Велика ковідна війна

14:38
1512
views

Інформаційні повідомлення про розвиток коронавірусної пандемії все більше нагадують фронтові зведення – йде перелік окупованих територій, кількість загиблих і поранених, міста, які перебувають в облозі. Однак журналісти більше оперують даними столичних лікарень або великих міст, де інколи справді складається катастрофічна ситуація, а між тим, «бойові дії» активно зміщуються в бік районів і територіальних громад. І там теж є свої проблеми й особливості, про які теж потрібно ставити питання, але не в районах, а десь набагато вище.

Однією з 5 опорних лікарень першої хвилі по протидії ковіду в Кіровоградській області є Добровеличківська лікарня, колишня ЦРЛ. Її очільник Петро Гинькут досить відверто й професійно відповів на запитання «України-Центр».

– Як змінився контингент ваших пацієнтів у ході як медичної, так і адміністративно-територіальної реформи?

– Раніше ми були Добровеличківською центральною районною, а зараз просто – Добровеличківська лікарня. Ми лікуємо всіх пацієнтів, працівники залишилися ті, які працювали раніше, пацієнти зараз є і з Новоукраїнського колишнього району, і з Вільшанського, і Голованівськ є, і Благовіщенське, і Гайворон є, і Смоліно.

– Але ж у кожному колишньому райцентрі були свої районні лікарні?

– Там вони і є, але зараз пацієнт має право вибору лікувального закладу, а ми єдина лікарня в західному регіоні, базова по лікуванню ковіду. Крім того, у більшості колишніх ЦРЛ на сьогоднішній день існує жорсткий брак анестезіологів та інфекціоністів.

– Будь ласка, детальніше.

– Декілька років тому постановою Кабінету Міністрів був затверджений перелік лікарень інтенсивного лікування, тоді питання ще не стояло про опорні. Лікарні інтенсивного лікування – це ті, які мали приймати пацієнтів 24 години на добу, 7 днів на тиждень, з усіма станами, які загрожують життю, і таких лікарень в області було визначено 7. Це Гайворон, Добровеличківка, обласна лікарня, ЛШМД – теж у Кропивницькому, Олександрійська, Світловодська та Знам’янська, а з початком епідемії ковіду з’явилося поняття «опорні лікарні».

– Це щось додало до статусу лікарні інтенсивного лікування?

– Додало те, що ці лікарні визначаються, як виключно опорні лікувальні заклади на ковід. Тобто опор­на лікарня – це та, яка займається лікуванням ковідних хворих, яка має можливості лікувати пацієнтів такого профілю.

– Тоді яка ситуація у вас з профільним лікуванням на фоні повідомлень про ситуацію в Україні?

– Інфекційне відділення, 20 ліжок, повністю заповнене пацієнтами з ковідними пневмоніями, підтвердженими! Це 20, але переважна кількість пацієнтів – з тією ж симптоматикою, але з не підтвердженим лабораторно діагнозом «ковід» – перебувають у терапевтичному та реанімаційному відділеннях.

– Що це означає, якщо розшифрувати? Люди не здавали аналізи чи лабораторія не виявила?

– Лабораторія не встановила з якоїсь причини, можливо, аналізи здавалися не в потрібний момент, тому що сімейна медицина пацієнтів лікує амбулаторно, і в багатьох випадках підтвердження на ковід не робиться. Тому, коли такі хворі поступають до нас, то вже в процесі розвитку хвороби 7-10 днів і не обстежені.

– Це ускладнює ситуацію?

– Це ускладнює в плані статуса пацієнта, адже держава фінансово забезпечує лікування лише хворих на ковід, підтверджених лабораторно, а всі інші пацієнти лікуються, згідно переліку Національної служби здоров’я… По факту, на сьогоднішній день у терапевтичному відділенні є 26 пацієнтів з пневмоніями з повністю ковідною симптоматикою – важкі пацієнти, які потребують щоденного постійного кисню, але в них не підтверджений діагноз лабораторно.

– А як в таких умовах ви забезпечені киснем?

– Зараз з киснем в усіх проблеми. На кисневих концентраторах.

– І концентраторів вистачає? У минулому році область закупила кілька сотень, так?

– На сьогоднішній день їх вистачає, але вони виходять з ладу. У нас їх багатенько, десь 55 штук, але є претензії по якості дуже серйозні, деякі виходять з ладу, а ремонтувати їх проблематично, сервісні центри десь далеко чи перевантажені, не знаю.

– А спеціалістів на місці немає?

– На місці їх і не може бути, це потрібно було передбачати, а для того, щоб відправити концентратор на ремонт у Харків, ви ж розумієте, які це витрати?

– І як ви виходите з ситуації? Маневруєте, даєте апарат тимчасово?

– Тимчасово не виходить, бо якщо людині потрібен кисень, то він потрібен постійно.

– У вашій опорній лікарні балони чи є станція?

– На сьогоднішній день питання з киснем те ж, що й по ремонту концентраторів. Організації, яка може забезпечувати нас балонним киснем, просто немає. Нема до кого звернутися, щоб вирішити це питання. У нас є якийсь запас кисню – кризовий, скажемо так, але це не вирішує питання. Ви повинні розуміти, що для важкого пацієнта потрібно на добу 3 балони, а іноді й 4. Якщо в тебе є 50 хворих з пневмоніями, які потребують кисню, – от і крутись.

– Арифметика проста, а кріоциліндр чи киснева станція є?

– У нас немає кріоциліндра, є киснева станція, встановлена в минулому році, але її потужності вистачає лише на реанімаційне відділення, якщо казати відверто.

– Тобто це питання в районі залишається абсолютно відкритим?

– Воно якимось чином вирішується, нещодавно область отримала 12,5 мільйонів гривень, наскільки мені відомо, виключно для кисневої підтримки лікарень. На своїй сесії обласна рада виділила 2,5 мільйона гривень для нас, для монтажу кисневої розводки ще в одному відділенні та встановлення потужної станції, але процес цей не дуже швидкий, бо спочатку готується проєктна документація, потім тендери, потім експертиза проєкта, тому якщо все буде добре, то, може, до Нового року ми цю другу кисневу станцію встановимо.

– Тобто оперативно лікарня не може вирішувати навіть такі питання і всі будівельно-монтажні роботи проводяться однаково для всіх замовників?

– Лікарні важко самостійно вирішити це, я дуже вдячний депутатам обласної ради, бо спочатку для нас планувався один мільйон гривень, але потім вони розібралися й додали ще, тепер має вистачити, але є терміни, умови…

– Петре Васильовичу, а яка динаміка ковіду в районах?

– Кількість хворих зростає у всіх, але проблема не в тому, що зростає кількість, проблема в тому, що ці пацієнти лікуються набагато важче, ніж за попередньої хвилі. Пацієнти в рази важчі, набагато довше перебувають на лікуванні, ну й смертність, зрозуміло, вища…

– Як з цим справляються лікарі й весь медичний персонал? Який у людей режим роботи?

– Режим роботи, можна сказати, ненормований, люди це розуміють, працюють на виснаження, але що робити? Брак кадрів є всюди, але ви ж розумієте, що фізичне навантаження на персонал при таких хворих і їхній кількості збільшується досить серйозно. Це нестандартні пацієнти, і тому не можна стандартно вирішити питання, коли одна медсестра та одна санітарка на велику кількість пацієнтів.

– Скажіть, будь ласка, а чи готові вам допомогти в кризовій ситуації колишні ЦРЛ, вони ж залишилися? Там і площі є, і реанімація, і інтенсивка якась, чи ні?

– Площі залишилися, так, але ніякого поняття реанімації в тих лікарнях немає, лише в небагатьох є реанімаційні відділення.

– Зрозуміло, а що в вашій лікарні з пакетами послуг від Національної служби здоров’я?

– У нас підписано 14 пакетів з НСЗУ, але це не означає, що по конкретному пакету буде йти фінансування. Пакет повинен працювати, щоб по ньому йшло фінансування, а оскільки ми зараз в ковіді, то деякі пакети не працюють і не фінансуються. Ми змістили свої пріоритети, як би це сказати точно? Змістили на допомогу державі, щоб врятувати більше людей, тому дитяче та гінекологічне відділення з’єднали, щоб вирішити кадрову проблему, воно в нас зараз одне, а працівники допомагають в інших відділеннях. По факту ми одне відділення закрили тимчасово, щоб кадри використати в інших відділеннях, для допомоги в такій важкій ситуації.

– Ну а коштів для життєдіяльності лікарні вистачає? Вам платять додаткові, так звані ковідні?

– Давайте, я скажу так. Наша лікарня – одна з небагатьох, яка не має заборгованості по заробітній платі, а ковідні платимо в межах того, що поступає від НСЗУ (зітхнув).

– Дипломатично…

– Ви повинні зрозуміти, що НСЗУ платить лише за кожний пролікований випадок, але якщо в минулому році ми на нього витрачали значно менше ресурсів і часу й, наприклад, могли в відділенні пролікувати 50 пацієнтів, бо вони були менш затратні, то зараз ми можемо пролікувати на ці кошти лише 30. Робота йде, важка робота, пацієнти затримуються довше, але ми отримуємо фінансування по факту минулого року! Ось і виходить, що фактично є реальне недофінансування, але роботи робимо не менше, а більше – ось такий цікавий парадокс. Тобто фінансів цих реально недостатньо, бо, наприклад, тоді за випадок платили 3 гривні й зараз платять 3 гривні.

– Як би ви оцінили перспективу, прорвемося? Ви, ваші лікарі й персонал, витримаєте? Коли очікується пік захворюваності?

– Я думаю, що до піку ще далеко. Якщо говорити про нас, чи витримаємо? Ніхто ніколи не знає, чи витримає. Ви знаєте, це ж війна, це ж не планові маневри.

– Точне порівняння…

– Війна… Ми ж не розуміємо, наскільки потужно нас накриє ворог, але ми стоїмо. Колектив на 85% щеплений, люди працюють, бо розуміють, що, навіть якщо їм держава не доплачує, потрібно працювати. Війна є війна, платять чи не платять. Якби держава так розуміла нас, як ми розуміємо державу, то можна було б жити…