Посадити дерево…

12:35
1884
views

Кажуть, що для щастя людина за своє життя повин­на побудувати будинок, виростити дітей і посадити дерево. 20 квітня минає 40 днів по смерті колишнього голови Кіровоградської обласної ради Миколи Михайловича Ковальчука, який за своє життя посадив не один ліс.

Він помер 10 березня, але його пам’ять чомусь не вшанували на засіданні сесії Кіровоградської обласної ради 8 скликання, яке відбулося 30 березня, правда, на сайті облради ця сумна інформація таки була, та й голова обласної державної адміністрації Андрій Назаренко теж опублікував своє співчуття рідним і близьким колишнього колеги. Щодо вшанування пам’яті покійного, то воно було потрібне хоча б для того, щоб депутати знали: Микола Ковальчук був одним з найпрофесійніших і найвідповідальніших керівників обласного рівня Кіровоградщини, яку б посаду він не займав.

Хоча офіційна біографія свідчить, що він народився в вересні 1948 року в місті Чигирині, сам він казав, що походить з давнього козацького села Дериївки, і, мабуть, тому в його поведінці було щось селянсько-фундаментальне: просте й водночас мудре. Швидше за все, він мав задатки управлінця державного рівня, але якось довго, аж 30 років «засидівся» в лісничих на Дніпропетровщині. Але коли, як-то кажуть, вистрілив, то виявився на своєму місці, ніби був там завжди, – і в кріслі керівника обласного Держлісгоспу, і в кріслі голови обласної ради.

Микола Михайлович отримав дві вищі освіти – інженера лісового господарства в 1971-му та магістра фінансів у 2002 році. Після керівництва Дніпропетровським лісовим господарством, у 1997 році, перейшов на посаду директора ДП «Кіровоградліс», але вже через два роки виріс до заступника голови Кіровоградської ОДА, контролював економіку та фінанси. З 2006 по 2010 рік займав кабінет голови постійної бюджетної комісії на першому поверсі обласної ради, звідки органічно перейшов на посаду голови цієї ради. З посади пішов у результаті політичних і соціальних катаклізмів у лютому 2014 року.

Можна сказати, що в політиці він став заручником гіпертрофованого відчуття обов’язку, бажання будь-що працювати на суспільство, попри вже очевидну кризу в тодішньому українському керівництві. Якось в ефірі місцевого телебачення йому довелося відповідати на пряме запитання з приводу неод­нозначних дій його однопартійців-регіоналів, і він не став викручуватися, а назвав таку поведінку неприйнятною. Можливо, через його принциповість у партійних списках на виборах до Верховної Ради регіонали ставили Ковальчука на непрохідні місця, десь у другій сотні, але він продовжував працювати, хоча замість нього в народні депутати потрапляли люди, м’яко кажучи, без необхідних знань і досвіду. Власне, в Партію регіонів він прийшов ще в 2000 році, коли вона лише утворилася й декларувала звичайні українські цінності. Він очолив обласний осере­док і з того часу став активно спілкуватися з журналістами, причому виявився напрочуд цікавим оповідачем, з тонким почуттям гумору. І досі з посмішкою згадується його історія про те, як майбутнього президента Росії Бориса Єльцина разом з делегацією та приймаючою стороною «отруїли» на Дніпропетровщині неякісним судаком, і як «внутрішні органи» встановлювали кількість постраждалих, обставини справи та її наслідки…

Між іншим, мало хто знає, що Микола Михайлович міг досить фахово консультувати на предмет лікування захворювань, чому я не раз був свідком у його кабінеті. Попри природний такт і вихованість, він міг і зірватися, коли зустрічався з непрофесіоналізмом. Якось я попросив прокоментувати висловлювання чи дії новоспеченого першого заступника голови ОДА, призначеного по партійній квоті з посади голови обласного осередку партії. Микола Михайлович обурено вигукнув: «Та який він перший!? Він взагалі нульовий!» З іншого боку, він ніколи не відмовляв у коментарі, більше того, завжди допомагав розібратися в складних фінансово-бюджетних темах. Пригадую, як він допоміг розробити тему наповнюваності бюджету від діяльності платних парковок в Кіровограді й замовив для мене інформацію з інших областей, тобто сам телефонував колегам, просив підготувати відповідні таблиці.

Коли він став головою обласної ради, то його енергії з лишком вистачало на весь колектив працівників апарату ради, бо він починав робочий день рано, а закінчував пізно ввечері. Між іншим, у рейтинзі відповідальності голів обласних рад, опублікованому на сайті «Слово і діло», Микола Ковальчук має стовідсотковий рівень відповідальності, тобто виконання обіцяного. Його чимала заслуга в тому, що 329 шкіл Кіровоградщині були підключені до Інтернету до 2012 року, а Національний банк випустив ювілейну 5-гривневу монету, присвячену 75-й річниці утворення Кіровоградської області. А ще він мав безпосереднє відношення до створення в 2001 році Онуфріївського лісництва – він завжди думав про ліс. Свідченням цьому є й фундаментальна праця – книжка про історію розвитку лісництва на Кіровоградщині «Степ і ліс». Микола Ковальчук не лише очолив авторський колектив, але й керував його роботою, сам писав багато текстів. Між іншим, ми можемо пишатися, бо, як свідчить книга, висадки дерев в 1772 році навколо нинішніх Злинок, Клинців, Субботців чи Золотарівки «слід вважати початком штучного лісорозведення не лише в нашому степовому краї, але й в Україні». У книзі досить багато принципових оцінок негативного ставлення до лісу в минулому та в сучасності, зокрема, до політики бездумного знищення лісів, у тому числі й під час будівництва Кременчуцької ГЕС, але вистачає й позитивних моментів. Автор вважав, що лісистість Кіровоградщини має зрости до 10-11%, замість семи існуючих, але таке завдання по силам хіба що людям такого масштабу та енергетики, як Микола Ковальчук.

…Востаннє він виступив на сесії обласної ради в якості запрошеного два чи три роки тому, терпляче чекав, коли йому нададуть слово, закликав до толерантності, порозуміння та прийняття виважених рішень і дуже зрадів, що про його виступ згадали в пресі. Він завжди хотів бути корисним людям.