райкович. Здається, з наших «кропивницьких» хронік могла б вийти досить об’ємна книга. Ми вдячні Андрію Павловичу за співпрацю та розуміння місії ЗМІ. А сьогодні, в останньому випуску року, що минає, ми вирішили просто уточнити окремі деталі.

– Зазвичай перед Новим роком слухняні дітки розраховують на подарунки, а мер Кропивницького заслужив на подяку від Діда Мороза? Як ви оцінюєте включення вас в топ-10 найуспішніших мерів України?

 – Тому що я найкращий, тому й включили (сміється). Де ви ще такого мера знайдете, як Райкович? А якщо серйозно, то не можна самому про себе говорити – повинні сказати люди. Якщо заслужив, спасибі їм за повагу й за те, що бачать мою роботу. Якщо не заслужив, нехай вкажуть на те, над чим потрібно працювати. Робота мера не може бути оцінена по типу – все зробив чи чогось не доробив. Робота мера завжди в динаміці, бо процес містобудування не зупиняється й не може зупинитися, він постійно потребує вдосконалення, максимальної уваги, максимальної консолідації всіх зусиль, і не лише однієї людини, одного лідера, а команди менеджерів, які повинні спільно, відчуваючи пріоритетність тих чи інших питань, працювати  над  впровадженням запланованих на перспективу завдань.

– Давайте не лише про позитив, про зроблене в 2019-му «УЦ» писала регулярно й багато, а от яким чином цього вдалося досягти – не знає ніхто. Пропонуємо вам розкрити деякі секрети з життя міського голови. Почнемо з арки. Її будівництво ускладнювалося або перебувало під загрозою зриву через бажання залізниці «зрубати» з міста 300 млн грн. Як вдалося домовитися, на які важелі тиснути й до кого звертатися? Розкажіть те, що можна, звичайно.

 – Та можна, чому ж не можна? Так, дійсно, об’єкт «арка» – це стратегічний об’єкт для міста Кропивницького, і план будівництва цього шляхопроводу відпрацьовувався протягом багатьох років. Його реалізація системно відкладалася у зв’язку з надзвичайною складністю та неможливістю реалізації через важливість станції Кропивницький у системі вантажо-пасажирських перевезень країни.

Тому ми почали проектування, почали роботу з нуля. Не було ніяких проектів, були лише на-мі-ри. Крапка. Тому й було спроектовано послідовність виконання робіт з зупинкою руху. Зрозуміло, що цей процес дуже непростий, і той, хто займається організацією будівництва, той вірить мені на слово. Ми змогли мобілізувати максимальний ресурс, задіяти найвищих посадових осіб держави.

– Кого саме?

Ну прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністр, наприклад, президент України, коли відвіду­вав Кіровоградську область і місто Кропивницький, то основ­ною темою моєї інформації та звернення було прохання про допомогу у перемовинах з Укр­залізницею. Так, дійсно, були обраховані економічні втрати від простоїв, від того, що рух через станцію Кропивницький буде зупинено, і, відповідно, обрахували в межах 360 мільйонів, а були цифри і близько 400 млн грн, але, разом з тим, ніхто ніяких економічних санкцій до Міської ради міста Кропивницького не пред’являв.

– Тобто обійшлися?

 – Не обійшлися,  це державна справа, і ми зуміли переконати найвищого рівня посадовців у тому, що не можна інтереси країни оцінювати виключно грошима. Не можна. Хоча знаєте, у таких справах підтримка тих, хто «відкриває шлагбаум», іноді вирішальна. Ми їх теж переконали. Місту пішли назустріч.

– Зрозуміло, а закиди про використання коштів міського бюджету справедливі?

 – Якщо небайдужі громадяни, в лапках, критикують і кажуть, що не можна було за  бюджетні кошти міста будувати арку, то я запитаю: а чому не можна?! Я задаю зустрічне питання. Що, у бюджеті розвитку прописано, що кошти треба витрачати лише на дворові території, дахи чи освітлення та інші речі?

– Пріоритетність визначаєте ви?

 – Пріоритетність визначає міський голова разом з управліннями та пропонує депутатському корпусу, який прямим голосуванням затверджує кошториси й  програми, який представляє інтереси містян.  Зараз арка ще свіжа в пам’яті людей, і деякі мої опоненти, що, як кажуть, собачої будки в житті не побудували або працюють у форматі побільше взяти для себе,  а поменше збудувати для громади, так от, вони намагаються завести людей в оману, ніби через арку виникли освітянські та медичні проблеми по виплатах.

– Це пряма брехня?

 – Це наклеп, це брехня! Це повна невідповідність існуючим речам, тому що бюджет  розвитку й бюджет фінансування галузей освіти та медицини – це геть різні речі. Ніхто туди не заліз, це кримінальна відповідальність – робити корегування на користь будь-якого напрямку без погодження.

– Тобто довелося пройти й через спротив на місці?

Звичайно, так от я хочу закінчити думку. Арка є, вона збудована, і в разі нагальної потреби, в рамках прозорості громадського діалогу, ми можемо в будь-який час звернутися до державних ревізорів найвищого рівня, щоб вони перевірили й дали висновки про правильність виконання робіт та чи було витрачене зайве. Я не бачив ознак, що на цьому об’єкті були порушення фінансового, матеріального чи технологічного порядку. Ви самі бачили, що практично жив на тій арці, бо розумів, що це за об’єкт для нашого міста й скільки на нього чекали люди.

А візьміть програму громадського транспорту! Я вважаю, що це фундаментальна програма, без неї нема чого робити міському голові, і я б не давав сьогодні вам інтерв’ю, якби мене не підтримали, якби я не зміг переконати депутатів і ми разом не реалізували цей проект. Не буду говорити про тих людей,  які досьогодні кажуть «це я приніс гроші,  і це теж я». Це державні гроші, це людські гроші, це люди сплатили податки, підприємства сплатили податки, і ці податки розподілилися по бюджетах різних рівнів, які ми використали й плануємо використовувати в майбутньому.

– Про плани в нас буде запитання, а хотілося б про реалізацію проектів і завдяки чому  це відбулося. Наприклад, про повернення в комунальну власність котелень, які орендувалися ЦНТІ «УНГА». Як вдалося? Чи сильний був опір і на якому рівні?

 – На різних рівнях був опір. Ми проаналізували, перевірили й побачили, що господарювання там ведеться неефективно. Мене декілька разів спонукали на те, щоб якось об’єднати комунальне й орендоване підприємства, а потім взяти кредити під отримання номінацій. Але для чого ми будемо брати кредитне навантаження для приватної структури? Хіба це по-господарськи? Це позбавлено здорового глузду.

– А за що трималися орендарі?

 – Вони опиралися, бо організували вигідну для себе господарську діяльність. Ніхто ж не орендує собі у збиток, але, коли ми провели інвентаризацію, побачили реальний стан  у котельнях, тим більше, що в умовах оренди були прописані пункти про покращення матеріальної бази, технологій, якості тепла та зменшення ціни. А що ми отримали? Ми отримали найвищу в Україні ціну, отримали повністю зруйновані тепломережі.

– Навіть при цьому ви задоволені створенням єдиного теплогенеруючого комунального підприємства?

 – Так, я задоволений, тому що це основа потужної, планової, збалансованої реконструкції системи теплопостачання міста. І я буду дуже незадоволений, коли мої наступники відмовляться від цієї програми. Звичайно, є технічні проблеми, але є й складні питання, наприклад, люди, які проживають у приватному секторі, теж можуть розраховувати на рівноправну участь в отриманні послуг від міста. А ми говоримо зараз про централізовану систему опалення багатоповерхівок, комунальних об’єктів чи установ державної власності. Ми не говоримо про промисловість, бо вона вже автономізувалася.

– Ви перший міський голова, який сказав про приватний сектор в плані рівноправності отримання послуг.

 – Ну а як інакше? Ми живемо в єдиному просторі, і треба говорити:  люди  добрі, а в приватний сектор? Ми й там покращуємо водопостачання, покращуємо дорожню інфраструктуру, освітлення. Найголовніше – послідовність виконання програмних засад. А програми є у всіх напрямках. Є програми ЖКГ, і, якщо ми говоримо про пріоритетність теплопостачання, то потрібно, можливо, затягнути паски та поки що не  стартувати сильно, так, щоб аж підошви горіли, з дворовими територіями, тому що потрібно ремонтувати тепломережі й реконструювати всю систему теплозабезпечення за рахунок будівництва модульних теплопунктів.

– Це окрема велика тема, не вистачить місця. Ви часто ведете переговори з міністрами, як вони себе поводять з керівниками територій?

 – Зараз такий перехідний період, я би хотів дати кредит довіри новим міністрам, новому Кабміну, я би не хотів з початку виконання ними посадових обов’язків заганяти їх у зону нищівної критики.

– Ну, ми ж не тільки про нинішніх, а взагалі про міністрів.

 – Вони такі ж люди, посадові особи, як і ми. Ну що ми зараз будемо говорити про попередній уряд? Його вже немає, це вже історія. Але ми досягли дуже високих критеріїв ефективності управління, на загальнодержавному рівні було зруйновано стереотип вертикального планування, і зараз планування перебуває на рівні органів місцевого самоврядування. Фінансова децентралізація відкрила можливості місцевих громад, і ми з великою надією звертаємося до нової влади, до голів ОДА зі своїми пересторогами та надіями, щоб ми не зупинилися.

– Ваша заява про тіньовий бізнес, який треба «брати за шкірку», – це метафора чи є конкретні приклади?

 – На рівні держави кажуть про те, що більше 40% бізнесу перебуває в тіні.

– Цифра вар’юється, то 50%, то більше…

 – Цифра міняється, але по-любому це страшна цифра для країни. Прем’єр-міністр Олексій Гончарук висловив надію й взяв на себе зобов’язання покращити економічний стан у країні на 40%. За рахунок чого?  За рахунок виведення з тіні виробництва.

– А приклад?

 – Я приведу конкретний приклад по Кропивницькому, а ви завтра будете казати, що це конкурентна боротьба (посміхнувся). Звичайно, тінь є. Це підприємства, які приховують і не показують реальні обсяги виробництва, де заробітну плату виплачують у конвертах, не сплачують у повному обсязі податки. Тіньовий бізнес подолати реально, але всім разом. Це хвороба, якщо хочете, це онкологія нашої держави. Треба тільки вирізати, розпеченим залізом випалювати, інакше ми не побудуємо держави.

– Продовжимо тему боротьби. Звільнення корупціонерів у міській раді відбувається за задокументованим фактом? Чи не краще звертатися до правоохоронних органів, щоб відбулася конкретна посадка?

 – Я розумію, про що ви питаєте. Я цим теж незадоволений, але ми живемо в демократичній країні, і кожна людина має права. І багато людей, особливо тих, про кого ви питаєте, забувають про обов’язки й пам’ятають про права, тому й використовують можливості юридичних лабіринтів, щоб захистити свій інтерес. Наприклад, ми звільнили чиновника, який, перевищивши повноваження,  пролонгував давно закінчені договори на оренду земельних ділянок. Його звільнили, але суд не погодився з нами, я не хочу коментувати і, мабуть, не маю права, не буде толку, якщо я буду коментувати дії судді. Суддя говорить іменем  України. Є Верхов­ний суд, але я глибоко переконаний, що мої дії не дали зруйнувати стратегічний проект реконструкції літовища в Кропивницькому!

– Тобто ціна питання така?

 – Ось дивіться (кладе на стіл телефон, аркуш паперу й показує – це аеропорт, це парк, як у фільмі «Чапаєв». – Авт.). Ось вільна територія, і оцю територію віддали під будівництво торгово-розважального комплексу та АЗС. А в оренду раніше її взяли під рекреаційну зону, як сквер, мовляв, у влади немає грошей, а приватник поставить там лавочки, і буде все гарно. Якщо ми кажемо, що в місті потрібно розвивати інфраструктуру з аеропортом, то як можна зараз перекрити доступ до аеропорту, набудувавши там хтозна чого?

– Багато що залежить не лише від міського голови, але й від роботи депутатів міської ради. Який механізм зриву сесійних засідань і як вдається досягти консенсусу? Чиста політика чи щось інше?

 – У нас політики немає. Ні політики, ні політиків, щоб ви розуміли. Про яку ми говоримо політику в місті? Зрозуміло, що це інтереси економічного характеру. Бюджет усіх хвилює.

– Тобто з вас щось вимагають?

 – Зрозуміло, що вимагають. А ще, не всі депутати погоджуються з моїм програмним баченням розбудови міста, а  хочуть чогось іншого і не голосують або можуть зірвати сесійне засідання. Наприклад, ми повинні були в червні переглянути бюджет за результатами роботи за півріччя, коли дохідну частину виконали на 107%. Ми підготували підтримку  фінансування  вчителям і медикам, і цю сесію зірвали. Я й сказав, що це саботаж.

– Здається, схожа ситуація й навколо селища Нового. Скажіть, чому насправді блокується питання об’єднання селища з обласним центром? За що там тримаються?

 – Там тримаються за безкон­трольність і непрофесійність. Сільрада має бюджет і має субвенцію з міського бюджету, і їх ця ситуація, тобто більшість депкорпусу, задовольняє, і вони не хочуть, щоб контроль за бюджетом здійснювало місто. Вони хочуть автономності. Але люди, новенці, цього не бажають. Окремі депутати поставили свій особистий інтерес попереду інтересів громадян.

– Схоже, як при створенні ОТГ деякі голови сільрад не хотіли об’єднуватися, щоб не втратити портфеля?

 – Так, це те саме. Крім того, у них не вистачає своїх коштів для утримання дитячих садків, шкіл, утримання доріг. Візьмемо інше: перші автобуси великі, які ми купили, куди направили? На селище Нове, тому що ми поважаємо громаду, 8 тисяч людей. Це не селище, це мікрорайон міста.

– Андрію Павловичу, кілька слів про плани на наступний рік.

 – Треба працювати. Нам є що будувати, місто потребує й далі масштабних інфраструктурних об’єктів.

– Чого бажаєте в Новому році людям і собі?

 – Виваженості, мудрості. Бажання, щоб настав довгоочікуваний мир. Тоді й економіка буде, тоді й люди будуть спокійні, чесніші, відкритіші та впевнені в тому, що Україна відбулася й збереже свої державні основи. Щоб люди були щасливими й здоровими, а наше місто динамічно розвивалося. Як завжди, я всіх закликаю і в новому році будувати наше місто разом! Дорогі мої кропивничани, щасливого вам Нового року!