На лижі став у 65!

12:45
435
views

«УЦ» продовжує серію матеріалів з умовною темою «Життя на пенсії». Цього разу ми зустрілися з 72-річним Володимиром Савицьким і розпочали зі… спорту. Причому не взагалі, а про змагання зі спортивного орієнтування, в яких він виходить на старт і перемагає.

– Володимире Іллічу, як успіхи в спорті?

– Днями виїжджаю в село Гутницька Олександрівського району, це Чорноліський масив, де буде проходити 4 етап Кубка області зі спортивного орієнтування. Ми вже заявилися з сином Іваном. Ще в цьому році я двічі займав друге місце, а останній раз – 5. Справа в тому, що в нас немає групи «М-70», є лише «М-55», і я виступаю в ній, от вони й користуються (сміється). Я запропонував створити в області категорію «М-70», тобто спортсменам за сімдесят років, але нас в області таких лише двоє – я та Циганов Олександр, 48-го року народження. Він зараз набагато сильніший за мене, бо їздить на всі змагання, на чемпіонат світу, ось тільки приїхав, у нього Італія, Угорщина, Швеція, Турція. Цим спортом можуть займатися пенсіонери, я бачив людей, які змагаються на милицях, одне погано, що потрібно гроші, щоб виїздити на змагання.

Володимир Ілліч вважає знаковим те, що з його «ленінськими ініціалами» він народився в 1948 році 24 серпня, яке в 1991 році стало Днем незалежності. Він обрав одну з найромантичніших професій для радянської молоді й усе життя, починаючи з 1968 року, пропрацював геологом. Шукав на Донбасі, у Середній Азії, між іншим, там довелося працювати на доісторичних розробках мінералів, і його здивувала культура й порядок гірничого виробництва людей кам’яного віку. Пізніше закінчив Львівський університет і потрапив у Кіровоград, в ГРЕ-37, а коли ГРЕ-37 почала згортати виробництво, перейшов на Інгульську шахту, де пропрацював 22 роки.

Незважаючи на те, що Володимир Савицький був у числі першовідкривачів кількох родовищ урану та золота в Кіровоградській області, державних премій чи відповідного матеріального заохочення не отримав, а пенсію в 2003 році йому нарахували в розмірі 200 гривень – середньостатистичний соціальний захист пересічного українця. Щодо бонусів за родовища, згадує цікаві радянські порядки:

– Тут уже були відкриті родовища урану, і додалося ще одне, Юр’ївське, але, коли стався Чорнобиль, тему пошуків урану згорнули, і я перейшов на пошуки золота. І буквально через рік вдалося відкрити Юр’ївське родовище золота. Ніякого великого преміювання не було, вірніше, я отримав три оклади, 250 карбованців, у 1975 році за відкриття Центрального родовища, але швидше за правильне й красиве оформлення документації по свердловині. Я навіть здивувався, бо в ГРЕ тоді було не менше 20 геологів, а дали мені. Це все, що я заробив. Але скажу, що після відкриття Юр’ївського родовища головний геолог сказав, що в нього можливості якось відзначити моє відкриття немає, але є шанс поїхати в відрядження в Лівію. Правда, назвав умову, мовляв, будеш там заробляти долари, але маєш подарувати моїй дружині шубу, інакше – ніяк.

– Це була узаконена радянська практика?

– Так, порадилися з дружиною й погодилися.

Однак з цим бонусом за геологічне відкриття не склалося, бо стосунки СРСР і Лівійської Джамахірії погіршилися. Була можливість поїхати в Болгарію, який не який, а закордон, вже пройшов медкомісію, підготували документи, але перед відрядженням КДБшники поставили умову – слідкувати за одним із членів команди кіровоградських гірників. Савицький відмовився й у відрядження не поїхав, все прозаїчно. Потім один буровик розповів, що йому перед відрядженням доручили слідкувати за Савицьким, він погодився.

Цікаво, що в ті роки заробіток на урановій шахті був настільки малим, що навіть пенсія в 200 гривень стала відчутним додатком до сімейного бюджету: «Стало набагато легше в матеріальному плані, бо шахтного заробітку не вистачало, щоб нормально годувати родину». Але, коли остаточно вийшов на пенсію, стало непереливки, бо на той час пенсія складала всього 3 тисячі гривень, але наспіла пенсійна реформа уряду Гройсмана за часів президентства Порошенка: «От Гройсману я дуже вдячний, вони розробили нову формулу, тому, зважаючи на мій стаж, 47 років, мені пенсію добряче перерахували. Якраз у нашому відділі на шахті підійшло скорочення штатів, тому я спокійно став пенсіонером».

Потім його знову запросили на шахту, але через 2 роки вже остаточно звільнився: «Для мене це стало трішки шоком. Я не знав, чим займатися, навіть захворів. Коли підлікувався, взяв і поїхав в Буковель кататися на лижах». Між іншим, на лижі Володимир Савицький вперше став у 65 років:

– Це таке задоволення, що не передати. На пенсії потрібно шукати нове заняття, не ляжеш же на дивані. Я в Карпати їздив і до цього, у мене там такий емоційний підйом! У мене перестають боліти ноги з моїм ревматоїдним артритом. Сніг, мороз – я все кидаю, і на лижі, туризм дуже стимулює організм, дає можливість не лише подивитися, але й відчути справжнє життя. Я почав кататися, а потім дивлюся, на лижах немає нікого мого віку, лише молодь. Якось сиджу поряд з хлопцями після спуску, і мене запитують: «Дідусю, а скільки вам років?» Кажу: 65. Вони повідкривали роти, один сказав, що його батькові 48 років, і він лежить на дивані, нічого не хоче.

Володимир Ілліч рекомендує всім пенсіонерам:

– Навіть на Кіровоградщині дуже багато гарних місць. Я просто беру велосипед і їду навколо Кропивницького, якщо, звичайно, не болить права нога. Можна на велосипеді, а можна й пішки. Я це люблю. Взимку беру дружину, і йдемо з Гірничого до Міського саду, переходимо дамбу, потім через Масляниківку назад. Між іншим, на Гірничому багато любителів ходити пішки, я й на дачу – або велосипедом, або пішки, це 11 кілометрів в один кінець.

Дача – ще одне давнє захоплення Володимира Ілліча. Для нього це не засіб прогодуватися, а можливість отримати емоційну розрядку, душевний спокій. Там багато декоративних рослин, квітів, хоча садять і городину:

– Ми саджаємо і картоплю, і огірки, цибулю, моркву, буряк, є фруктові дерева, але небагато, лише на перший випадок – приїхав, викопав картоплі, зварив. Наше садове товариство «Геолог» досить активне, там не так легко купити ділянку. Туди міська влада запустила по вихідним безплатний автобус. На дачі я не розумію слова «важко». Треба полити – поливаю, треба сапати – сапаю, доглядаю квіти й дерева. Рослини для мене – це як мої діти.

На думку Володимира Савицького, пенсія – не час для припинення активного життя, навпаки, це можливість пошуку чогось нового:

– Я не уявляю, що б робив, коли б жив у центрі? Людина має сама знаходити собі заняття, це життєво необхідно. Рух – це життя, це мінімальне, що може робити людина. Є література, взимку короткий день, а довга ніч. Наприклад, я зрозумів Булгакова, як він чудово пише! Я відкрив для себе двотомник «Історії України» Наталії Полонської-Василенко, щойно перечитав. А ще – спілкування, я розмовляю з бомжами, з п’яницями, але й з директором шахти. Що у мене в душі? Я люблю Україну, свою родину, люблю свою дачу. Треба любити навколишнє середовище, землю й людей. Мені всі люди цікаві.