Ізраїльський досвід та нам у руки!

Хоча процеси державотворення в Україні тривають вже чверть сторіччя, по багатьом позиціям у нас ще не вироблене стале уявлення. Через це ми тупцюємось на місці, шукаємо варіанти вирішення проблем методом заміни одних помилок на інші. Ми продовжуємо «придумувати велосипед», падаємо з нього й знову сідаємо, щоб набити чергові гулі та синці, хоча можна скористатися досвідом інших країн.

Звичайно, можна взяти за приклад хоча б ті ж молоді країни, республіки колишньої Югославії, які розпочали будівництво своїх держав приблизно в один з нами час і навіть пройшли через воєнний етап відстоювання незалежності. Але є країна, яка взагалі розпочинала процес побудови держави практично з нуля, з голого місця, точніше – з пустелі, причому всі роки існування вона живе в умовах перманентного військового конфлікту з сусідами. При цьому досягла неймовірних успіхів у всіх сферах життєдіяльності й для багатьох з нас вважається взірцем. Це Ізраїль. Окрім того, там, як співав Володимир Висоцький, «на четверть бывший наш народ», тобто проживає величезна кількість наших земляків. Саме в контексті можливості використання ізраїльського досвіду державотворення ми й розмовляли з Юрієм Епельбаумом, колишнім мешканцем Кіровограда, який майже 20 років живе та працює в Ізраїлі.

Не лише прапор

Ми з Юрієм зійшлися на думці, що все розпочинається з патріотизму, але розуміємо ми його з громадянами Ізраїлю по-різному. В Ізраїлі це набагато ширше й змістовніше поняття, ніж для більшості наших громадян. Ізраїльський патріотизм з одного боку має релігійну ідеологію, яка заснована на обіцяній Богом народу Ізраїля землі. Власне, і в нас з’явилося схоже положення – «своя, Богом дана земля», але ізраїльтяни в різні історичні періоди наповнювали поняття патріотизму конкретним змістом. Одним з таких положень стала усвідомлена необхідність порятунку нації як етносу, над яким нависла смертельна загроза Холокосту, тобто фізичного винищення, а до того – масових єврейських погромів, які мали місце не лише в царській Росії, у т. ч. і в Єлисаветграді.

У цьому ж ряду стояла й необхідність порятунку нації від асиміляції, оскільки євреї не мали своєї держави як основного засобу збереження та розвитку етносу. Є навіть така приказка, що боротьба за буття починається тоді, коли загрожує небуття. З різних причин, але рух, спрямований на повернення на історичну батьківщину, став близьким мільйонам євреїв, до цього розсіяним по всьому світу. І тут патріотизм почав набувати конкретних обрисів. Це і оборона країни, і розвиток економіки, і перемога у війні, і добробут. Юрій каже, що зараз патріотизм в Ізраїлі це не лише зовнішня атрибутика, а швидше дотримання правил санітарії, благоустрою, охайність вулиць і дворів чи навіть роздільний збір сміття. Коротше кажучи – в Ізраїлі патріотичним стає все те, що потрібно в даний момент для держави і суспільства. Приблизно так формується чи трансформується й національна ідея, головною метою якої є побудова успішної країни для громадян. Зараз це забезпечення безпеки мешканців Ізраїлю по всьому зовнішньому периметру, особливо з найбільш загрозливих напрямків, боротьба проти впливу світового антисемітизму чи його мінімізація.

При цьому й держава дотримується національної ідеї не лише про безпеку країни взагалі, але й про безпеку кожного громадянина, де б він не був. Іншими словами, якщо громадянин Ізраїлю потрапив у біду в будь-якій частині світу, то уряд вдається до будь-яких заходів, включаючи й проведення спеціальних операцій для визволення своїх співгромадян. Якщо брати в зрозумілому нам конфліктному контексті, то були випадки, коли Ізраїль ішов на обмін одного свого військового на сотні бойовиків.

Війна і мир

Існує думка, що Ізраїль не зміг би вистояти у ворожому оточенні, якби меті покращення обороноздатності країни не були підпорядковані максимальні зусилля як держави, так і кожного окремого громадянина. Ось цього ми поки що в Україні не бачимо, адже в нас промисловість так і не перейшла на виконання військових замовлень, або робить це вкрай повільно, що позначається на забезпеченні української армії. Однак, можливо, на рівні національної підсвідомості, українське суспільство повторило ізраїльський досвід використання в організації забезпечення армії масового волонтерського руху. Ізраїльське суспільство недарма називали суспільством волонтерів, і не лише у військовому контексті. Волонтерський рух широко використовується і в інших напрямках життя громади. Волонтери допомагають поліції, у школах, лікарнях, туризмі, організації безпеки, екології й так далі. Між іншим, армія Ізраїлю не відмовляється від волонтерської допомоги й зараз. І це при їхньому рівні армійського забезпечення, оскільки навіть воно не може передбачити всіх потреб солдатів.

Щодо солдатів. В Ізраїлі діє загальновійськовий обов’язок для всіх громадян країни призовного віку. Тому в ізраїльській армії повинні відслужити як чоловіки, так і жінки, за винятком обумовлених законом випадків. На вулицях міст постійно трапляються озброєні автоматами хлопці та дівчата у військових одностроях. Але тут немає поголовного та всеохоплюючого казармування військовослужбовців – після обумовлених уставом чи контрактом годин військової служби на добу військові паралельно можуть вести й мирне життя, працюючи в кафе чи ще десь. Нам варто перейняти й досвід Ізраїлю щодо одночасного існування країни в паралельних площинах «війни і миру». Тут ніхто не буде звинувачувати іншого за те, що проводить час у кафе, коли «на фронті наші захисники» – і так далі. Життя є життя, і воно таке, як воно є. Військові теж бувають у відпустках чи на вихідних і живуть мирним життям, але з дотриманням правил антитерористичної безпеки. На цьому напрямку в Україні панує повна й абсолютна безпечність.

Балакай, як хочеш, але – на івриті

Як не дивно, але в Ізраїлі, попри складність міжетнічних стосунків, досить лояльне мовне законодавство. Тут існує три офіційні мови – англійська, іврит і… арабська, але при цьому – одна державна. Усі повинні знати іврит, і, до речі, тут не плутають поняття «державної» та «офіційної» мов. Офіційна – використовується як допоміжний комунікативний засіб для тих же арабів, які проживають на території Ізраїлю. Або англійська – для іноземців і репатріантів, для органічного входження в суспільне життя. Іврит – це мова навчання в закладах освіти, мова успішних громадян. Хочеш бути успішним – знай державну мову. Тобто мовних проблем тут немає. Є закон, якого всі чітко дотримуються, – державна мова в країні одна, і жодні спекуляції на цю тему не допускаються. Хоча є різномовні громадські організації, у тому числі іншомовні посольські навчально-виховні заклади.

Як не дивно, але в Ізраїлі досить активними є проукраїнські організації, такі, як волонтерський рух «Ізраїль за Україну», через який ізраїльтяни надають допомогу звільненим територіям Донбасу. У самому Тель-Авіві діє український «Етно-хутір», активна українська діаспора, існують різноманітні товариства підтримки України, про що в Україні варто знати більше. На міжнародній арені Ізраїль намагається використати всі можливості для захисту своїх інтересів, підтримуючи стосунки з усіма можливими партнерами, в той же час іде на розрив навіть з міжнародними організаціями, такими, як ЮНЕСКО, якщо вони проводять антиізраїльську або проарабську політику.

Хто в домі господар?

На відміну від України, в Ізраїлі набагато дужче працює, якщо так можна сказати, відчуття господаря власної землі й громадянина. Звідси – тотальний контроль за діяльністю органів влади та якістю виконуваних обов’язків. Він дуже потужний з боку окремих громадян, адже ізраїльтяни надзвичайно прискіпливі до негараздів. Тому вони не розуміють, як дорожники можуть будувати погані дороги або погано їх утримувати? На генетичному рівні тут закладено й культ збереження зелених насаджень, адже перші поселенці прийшли фактично в пустелю, а тепер тут кожне дерево в місті перебуває під крапельним поливом, та й взагалі, Ізраїль – єдина країна в регіоні, де площа зелених насаджень лише збільшується. Цим займається спеціальне відомство – Фонд озеленення.

Найактуальніша проблема української дійсності – корупція – має місце і в Ізраїлі, але вона жорстко викорінюється. Скажімо, ізраїльський виборець не прощає прорахунків і не ведеться на обіцянки політиків. Тут не рідкість відкриття кримінальних проваджень за корупційні дії проти посадовців. Наприклад, багаторазового прем’єр-міністра Нетаньягу звинуватили в корупції за те, що він поміняв крісла в державному літаку не за державні кошти. Інший колишній прем’єр і взагалі «загримів на нари» за сумнівні оборудки з землею. Нашим, як кажуть, такі звинувачення лише на користь… За дотриманням законності слідкує спеціальний посадовець, якого обирає Кнесет, і з цього моменту він нікому не підзвітний. Це юридичний радник, який може відкрити провадження проти будь-якого посадовця чи політика, включаючи президента й прем’єр-міністра. Зрозуміло, що відповідальність за злочини базується на порядності та чесності суддівської системи. Взагалі, держава слідкує за дотриманням правил гри. Чесність – гарний контролер, але якщо він безвідповідальний, то нічого не вийде. І в Ізраїлі є нечесні, але тут кажуть, що в їхній країні чиновники крадуть з надлишків, а в Україні – зі збитків. Податки платять хоча й неохоче, але – майже всі, а якщо когось впіймають на нечесності, то суворо карають. Невідворотність покарання – ще одна з чеснот місцевої системи контролю та правосуддя.

Життя в Ізраїлі таке дороге, що навіть висока заробітна плата не покриває потреб багатьох категорій найманих працівників, особливо некваліфікованих. Втім, і окрім них багато людей скаржаться, що забагато працюють, на шкоду вільному часу та здоров’ю. Тому при зарплаті 210 гривень за годину (30 шекелів), люди змушені працювати по 12-14 годин на добу. Але система охорони здоров’я відпрацьована й забезпечує потреби громадян через лікарняні каси, в які щомісяця роблять помірні внески як громадяни, так і їхні роботодавці. Юрій каже, що цього достатньо для отримання навіть операційної допомоги. Тут, як і в нашій медичній реформі, працює інститут сімейних лікарів, все комп’ютеризовано. За допомогою ж комп’ютеризації тут значно полегшили бюрократичне навантаження на рядових громадян. Тепер простіше отримати довідку та навіть втрачений документ. Юрій Епельбаум розповів, що коли в тещі вкрали гаманець з усіма документами й кредитними картками, про що вона ще не здогадувалась, то про це їй повідомили з… банку, поцікавившись, чи не доручала вона знімати кошти стороннім особам? Більше того, їй компенсували вкрадену суму і вже через кілька днів відновили всі документи! Це до слова про систему контролю за діяльністю банкоматів.

Банки в Ізраїлі теж налаштовані на співпрацю з громадянами, а не лише на отримання прибутку. Тому тут легко отримати кредит під 4-4,5% річних навіть по телефону. Банки настільки зацікавлені, що дозволяють брати двомісячний зар­платний кредит навіть тоді, якщо у вас на кредитній картці нульовий баланс. Без кредиту практично нереально придбати житло чи авто, які до того ж обкладаються податком на розкіш. Навіть телевізори ще кілька років тому обкладалися таким податком, тоді як в Україні чи не кожен багатій, здатний збудувати чи придбати розкішну нерухомість або авто, намагається отримати субсидію за послуги ЖКГ. Не інакше, як по бідності…

Схожу з нашою реформою житлово-комунального господарства вже давно відпрацювали в Ізраїлі, але в значно спрощеному варіанті. Тут немає житлово-експлуатаційних контор, але кожен власник квартири в багатоквартирному будинку сплачує відповідний земельний податок, приблизно 3,5 тисячі гривень (500 шекелів) на місяць, кошти якого йдуть на утримання інфраструктури. Але, окрім цього, мешканці сплачують внески ще й керуючому будинком, за які утримується під’їзд чи прибудинкова територія. Звичайно, використання коштів здійснюється лише під суворим контролем мешканців.

Чого багато в Ізраїлі – так це неухильного дотримання закону через систему великих і невідворотних штрафів. І захочеш порушити ПДР, чи вивести собачку без намордника, чи не прибрати за нею – покарають! Ціна питання – під п’ять тисяч гривень. І не сумнівайтеся. Як не сумнівайтеся, що з такими правилами й українці швидко б стали не лише законослухняними, але й успішними громадянами успішної країни. Якщо, звичайно, держава буде інвестувати й розвивати промисловість високих технологій, а не доїдати радянський спадок. Цього в Ізраїлі точно не розуміють.