Від любові до ненависті

15:16
814
views

Чи є в українській політиці 2020 персоналії, яких можна однозначно назвати тріумфаторами або невдахами? Скоріше, таких немає. Справа в тому, що наша політична система сконструйована таким чином, що в програші завжди залишається суспільство. Кругова порука, безвідповідальність і кривосуддя роблять рядового українця головним лузером із завидною регулярністю. Натомість, головним бенефіціаром, від одного виборчого циклу й до іншого, залишається закостенілий політичний клас України.

Та все ж, оскільки нашим світом правлять не політики або чиновники, а ідеї та смисли, то справжні перемоги та поразки є невід’ємним атрибутом загальнонаціональної та місцевої політики. Світ ХХІ ст. – це світ революційних змін, перетворень і винаходів. Технологічні прориви в п’яти вимірах (Nano, Bio, Info, Cognito, Socio) спричиняють падіння одних і злет інших. NBICS-революція, як її охрестили на Заході, якраз і стала тим мірилом, що фундаментує модерний успіх або призводить до невдач.

Політична сфера завжди найбільш пов’язана з Info, Cognito і Socio технологіями. Наприклад, карколомний успіх Зеленського-2019 – це якраз сума інформаційних та соціальних маніпуляцій з ідеями та смислами. Саме тому оцінка умовних ідей-переможців та ідей-лузерів України-2020 буде у фокусі нашої уваги.

Ідеї-лузери

Ідея «швидкісного покращення» або «форсованого добробуту».

Політики часто користуються слабкостями українського виборця – політично безграмотного й матеріально залежного. Відтак, передвиборча міфотворчість щоразу окучує мільйони адептів байки про «все й одразу» або «хто був ніким, той стане всім». Має така електоральна байка й зворотній ефект. Причому вистрелює цей ефект у самий незручний момент, коли нова влада потрохи починає орієнтуватись у політико-економічному житті та навіть демонструє деякі натяки на притомність. Подібна ідея, як правило, починає сипатись через рік-півтора після дати виборів. Маркером провалу «форсованого добробуту 2020» стали місцеві вибори. Спрацював вже традиційний запобіжник, чим більше наївний виборець зачаровувався обіцянками новоявлених політичних героїв, тим швидше та радикальніше він у них розчаровувався. Єдиним гальмівним механізмом на шляху до остаточної кризи ідеї «швидкісного покращення» стали коронавірус та інфодемія. Лише вони не дали тонучому політичному судну піти на дно, посадивши тимчасово його на рифи суспільного страху й невизначеності.

Ідея «національного єднання» або «національного порозуміння».

В українських реаліях досить непросто об’єднати правий, націоналістичний електорат під одними знаменами. Відповідно, роблячи ставку на ідеологічний скелет «армія/мова/віра», не варто очікувати на широку соціальну солідарність і взаємоприйнятність. Тим більше, що в радикалізованому суспільстві громадяни нерідко трансформують подібні смисли в ксенофобію та анархізм. Проте, дана формула все ж згуртувала широкий пласт виборців і, здається, на тривалий час оновила матрицю підтримки націоналістичних організацій. Однак, попри претензію на консенсусні смисли єднання та порозуміння, поточний прообраз національної ідеї лише дозволив вибороти мандат на представництво окремої соціально-політичної групи населення, а не України в цілому.

Ідея «ностальгійного реваншу» або «реверсного перезавантаження».

Класикою української політики завжди вважалось тріумфальне повернення попередників у свої крісла після розкрутки ностальгії за минулими часами. Між тим, «долар по 8», «не було війни», «цілісна країна» – меседжі, які не дали контрольних дивідендів власникам їхнього бренду. Масована робота в означеному руслі в ЗМІ, насамперед на ТБ, і активізація протестних настроїв, як не дивно, розсіялись серед електоральної підтримки різних політичних проєктів. Причому, як свідчить соціологія, рівень антирейтингу ідеї «реверсного перезавантаження» й ностальгії за «дореволюційними порядками» протягом останніх років не знижувався.

Ідеї-тріумфатори

Ідея «автохтонних господарників» або «місцевих будівничих».

Вперше за 30 років Незалежності очільники міст та інших населених пунктів так гордо йшли на місцеві вибори. Ентузіазм «великих успіхів», помножений на народний переляк від експериментів молодої генерації, дозволив впізнаваним господарникам отримувати більшості в місцевих радах і повторно сідати в крісла градоначальників. Розбухші від децентралізації бюджети навіть змусили частину столичного політикуму перекваліфікуватись у місцевих кандидатів і переорієнтовуватись на «гроші місцевих громад». А втім, результати голосування для більшості ідейних мігрантів звідусіль виявились невтішними. Політична іронія полягає в тому, що через наростання економічної кризи та перекидання значної частини державних соціальних статей на місцеві бюджети переможці все більше будуть опинятися в епіцентрі громадського невдоволення та агресії.

Ідея «зовнішнього управління» або «соросят на замовлення».

Цікава страшилка була вигадана для позначення залежності України від зовнішніх кредиторів і партнерів. У 2020-му залякування «соросятами» настільки інтенсивно тиражувалось, що раз по раз викликало в мас внутрішнє відчуття середньовічного колоніального гніту. Відносна успішність вірусного мема-ідеї пояснюється досить просто: пошук українцями ворогів, бідність, слабкість держави та співзвучність «соросяти» – «поросяті». Разом з тим ідея «зовнішнього управління» не змогла активізувати широкі верстви під визначеними політичними кольорами. У даному випадку будь-яка «антиколоніальна ідеологія» має підкріплюватись якісним соціально орієнтованим проєктом для її потенційних неофітів. Проте, нагадування народу про соціалістичний чи соціал-демократичний досвід сучасної Європи – справа небезпечна. Так можна й до демонтажу олігархічного режиму дійти, де блокується активний вивіз капіталу за кордон і стягуються високі податки з крупного бізнесу. Але це історія не про сучасну Україну.

Як бачимо, шлях від любові до ненависті та від героя до антигероя – досить короткий, особливо в наших політичних реаліях. Між тим, успіх або провал тих чи інших ідей у будь-якому разі прививає нам імунітет від утопій та наївності в майбутньому.

Руслан Стадніченко, політолог.