Поет Олександр Єлін: «Братній насправді означає ворожий»

Нас із цією людиною віртуально познайомив земляк, нині житель Берліна, співак та музикант Михайло Пахманов. Також віртуально ми записали з ним інтерв’ю, яке кілька років тому було опубліковано в «УЦ». Тоді наше спілкування закінчилося словами: «Не востаннє спілкуємось»…

З перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну Олександр Єлін став публікувати у ФБ пости, які підтримують нас та засуджують дії країни, громадянином якої він є. На злободенну тему майже кожен день пише вірші – їдкі, критичні та, що найголовніше, об’єктивні.

Не всі його співвітчизники підтримують позицію, що висловлюється, поділяють його точку зору. А нам «заходить». Він – підтвердження того, що серед росіян достатньо людей, які мислять і адекватно оцінюють те, що відбувається. Може, виховували його інакше, може (як не згадати Висоцького?), «нужные книги он в детстве читал»…

Отже, Олександр Єлін, донедавна москвич, який нині живе в Ізраїлі, відомий поет.

– Олександре, як вам рік, що минає?

– Гнійники прорвались. Не ліковані. Я дуже емпатичний, тож трагедія українців розбиває мені серце. Мої діти та онучки зараз у більш комфортабельному середовищі, ніж Росія, і набагато більше, ніж Україна, і це добре. Я, сподіваюся, тимчасово не в Москві, але дуже уважно стежу за тим, що відбувається, думаю, роблю висновки. Власне, якщо подивитися мої вірші та нотатки у ФБ за останні більш ніж 10 років, я приблизно бачив, куди все котиться.

– Ви теж вважали, що росіяни та українці – «братні народи»?

– Для мене це демагогічний прийом. Немає «братніх» народів, є народи з близькою генетикою. Як євреї та араби, наприклад. Але зграя найвищих приматів влаштована так, що народи з близькою генетикою – природні вороги за «кормову базу». Природа вимагає урізноманітнити мутації. Брат повинен вигнати брата з печери, щоб знизити ризик кровозмішення, і якнайдалі, щоб воював і привів у будинок полонянку здалеку. Тому термін «братній» насправді означає «ворожий».

Братні народи в давнину воювали, якщо сусіди були досить сильні, але самі війною не йшли. Те саме й сьогодні. Арабський світ не може напасти на Америку – тому шиїти воюють із сунітами. Росія не може напасти на НАТО чи Китай – і нападає на Україну. Більшість арабських країн і Росія – це архаїчні, вертикально збудовані авторитарні суспільства, з релігіями, які не набувають прогресу, тому там аграрна мораль. А що для аграрія найважливіше? Правильно – землі.

Чому такі успішні горезвісні англосакси? Вони завоювали світ у процесі розширення Британської імперії, відкриті для «далекої» генетики, абсорбують інші народи. І ідеї. А росіяни та українці – генетичні вороги, вони надто близькі і генетично, і ментально через спільне радянське, будь воно прокляте, минуле.

– Ну хай так. Але навіщо вбивати, адже ХХІ століття, зовсім інше розуміння гуманізму, аніж 100 років тому?

– Це правильне питання. Вбивають вони, по-перше, тому, що не вміють домовлятися, понти не дозволяють, а по-друге, тому що ви не здалися. Вони сподівалися на легку перемогу. Вони – пацани з тюремною мораллю, тобто, як я вже казав, з поняттями аграрних століть, коли відібрати та поділити матеріальні цінності було простіше, ніж створити їх.

У Росії, по суті, фантастичне безробіття, мужики начебто чимось зайняті, але це не творення, не справжня робота. І утворилася критична маса маргіналів. Перефразовуючи Леніна: верхи хочуть воювати, у них – помилкова місія та купа бабок, а низи можуть – справжньої роботи немає, у соціальні ліфти насрав Держдеп, а в голові вереск Соловйова. І задню ніхто дати не може – не по поняттям.

І тепер, на жаль, кінця-краю цій війні не видно. Ставлять на погані ставки, але вірять у диво, що якась із них спрацює. Затягують війну, сподіваючись на слабкість Заходу та на те, що українці здадуться зрештою. Віра в диво, до речі, теж органічна частина архаїчної свідомості.

– Я у перші дні війни сподівалася на російських матерів та дружин. Думала, вони припинять війну протягом місяця… Невже «ми ще нарожаємо»?

– Технології маніпуляцій суспільною свідомістю набагато перевершують здатність середньої людини до опору цим технологіям. Усі пропагандисти нині жестикулюють – видно, що пройшли курси НЛП. Тому кожна мати та дружина, яка піддалася обробці з телевізора та радіо, більше не шкодує ні сина, ні чоловіка. Так що сподіватися нема на що. Так само й палестинки не шкодують своїх чоловіків та синів – упевнені, що ті потраплять до раю. А їм компенсують втрату круглою сумою. Потім, як я вже казав, в армію йдуть переважно маргінали, люди з певним характером. Тож для багатьох дружин та матерів це подвійна вигода: мінус проблема, плюс гроші.

– Як воно – бути сьогодні в Росії незгодним?

– Дивіться: російська влада стрімко мігрує в бік формального сталінізму й навіть фашизму, такого мусолініянства. Деяким там здається, що хоча Гітлер наробив фатальних помилок, але починав непогано. Тож бути незгодним небезпечно. І дуже неприємно. Ми 20 років кричали, попереджали, але федеральна пропаганда перемогла начисто.

Втім, сили були нерівними. Деградувати простіше, ніж еволюціонувати. І так, я вважаю, що в цьому конфлікті величезна вина Заходу. Вони згаяли момент, коли російську владу можна було виправити, відмовити від війни. Вони мали вжити заходів ще на початку двохтисячних років, коли стало зрозуміло, що демократія в Росії згортається й до влади приходять силовики. Силовики завжди починають воювати, знаєте, як підліток, який поїв, поспав, награвся у футбол, зрештою запускає руку в труси. А куди? Не підручник же гортати.

Пошкодував тоді Захід пару мільярдів доларів, щоб цю проблему вирішити, і сьогодні потрапляє на трильйони. І, звісно, це не війна російського народу з українським. Це бунт старого зрозумілого світу з незрозумілим, неймовірним майбутнім світом.

– То ви за український народ чи проти політики Кремля?

– Я взагалі проти будь-якого народу, народ – це хибна сутність. Людей робить спільнотою не кров, а спільні інтереси. Я за паспортом єврей, але моя батьківщина – рок-н-рол, а мої співвітчизники – Мік Джаґґер, БГ, Чак Беррі тощо. Але я всією душею за людей, які зазнали нападу. Їх треба врятувати, а агресор повинен отримати по заслугах.

– Яким би ви хотіли отримати підсумок війни?

– Я хочу бачити тактично – моральну та військову поразку агресора, повний відхід до державних кордонів 2013 року. І стратегічно – повну розбудову світопорядку. Скасування безуспішних світових чиновників. Створення сучасних та ефективних «оонів». Кінець суверенітетів як способу знущатися з власного народу, дрейф демократій у бік поступової лібертаріанізації та потужну постановку цивілізаційних питань: хто ми й куди йдемо? Якого майбутнього хочемо? Чому не можна повернутися в минуле та як зробити майбутнє веселим рок-н-ролом, а не військовим маршем, тюремним шансоном та нескінченними реквіємами?

Ну, і таке інше. Ці питання поставлені сучасними філософами, і немає нічого важливішого, ніж отримати правильні відповіді. Тоді й стане зрозуміло, де та які війни обґрунтовані та необхідні, а де злочинні. І як не допустити ситуації, в якій сьогодні опинилася Україна. І Росія.

І додам ще кілька розрізнених зауважень.

Знаєте, скільки часу в Другій світовій війні пройшло між оголошенням ленд-лізу та відкриттям другого фронту? Листопад сорок першого – середина сорок третього, на мою думку. І мені дуже цікаво, коли, де та як у цій війні союзники відкриють другий фронт.

Пластирем не можна вилікувати рану, можна лише закрити. Допомога Україні, припинення війни перемир’ям – це пластир. Щоб вилікувати рану повністю, потрібні реальні ліки, і сам організм має знайти сили та засоби для боротьби. Однієї військової перемоги мало. Потрібна загальносвітова політична Перемога прогресивного світогляду над усіма цими віджилими традиціями та іржавими «скрєпами».

– А ви можете свої мізки роздати трохи росіянам?

– Усім – ні. Пам’ятаєте старий анекдот: «Тату, ти з ким розмовляєш?»?

– Пам’ятаю. Дуже шкода.

– Реально за війну 2-4%, але вони мають зброю і керують вертикаллю влади. Цього достатньо, щоб повністю придушити будь-який опір. Люди це розуміють і сидять тихо, кажуть, що вони підтримують владу. Насправді це «вимушена покірність» – такий політтехнологічний термін.

Крім того, у будь-якій зграї приматів є невеликий відсоток самців-воїнів, яким не важливо, з ким воювати й за що, лише б воювати. Їх не цікавлять ні причини, ні результати, їм важливий процес. Війна – їхній спосіб комунікації зі світом, іншого вони не знають.

Я слухав інтерв’ю з контрактниками, вони щасливі, що є війна й вони можуть використати себе, усе інше їм до лампочки.

– Сумно…

– Звісно, сумно. Природа людини сама по собі сумна.

– Хочеться приємного. Здається, ви дуже легко пишете вірші. Чи можна експромт?

– Писал поэт ради Елены

стихи глубо́ки и нетле́нны

но проку нет с его мозаик

ей больше нравится прозаик…

– Дякую. Не востаннє спілкуємось.