«Цепелін» у Кіровограді

14:13
1425
views

Відкриті на сьогодні архівні матеріали КДБ свідчать про те, що у 1943 році в Кіровограді дійсно був «Цепелін». Але йдеться не про дирижабль, який уперше  був сконструйований у Німеччині на початку ХХ століття, а про розвідувально-диверсійну групу під такою ж назвою.

У березні 1942 року РСХА було створено спеціальний розвідувально-диверсійний орган під умовною назвою «Унтернемен Цепелін», який будував свою діяльність за так званим «планом дій для політичного розпаду Радянського Союзу».

Відділення та вербувальні пункти «Цепелін» з’являлися в багатьох таборах радянських військовополонених, які з часом ставали основною базою пильного вивчення контингенту, здатного, на думку нацистського командування, послужити потужним джерелом агентурних резервів.

Матеріали однієї із архівних літерних справ УНКДБ по Кіровоградській області під умовною назвою «Дирижабль», що зберігаються в архіві обласного управління СБУ, розповідають про дислокацію розвідкоманди «Цепелін» в окупованому Кіровограді протягом жовтня-листопада 1943 року.

Головний штаб «Цепеліну» на той час знаходився у Вознесенську Одеської області. За свідченнями місцевих мешканців Кіровограда, саме з Одещини у листопаді 1943 року приїздив один із керівників штабу для перевірки роботи регіонального осередку. Саме ця розвідкоманда під керівництвом німецького офіцера Койро діяла в тилах Радянської армії у Харкові та Полтаві. Після відступу окупаційних військ за Дніпро, у жовтні 1943 року «Цепелін» прибув невеликими групами до Кіровограду, де діяв до грудня 1943 року.

Для конспіративного прикриття «Цепелін» був зашифрований під військову частину № 40060 та розміщувався в будинку № 6 по вулиці Сєнная (нині частина вулиці Куроп’ятникова).

З матеріалів пошукової агентури УНКДБ відомо, що основною діяльністю розвідкоманди на окупованих територіях були відбір, підготовка та переміщення своєї агентури в тили Радянського Союзу, які мали важливе оборонне значення, для вчинення шпіонажу та диверсій, а також проведення націоналістичної антирадянської пропаганди. Команда перекидала підготовлену агентуру через лінію фронту як пішим шляхом, так і з літаків на парашутах.

За час перебування в Кіровограді розвідкоманда провела декілька відправок своєї агентури за Дніпро на Полтавщину в район Кременчука. Про це свідчать протоколи опитування мешканців Кіровограда, які працювали в «Цепеліні» у якості обслуговуючого персоналу: «В жовтні 1943 року син підслухав, як співробітник штабу Олександр Михайлович диктував секретарю-машиністу загону на ім’я Луіз інформацію про те, що десант на ту сторону Дніпра переправлений благополучно, втрат як в чоловічому, так і жіночому складі немає…

…Наприкінці жовтня кухарка загону харків’янка Валентина Григоріївна готувала продукти харчування в дорогу на 10 осіб. Ці продукти забрав із собою в легковий автомобіль заступник начальника команди німецький офіцер Ергардт та виїхав до лінії фронту…

…Часто вночі в критому автомобілі у напрямку фронту із розвідкоманди вивозили по 4-5 осіб добровольців. Машина поверталася через день-два без людей, а через 10-15 діб деякі з них поверталися до Кіровограду…».

Кількість підготовленої агентури розвідкоманди коливалася від 20-ти до 30-ти осіб та в основному складалася з військовополонених командирів та бійців Радянської армії, що мали хорошу освіту та будь-які спеціальності. У складі агентури були і дівчата, як правило парашутистки, які проживали у приватних квартирах окремо від чоловічої частини агентури. За національністю склад команди, крім росіян та українців, складався переважно із осіб кавказького походження.

Роботу по підбору агентури серед військовополонених Кіровоградського табору «СД» проводили спеціальні вербувальники, які прибули у складі групи з Харкова. Підібраних так званих «добровольців» перевозили вночі до штабу, переодягали в німецьку форму та вранці деяких розселяли по квартирах місцевого населення по вулиці Сєнной, а решту направляли в Німеччину до розвідшколи.

При переміщенні в тил Радянських військ агентура екіпірувалася у відповідну форму командирів та бійців радянської армії та мала при собі документи осіб, які нібито повертаються на лінію фронту після шпитального лікування.

Для більш комфортного функціонування в Кіровограді керівництво «Цепелін» винаймало близько 12 осіб обслуги з числа місцевих мешканців. Це були кілька шоферів, прачки, повар, господарка та навіть офіціантка.

Серед співробітників Кіровоградського табору військовополонених несли службу в рядах фашистської розвідкоманди і місцеві мешканці. Вони часто виїжджали разом із німецьким командуванням в інші табори, які знаходились на території Кіровоградської області. Таку операцію вони називали «звільнення військовополонених». В подальшому так званих «звільнених» одразу ж вербували в ряди добровольчої  власівської армії – РОА, в національні легіони та інші німецькі формування.

З показань свідка: «Вони змушували українців розмовляти російською, росіян – українською, та і взагалі самі встановлювали національність полонених, над чим самовдоволенно реготали…».

З прибуттям нової партії військовополонених в табір, уповноважені працівники «СД» розподіляли їх на декілька загонів. «…Комісари виходили з шеренги в один бік, євреї в інший, політпрацівники та командирський склад до третьої групи. Після цього, військових офіцерів командирського складу доставляли до штабу. Що там з ними робили, невідомо, але більше у таборі їх ніхто не бачив». 

Агентурну справу НКДБ під назвою «Дирижабль» розпочато лише 20 березня 1944 року на основі офіційних та агентурних матеріалів, які свідчили про дислокацію та діяльність розвідувального загону в місці Кіровограді. Процедуру опитування проходили майже всі мешканці вулиці Сенная та кіровоградці із сусідніх районів.

За їх свідченнями, при відступі німецьких військ з Кіровограда у грудні 1943 року група «Цепелін» вибула до Умані.

За матеріалами агентурної справи до червня 1953 року КДБ по всім регіонам Радянського Союзу встановлювало членів розвідгрупи. Кіровоградців серед них не виявлено.

Марина Яковенко. За матеріалами архіву УСБУ в Кіровоградській області.