«У мене немає ні дня, щоб я не думала про фото…»

15:30
1072
views

Хіба можливо перестати захоплюватися талановитими мешканцями нашого міста? Як багато у нас професійних художників, фотографів, артистів, музикантів, майстринь хендмейду… Цього разу знайомимо вас із талановитою дівчиною-фотографом із Кропивницького Мирославою Липою, роботи якої вирізняються тонким відчуттям краси, естетики та психологічної глибини.

– Мирославо, з чого почався ваш шлях у фотомистецтві?

– Фотографія для мене логічно витікала з художньої освіти, яку я отримала на факультеті мистецтв нашого педагогічного університету. У період декретної відпустки мені особливо захотілося творчості, і її я знайшла саме в фотографії. Спочатку створювала «домогосподарські» світлини: знімала дитину, природу, те, що подобалося навколо, але з часом творчі задатки почали говорити всередині мене. Таким чином, стали з’являтися більш цікаві ідеї, які теж хотілося втілювати.

– Навчалися цьому професійно?

– Саме фотографії – ні. Художньої освіти, як на мене, більше ніж достатньо, аби оволодіти й фотомистецтвом. Адже фотографія – це в першу чергу робота зі світлом і об’ємом. Цьому художників вчать. А технічну частину (на які кнопки натискати та як обробити фото в спеціальних програмах) можна опанувати самостійно або ж на якихось курсах. Оскільки в мене була декретна відпустка, то часу на те, щоб усім цим оволодіти самій, було вдосталь.

– В якому жанрі любите більше працювати?

– В основному мені подобається все, що пов’язано з людьми. Я не можу сказати про якийсь конкретний жанр. Це може бути і лайфстайл – якісь жанрові чи побутові сценки, також до душі жанр портрету – класичного та психологічного. Останній ще опановую. Розкривати особистість людини на фото – це найскладніше. Психологічний портрет потребує не тільки зовнішньої роботи (світло, об’єм), а й внутрішньої – розкриття самої людини. Це може бути навіть один кадр, але в ньому має бути вся суть.

– А як саме відбувається це розкриття людини через фото?

– Кожного разу по-різному. Іноді буває так, що людина вже приходить налаштована. Зазвичай таке трапляється, коли ми вже давно з нею знайомі та добре одне одну розуміємо. У такому випадку я швидко пояснюю, що ми зараз робимо, і відбувається співпраця. Коли ж ми з людиною працюємо вперше, то спочатку просто знайомимося, спілкуємося, встановлюємо контакт. Ті, хто брав участь у таких зйомках, мені часто кажуть, що бачать на готових світлинах якусь грань себе, яку вони у собі визнають, але не вважають першочерговою. Тобто це не портрет людини в тому розрізі, в якому вона сама про себе думає, а якась риса, яку підмітила я. У психологічному портреті вся робота йде на передачу внутрішнього стану душі та настрою. У випадку класичної роботи, наприклад, портрету на згадку, усе проходить значно простіше: ми домовляємося із клієнтом, як, у чому, на якій локації знімаємо – і, по суті, все.

– Чи має значення локація для психологічного портрету?

– Як на мене, у більшості випадків має бути просто комфортна обстановка. Не стільки важливо, де саме. Це може бути навіть удома біля вікна або ж якась студійна зйомка, чи десь на природі. Були й виняткові випадки, коли люди навпаки розкривали себе в нетиповій обстановці. Виходячи з власної зони комфорту, інколи з’являється зовсім інший вираз обличчя та щось нове й цікаве в очах, і потім, коли людина сама дивиться на портрет, вона каже «Вау!».

– Чи можливо впоратися із такою зйомкою за годину – стандартний час фотосесії?

– Складно сказати, адже кожен випадок індивідуальний. Буває, все проходить дуже швидко: зняли та й розійшлися, а буває, що й на півдня процес розтягується – поки чаю попили, поки поспілкувалися й сфотографувалися… Трапляється так, що вибудували кадр ідеально, і все ніби влаштовує, але ніби не вистачає якоїсь деталі, і починається її пошук. Окрім цього, є ще обробка, яка полягає не стільки в ретушуванні недоліків шкіри, скільки в роботі над композицією та настроєм світлини, якщо ми говоримо про художнє фото.

– Коли почалися перші замовлення на ваші послуги?

– До комерційної зйомки я зайшла трошки не з того боку, як зазвичай це роблять усі. Я взагалі не розглядала з самого початку своє захоплення як спосіб заробітку. Одного разу знайомий підказав мені, що я можу продавати світлини для фотобанку. Він показав мені цю систему, навчив, як нею користуватися. Я до цього поставилася не дуже серйозно, але все ж завантажила свої роботи на сайт та й забула про них. А потім якось заходжу й бачу, що мені там нарахували за них якісь кошти. Тоді з’явився навіть певний азарт, і я почала працювати в цій сфері цілеспрямовано протягом трьох-чотирьох років. Але ця діяльність – це великою мірою рутина. Тут не стільки себе присвячуєш зйомці, скільки завантаженню фото на ресурс, акредитуванню й тому подібним речам. Тож, у певний момент я зрозуміла, що варто залишити цю «валізу без ручки», яку я намагаюся тягнути. Паралельно з цим мені стали надходити перші замовлення, адже для цих комерційних зйомок для фотобанку я іноді проводила безкоштовні фотосесії. Подружки були їм тільки раді, а потім пішло сарафанне радіо, і бажаючих отримати зйомку ставало все більше. З того моменту почала робити світлини спершу за невелику оплату, а потім вже за стандартною ціною, згідно з нашими місцевими тарифами.

– А зараз більше працюєте з комерційними замовленнями чи втілюєте власні творчі ідеї?

– Паралельно роблю й те, і інше. У нашому місті дуже вузька сфера професійних моделей для творчих зйомок. Для них мені потрібна не просто гарна дівчина, яка правильно стоятиме. Це має бути людина, яка втілюватиме мій задум, тому в основному працюю за домовленістю. У великих містах є моделі, які роблять це за оплату. Ми ж поки що працюємо на ентузіазмі, й у зв’язку з цим іноді бувають «сюрпризи». Інколи – гарні, а інколи – не дуже, коли я розумію, що в нас нічого не вийшло і треба шукати ще когось.

– Які риси необхідні ідеальній, на ваш погляд, моделі для фотосесії?

– Немає ніяких особливих рис та параметрів. Головне – бажання та готовність працювати. Усе інше я розкажу та поясню, дам поради, як впоратися з хвилюванням, адже це нормально для непрофесійної моделі – переживати перед зйомкою та під час неї. Є багато артистичних людей, які при цьому абсолютно ніяк не задіяні ні в моделінгу, ні в акторській діяльності, але вони володіють якоюсь особливою емоційністю. А буває й навпаки, коли людина ззовні скута, але, коли починаєш працювати, бачиш у ній грацію, внутрішній спокій та інші риси, які гарно вписуються у творчий задум… Стосовно зовнішності – теж ще ніколи не було такого, аби я сказала, що якась дівчина мені не підходить, тому що вона занадто худа, товста чи ще якась не така. Кажу про жінок, тому що саме вони частіше полюбляють фотографуватися. Чоловіки рідше погоджуються на творчі й навіть комерційні зйомки.

– Які ідеї зйомок ви б хотіли втілити?

– Ідеї в мене виникають постійно та ніколи не закінчуються. Мені весь час здається, що от, зараз я це зніму й трошки відпочину, але цього моменту вже не було кілька років, і я не думаю, що найближчим часом він буде. Як на мене, це класно. Такий ритм мені подобається. Якісь задуми з часом можуть змінювати свій вигляд. Є ідеї, які потребують часу, аби зібрати для їх втілення всі необхідні засоби. І рано чи пізно я це реалізовую. Ідей, від втілення яких я б узагалі відмовилася, у мене немає. Хоча постійно з‘являються нові, старі я завжди завершую. Мабуть, це дуже масштабне порівняння, але цей процес схожий на народження дитини: якщо вона в тобі вже зародилася, ти мусиш її народити.

Ті задумки, які зараз є, підлаштовуються під доступні на сьогоднішній день ресурси. Але, якщо дозволити собі помріяти, то хотілося б познімати щось цікаве в подорожах, наприклад, інші типажі людей, адже менталітет все ж таки всюди різний; або ж якісь суспільні моменти, тому що те, що може бути актуальним для нашого суспільства, десь неактуальне взагалі, й навпаки. Думаю, що це було б мені цікаво. Але маємо те, що маємо на даний момент, і мрію про подорожі поки доведеться відкласти.

– А як приходять ці ідеї? Що наштовхує на них?

– Це можуть бути абсолютно різні речі. Буває, я приїжджаю в якесь гарне місце й розумію: треба тут когось познімати. Іноді дивлюся на людину й думаю: треба пофоткати. Або ж якась думка приходить, і я усвідомлюю, що про це теж можна зробити зйомку. З останнього, що надихнуло, був коментар у Фейсбуці в стилі: «Гарна дівчина й у мішку буде прекрасна», і я одразу подумала: а чому б не зняти дівчину в мішку? Непогана ідея! Тож це може бути абсолютно будь що, матеріальне чи ні. Трапляється так, що ідея будується навколо якоїсь однієї речі. Минулого року, беручи участь в невеликому дитячому фотопроєкті, я знайшла маленькі дитячі панталончики, і під ці панталончики ми шукали студію, моделей та весь образ. Це не була якась глибока філософська зйомка, а навпаки – дуже легка та дитяча. Як приклад того, що іноді зйомка починається з моделі, а іноді – з панталончиків.

– Які фотографи минулого та теперішнього надихають та подобаються?

– Сказати, що подобаються, – це не значить, що я можу їх наслідувати. І, якщо бути чесною, то і рівень майстерності в мене не той, але, навіть якби я могла так, як вони, то я б не хотіла цього. Люди, роботою яких я захоплююся, – це Пітер Ліндберг та Енні Лейбовіц. Вони – сучасні, і найбільше мені подобається саме те, як вони працюють з людьми. Серед фотографів-портретистів в їхніх роботах немає нічого зайвого, і в центрі завжди знаходиться тільки людина.

– Робота фотографа потребує багато часу?

– Зазвичай це робота 24 години на добу. Це або зйомки, або підготовка до зйомок, або обробка готових світлин. У перервах ти навчаєшся, дивишся якісь вебінари, читаєш тематичну літературу. У мене немає ні дня, щоб я не думала про фото. Навіть у відпустці чи десь на відпочинку як мінімум у голові ідеї крутитимуться. Як жартують фрілансери, я пішла з офісу, щоб не працювати 5 днів по 8 годин для того, щоб працювати 7 днів по 12 годин. От це про мене. Але це зовсім інша справа, коли вона тобі цікава, і ти нею палаєш. Наприклад, на грудень у мене вже розписані новорічні зйомки, але серед однакових ялинок мені дуже захотілося творчу фотосесію. Тому я собі запланувала ще й її, тож графік зазвичай дуже щільний.

– У вас є одинадцятирічна донька. Чи цікавиться вона фотографією? Часто фотографуєте її?

– У неї вже є своя думка щодо більшості питань. Іноді вона хоче, щоб я її фотографувала, а іноді – ні. І це нормально. Коли в мене виникає якась задумка, я їй про неї кажу й питаю: знімемо чи ні? І вона відповідає. Буває, що в неї виникає якась ідея, і вона пропонує мене пофотографувати.

У неї такий вік, коли її цікавлять багато різних речей. Не можу сказати, що конкретно до фотографії в неї є якийсь потужний інтерес, аби вона це серйозно вивчала, але певні навички вона вже має. Тож, якщо матиме бажання, думаю, в неї все може вийти.

– Чи берете участь в якихось фотопроєктах?

– Фотопроєкти не згадаю, але у виставках (місцевих, обласних, всеукраїнських і деколи європейських) беру участь регулярно. У різноманітних каталогах публікуються мої роботи. Пару разів у мене купували конкретні світлини. Але це не проєкти, а скоріше наслідок моєї творчої діяльності, те, що я показую в світі своїх колег. Наша обласна спілка фотохудожників України та місцевий фотоклуб «Колаж» переважно влаштовують якісь заходи: пленери, тематичні фотовиставки, конкурси тощо. Скоро в обласному центрі народної творчості має відкритися всеукраїнська виставка «Погляд». Мої роботи там теж будуть представлені.

– Як можна замовити у вас фотосесію та який діапазон її вартості?

– Замовити можна телефоном або ж через соціальні мережі (сторінки в Фейсбук та Інстаграм). Вартість сказати не можу, тому що кожна зйомка – індивідуальна. Ціна стартує від 600 гривень і вище, відштовхується вона від вартості студії, моєї роботи та реквізиту. Якщо модель хоче додатковий макіяж та зачіску – ці витрати також знаходяться на ній. Якщо це творча зйомка, то або ж ми ділимо з моделлю вартість навпіл, або ж це окремо «лягає» на неї або на мене. Тут усе залежить від ситуації та обговорюється завчасно.