Кандидатський максимум, або Хто народу наймиліший?

14:47
834
views

Фактично в повній відповідності з сюжетом, український народ вже третю добу, починаючи з вечора 25 жовтня, не відривається від екранів телевізорів, задаючи їм, неначе казковому люстерку, одне й те саме запитання: «Хто на світі наймиліший?», тобто хто переміг на виборах в органи місцевого самоврядування?

Хто в перших рядах

Ажіотаж навколо місцевих виборів став чи не найбільшою відмінністю від усіх попередніх місцевих етапів боротьби за крісла мерів і мандати депутатів сільських, селищних чи міських рад. Ми очікуємо ці результати на рівні з президентськими чи парламентськими виборами тому, що таким чином визначається політична конфігурація в країні на даний момент. Це сталося в результаті як децентралізації, так і політизації процесу шляхом впровадження партійної системи висування кандидатів до органів управління місцевих громад з кількістю мешканців більше 10 тисяч осіб. Нагадаємо, що вносити кандидатури депутатів і голів рад мали лише партії, що різко обмежило кількість бажаючих спробувати свої сили. З іншого боку, це створило додаткові труднощі для самих партій, які мали забезпечити свої списки в ради всіх рівнів необхідною кількістю кандидатів, і не всім це виявилося до снаги. З’ясувалося, що багато партій, навіть брендованих за рахунок багаторічної присутності в українському медіа-просторі, насправді страждають на гостру кадрову недостатність.

У матеріалі нашої газети за 15 жовтня «Кандидатський мінімум» йшлося про виборчі партійні списки в обласну та Кропивницьку міську ради, в яких знайшлося мало авторитетних осіб. Тенденція зберігається й на рівні районних та міських рад області, тому в списках багато невідомих широкому загалу людей, якщо не сказати випадкових. Інакше ніяк не пояснити величезну кількість тимчасово не працюючих кандидатів в списках, зокрема, «Слуги Народу». Це щодо якості наповнення списків, але сказати, що це якось вплине на остаточний результат, складно. За логікою попередніх виборів, прохідний партійний бал гарантував проходження визначеної квотою верхньої частини партійного списку, але зараз помітну роль повинна відзначати й впізнаваність кандидатів «у народі», але чи спрацює вона? Скажімо, один з найвідоміших кандидатів виборчого списку партії «Рідне місто» в Міську раду Кропивницького, колишній міський голова Володимир Пузаков, значиться під явно не прохідним 17 номером, але якщо саме його шукатиме та знайде виборець, то чому б і ні?

Практично всі списки відкривають лідери рухів, але справа ще й у тому, хто займає ці чільні місця? Лише зі списком «Пропозиції» та деяких, умовно кажучи, «парламентських», тобто присутніх у діючому депутатському корпусі партій, питань не виникає, бо це досить відомі в місті очільники закладів охорони здоров’я чи освіти або керівники підприємств та напрямків обласного та міського рівнів. А от у «Силі і честі» навіть редакції «УЦ» нічого не говорить прізвище журналіста, який у виборчому списку до міськради займає прохідне місце, звичайно, у разі успішного виступу всієї партії. Окрім особистісного фактору, результат у значній мірі визначає й розкрученість бренду, що ми спостерігали на останніх президентських та парламентських виборах, коли ім’я було нічим, а бренд «Слуги Народу» – усім.

Знову ж таки, заплутаність системи голосування внесе свої корективи в результати, але, за нікому не зрозумілою логікою, електорат у своїй масі таки визначить переможців, причому тих, кого їм запропонують у перших рядах. Знаючі люди кажуть, що така заплутана система формування виборчих списків залишає кандидатам неабияку можливість купити місце в прохідній частині списку, що дотично підтверджується появою несподіваних прізвищ бізнесменів в окремих списках. При цьому в виборчі бюлетені потрапляють лише перші 5-12 кандидатів, так що це, дійсно, дорогого варте, адже в умовах цейтноту виборці скоріше віддадуть голос за партію та вже потім – за улюбленця, якого можуть і не знайти…

Схоже, що когось могли занести до списку і в якості такого собі криголама, який прокладає дорогу для інших, як того ж колишнього губернатора Сергія Ларіна в списку ОПЗЖ до Кіровоградської обласної ради, а от чи поміняє він свій мандат народного депутата на «корочки» депутата облради, мало ймовірно. Хоча чому б і ні, якщо мова йтиме про вплив партії на майбутніх президентських виборах, так що чекатимемо на сенсації…

Але не потрібно забувати, що навіть відомим на округах старої нарізки особистостям не гарантоване місце в сесійній залі міської ради, бо межі округів настільки змінилися, що інколи розраховувати доводиться лише на загальнопартійний результат. Деякі партії зробили ставку саме на партійну складову в агітаційній роботі, ті ж самі «Слуга Народу» чи «Перспектива міста», а хтось, як «Пропозиція» чи ОПЗЖ, віддав перевагу агітації за окремих кандидатів.

На остаточний розподіл мандатів дуже вплине і, так би мовити, дублювання прізвищ у міських і обласних партійних виборчих списках. Цілком можливо, що одна й та ж особа отримає одразу два мандати, один з яких в силу зрозумілих причин повинна передати іншому однопартійцю, але хто це буде? Виходить, що ми голосували «за того парня», як це було прийнято в СРСР, але через цю обставину зростає вартість позицій, які йдуть за прохідною частиною партійних списків. Скажімо, у списках ОПЗЖ чи «Батьківщини» до обласної ради та міських рад як Кропивницького, так і Олександрії, потрібно думати, що й інших територіальних громад, особливо багато «двійників», які передаватимуть свої мандати третім особам. Це узаконена маніпулятивність чи шахрайство, як кому більше подобається, і головне, нікого звинуватити не можна, бо все по закону. Це стосується навіть «Партії пенсіонерів», якщо одні й ті ж люди одночасно стануть депутатами кількох рад, хоча ніяких видимих кроків для розкрутки ця партія практично не робила, тобто не закрила небо білбордами та не обклеїла під’їзди виборчою макулатурою.

Але це супутні обставини, які визначатимуть кількісний та якісний склад депутатських корпусів органів місцевого самоврядування та їхніх голів. Якими не будуть наші ради, вони є зрізом уподобань чи очікувань як суспільства в цілому, так і окремих територіальних громад. Усе залежить від остаточного підрахунку голосів, який розтягнувся вже й на місцевих виборах на кілька діб, що раніше спостерігалося лише на парламентських чи президентських перегонах. Сюди ж додалася, можна сказати, гуманітарна катастрофа зі здачею протоколів дільничних та територіальних комісій, і це після більше як доби безперервної роботи! Що вже казати про результати, які встановлюються дуже довго, та так, що до обіду 27 жовтня (час здавати номер газети в друк), так і не з’явилося ніякої офіційної інформації про результати виборів в обласну чи міські ради.

 

Переможці

Перші кілька днів після голосування навіть великі телевізійні чи інтернет- ресурси оперували даними екзит-полів, які застаріли одразу після оприлюднення о
20-00 в день голосування. Але й вони стосувалися лише великих міст. Шкода, але в Кропивницькому жодна політична сила не взялася організувати екзит-пол на місцевих виборах. Виникли проблеми і з паралельним підрахунком голосів, що раніше було вагомим козирем у протидії можливим фальсифікаціям. Це все більше повинно спонукати до організації прозорішого й контрольованішого громадськістю підрахунку голосів за допомогою розрекламованої президентом України та правлячою монобільшістю діджиталізації, комп’ютеризації, електронного голосування чи відеосупроводу, але наразі члени дільничих комісій ділять і множать цифри та виводять проценти по-старому, у стовпчик. Це довго, незручно й неточно.

Якщо говорити про тенденції на рівні об’єднаних територіальних громад, де партійність кандидатів не мала значення, а підрахунок був простішим, то з розрізнених повідомлень самих новообраних чи переобраних голів зрозуміло, що місцеві мешканці підтримали діючих керівників. Так сталося в Приютівській ОТГ, де Андрій Коломійцев набрав близько 80% «за», більше 70% голосів здобув чинний голова Новопразької ОТГ Богдан Куруп, а в Попельнастівській ОТГ переміг Олег Волянський з результатом майже 70%. Зберегли свої посади керівники ОТГ у Первозванівці, Катеринівці, Соколівському та в інших, відносно давно утворених об’єднаних громадах. Уперше обирали голів і в новоутворених громадах, але й там перевагу віддали виробничникам, причому й на рівні депутатського корпусу теж.

Але потрібно зазначити, що, на відміну від підтримки практиків на місцевому рівні, на виборах до обласної та районних рад селяни віддали перевагу «Слугам Народу» чи ОПЗЖ. Це відомо з доступних результатів паралельного чи попереднього підрахунку голосів, які оприлюднюють ті чи інші сайти. Якщо їм вірити, то в Кіровоградській обласній раді 8 скликання ОПЗЖ набирає 21,5%, «Слуга Народу» – 19,5%, «Батьківщина» – 12,4%, ЄС – 11,7%, «Радикальна партія» – 6,4% і «Пропозиція» – 5,8%. Якщо врахувати кількість мандатів (а їх 63), то блокуючого пакету чи «золотої акції», яка впливатиме на прийняття рішення, не матиме жодна політична сила. Можна сказати, що лідерство в обласній раді двох політсил обумовлене саме партійним брендом, на який орієнтувалися виборці старшого покоління, а саме вони склали більшість виборців і в містах, і в селах.

Ще цікавішими є результати голосування на виборах до міських рад області. Справжня революція сталася в Олександрії, де впевнену перемогу здобув колишній губернатор області Сергій Кузьменко, який переміг би і в першому турі, якби такий порядок був передбачений для міст з населенням до 90 тисяч мешканців. В Олександрійській міській раді теж зміни, бо хоча ОПЗЖ і здобула найбільше мандатів, але їх лише 8 з 38. Усі інші належатимуть «Слугам Народу» – 6, ЄС- 5, і по 4 мандати здобули «Батьківщина», «Радикальна партія Ляшка», «Сила і честь» та «Сила людей». Майже всі ці партії підтримали кандидатуру Сергія Кузьменка, що відкриває гарні перспективи для плідної співпраці влади й депутатського корпусу.

У Знам’янці міським головою став Володимир Сокирко від «Слуги Народу», але депутатський корпус складатиметься з представників 7 політичних сил. Це «Слуги», ОПЗЖ, ЄС, «Батьківщина», «Радикальна партія», до яких додалися «Голос» і «За майбутнє».

Міським головою Світловодська став Андрій Малицький, а в міську раду проходять кандидати від ОПЗЖ, «Слуги Народу», «Батьківщини», ЄС і партії «Сила і честь». У Помічній переміг Олег Мосенцев від «Слуги Народу», а в Новоукраїнській ОТГ посаду зберіг Олександр Корінний, у Маловисківській ОТГ свої позиції теж відстояв Юрій Гульдас. А ось у Бобринці чинний голова поступився місцем Леоніду Кравченку, який вже вп’яте став очільником міста, а тепер – Бобринецької об’єднаної територіальної громади.

У Кропивницькому дива не сталося, і ще в першому турі переміг чинний міський голова Андрій Райкович від «Пропозиції». Ця ж політична сила здобула й найбільшу підтримку на виборах до міської ради, її представники здобувають 18% крісел. «Слуги Народу» взяли 11,5%, ЄС приблизно стільки ж, «Батьківщина» – більше 9%, «Перспектива міста» теж приблизно стільки ж, ОПЗЖ набрала несподівано мало – 8,4%, «Рідне місто» – 6,2% і «Наш край» – 5,4%. Якщо ближче поглянути на дуель між Андрієм Райковичем і його найзапеклішим опонентом Артемом Стрижаковим, то, за даними з деяких виборчих дільниць з різних районів міста, перемога чинного мера більш ніж переконлива. Він набирав на 100-200 голосів більше на більшості дільниць, що при низькій явці складає значну перевагу. Можна, звичайно, скаржитися на явку, але процентне відношення залишається однаковим що для сотні виборців, що для тисячі. Таким чином Андрій Райкович продемонстрував, а правильніше буде, виборці сказали, що його перемога 5 років тому була аж ніяк не випадковою, а головне, продуктивною.

Нагадаємо, що наведені нами дані щодо складу депутатського корпусу рад ще не офіційні, а базуються на результатах паралельного підрахунку голосів учасників виборчого процесу. Очевидно, що офіційне оголошення результатів та вручення посвідчень станеться дещо пізніше, бо не виключені судові позови від незадоволених результатами, які будуть їх оскаржувати. За гарний приклад достойної поведінки при поразці можна навести Олександрію, де Степан Цапюк привітав з перемогою Сергія Кузьменка.

На сьогодні ми можемо сказати, що на рівні місцевого самоврядування вибори відбулися й на наступні 5 років сформовано органи управління. Усе якби добре, але вже зараз видно, що можливе партійне протистояння опускається на рівень місцевого самоврядування. На прикладі Кіровоградської обласної ради можна сказати, що воно не на користь, надто складно інколи проходили потрібні рішення. З іншого боку, відмова від політичних гасел і консолідація депутатів різних фракцій дозволили місту Кропивницькому отримати неабиякий імпульс для розвитку. Приклад Олександрії, де кілька партій підтримали кандидатуру Сергія Кузьменка, теж свідчить про наявність здорового прагматизму серед представників місцевого політикуму.

Це своєрідний сигнал партійним штабам і партійним бонзам, що місцеві осередки не хочуть бути маріонетками в політичних ігрищах. Тепер стає ясно, що без «низів», тобто без потужних і самодостатніх партійних осередків, які здатні на результат на місцевому рівні, і самим партіям в українській політиці робити нічого. Усе повин­но залежати від того, як представники партій з депутатськими значками працюють на користь конкретних громад.