Похрестили в українській церкві

Батьки Ігорька познайомилися на початку великої війни в Херсоні. Народився хлопчик у Кропивницькому, куди евакуювалася мати, рятуючись від обстрілів. Названо його на честь батька, який загинув на війні за 20 днів до його народження. Нещодавно Ігорька похрестили. Таїнство відбулося у кропивницькому храмі Успіння Пресвятої Богородиці, який нинішнього літа перейшов до ПЦУ. Похрестив дитину священник Сергій Чудинович, протоієрей херсонського храму Покрови Пресвятої Богородиці.

Ігорьок появився на світ пів року тому і одразу став героєм статті в «УЦ» (https://uc.kr.ua/2023/03/14/zblyzylo-nemovlya/). Щоправда, пані Яна, породілля, тоді ще не була готова до спілкування з пресою, і ми задовольнилися розповіддю Інни Жолобової, директорки Центру матері дитини. Цей обласний заклад, розташований у селищі Новому, на початку російського повномасштабного вторгнення став прихистком для багатьох людей, які втікали від війни, опинилася там і вагітна Яна. І от нещодавно, дізнавшись про хрещення Ігорька, кореспондент «УЦ» звернувся вже до його матері безпосередньо і розпитав про все детально.

Яна розповіла, що за професією вона – економістка, а перед війною опанувала ще одну  спеціальність  – стала майстринею манікюру. Працювала одночасно в обох сферах, відвідувала храм Покрови Пресвятої Богородиці на Острові (мікрорайон Херсона).

Початок великої війни пані Яна не забуде ніколи:

– Авіація ревіла. Було чутно і бої на Антонівському мосту, а вибухи на аеродромі в Чорнобаївці я бачила зі свого вікна на восьмому поверсі.

За словами Яни, вона, трохи оговтавшись від стресу, продовжила відвідувати церкву на Острові, де священник Сергій Чудинович організував гуманітарний штаб. З початком війни у місті дуже побільшало нужденних, і православна громада заходилася їм допомагати – продовольством, ліками тощо. Коли парафіяни облаштовували їдальню, виникла потреба у бойлері.

– Я сказала батюшці, – Яна має на увазі Сергія Чудиновича, – що маю бойлер, запасний, на балконі стоїть. Батюшка прислав до мене двох хлопців з варти, Ігоря й Андрія, щоб забрали бойлер.  Так я познайомилася з Ігорем, який став мені чоловіком.  

Української влади в місті вже не було, а загарбники ще не цілком контролювали місто. Багато херсонців евакуювалося. Щоб запобігти мародерству, свідомі чоловіки організувалися у варту. Ігор і Андрій – серед них. Патрулювали вулицями, стежили за порядком. Потім росіяни встановили контроль над Херсоном, і ні про яку самоорганізацію жителів уже й мови не могло бути. Дехто з варти почав партизанити. В тому числі мій чоловік з товаришами. Розказувати про це в деталях не маю права, та й знаю небагато. Ігор уже мав бойовий досвід – 2015 року в зоні АТО. А до того навчався у військовій академії. Покинув її, не закінчив, бо хотів захищати Україну зі зброєю в руках.        

Про  життя в окупації Яна каже, що воно було сповнене тривоги за себе, за рідних, за Україну, на яку навалилася велика біда. Не вистачало харчів, не було заробітку, зупинилися комунальні служби. Але поряд був коханий чоловік. Вибиратися на підконтрольну Україні територію пара не ризикнула, бо Ігоря одразу затримали б росіяни, хоча б через тату у вигляді тризуба.

– 11 листопада наші визволили Херсон. Росіяни, відступивши, почали сильні обстріли міста. Залишатися там,  особливо на Острові, стало дуже небезпечно. Я вже була вагітна, на сьомому місяці. Чоловік сказав, що маю евакуюватися. Саме збирався у Кропивницький наш батюшка. Він дав мені пів години, щоб зібралася, і поїхали. Невдовзі після того Ігор з товаришами, Віталієм і Сашком, які теж партизанили в окупованому Херсоні, звернувся у військкомат. Їх зарахували у штурмову бригаду. 

Про те, що пережив в окупації Сергій Чудинович, свого часу дізналася вся Україна. Писала про це й наша газета. Нагадаємо, наприкінці березня окупанти захопили його, мордували, схиляли до співробітництва. «Я реально приготувався до смерті. Думав, вб’ють. Врятував Бог. Знущання тривали добу, і я не витримав – сказав, що пристаю на їхні умови. Мене звільнили. Потім вибрався на підконтрольну Україні територію. Звернувся в правоохоронний орган, мене перевірили, у тому числі на поліграфі. Держава не має до мене претензій. Тоді ж я зробив публічну заяву, вибачився перед народом», – розповідав рік тому Сергій Чудинович в інтерв’ю «Україні-Центр» (https://uc.kr.ua/2022/09/13/u-poloni-ya-prygotuvavsya-do-smerti/). Вибравшись з полону, він перебрався із сім’єю в Кропивницький, згуртував прибулих з Херсона парафіян, почав проводити тут богослужіння. Після визволення Херсона священник – і тут, і там. Йому треба бути разом з усіма парафіянами – і евакуйованими, і тими, які не виїжджали. На Різдво він обвінчав у Кропивницькому пару херсонців, яка евакуювалася сюди та деякий час мешкала у Центрі матері і дитини.

– У Кропивницькому я спочатку винаймала житло, – продовжує Яна. – Якось прийшла на службу, яку наш батюшка проводив для евакуйованих херсонців у приміщенні Центру реабілітації дітей з інвалідністю, де директором – Лілія Місюня. Лілія Валеріївна, дізнавшись про моє становище, допомогла влаштуватися в Центр матері і дитини, який очолює Інна Жолобова. Батюшка мене туди й перевіз. Першого лютого на війні загинув мій чоловік. Йому було 29 років. Я хотіла поїхати в Херсон на похорон, але персонал закладу відмовив, бо будь-якої миті  могли початися перейми.

Народила Яна 21 лютого. «УЦ» вже розповідала, посилаючись Інну Жолобову, що пологи були складними, але синочок виявився богатирської вдачі – при народженні важив 3 кілограми 800 грамів.

– Тепер важить вісім кілограмів, – каже Яна. – Вдався в тата, той високий був, міцний. Ігорьок уже цікавиться технікою – косує на мій смартфон. Намагається сидіти. Агукає, посміхається. Як прокинеться вранці, щось розказує по-своєму.

Умовами в Центрі матері і дитини Яна задоволена.

– Нормальні умови. Звісно, краще було б жити в окремій квартирі. Але немає за що винаймати житло. Місяць оренди – мінімум сім тисяч гривень. Де їх взяти? А треба ще й жити за щось. Отримую дві тисячі як ВПО, три тисячі на дитину як ВПО, ще 860 гривень соціальної допомоги на дитину.  Хочу манікюром зайнятися. Спасибі волонтерам, громадським організаціям, які подбали і про ліжечко для дитини, і про ще багато що. «Десяте квітня», «Чистий аркуш» дуже допомогли.

Повертатися в Херсон вона поки що не збирається:

– Ми ж на Острові, через річку – російська артилерія, постійно обстрілює. Днями в нашому районі комунальників повбивали. Я й на могилі чоловіка досі не була через небезпеку. Не повезу ж малу дитину під обстріли.

Яна каже, що хрестини Ігоря не приурочували до якоїсь дати.

– Просто батюшка запропонував похрестити дитину. Про все домовився в храмі у Кропивницькому. Хрещених батьків були дві пари. Але тільки одна, Андрій і Ірина, були присутні в церкві. Андрій – товариш Ігоря. Той самий Андрій, з яким Ігор на початку війни приходив до мене по бойлер. Андрій після визволення Херсона перебрався в Миколаїв, там і мешкає. Ірочка – працівниця Центру матері й дитини, мешкає в селищі Новому. Коли мене батюшка привіз у заклад,  Ірочка на зміні була. І в пологовий вона мене провела. Інша пара, Віталій і  Катерина, взяли участь у хрещенні дистанційно. Віталик – теж товариш Ігоря. Вони разом звернулися у військкомат.  Нині Віталик служить. Катюша – теж херсонка, займається там волонтерством. Половину служби малий роздивлявся інтер’єр храму, потім заснув. Не вередував. Він взагалі не вередливий. Справжній чоловік. Вдячна усім, хто допоміг з хрещенням дитини. У мене тут рідних немає, але добрі люди допомагають.

Інна Жолобова, яка теж була присутня на хрещенні Ігорька, написала про це в  Facebook: «Життя триває, і посмішка блакитноокого янгола допомагає його матусі втамовувати біль втрати… Яну з Ігорем прийшли підтримати містяни, які вже стали друзями, й об’єднані вірою мешканці Херсонщини, що через війну знайшли свій дім у затишному Кропивницькому. Такі події, як сьогодні, в колі щирих і відкритих людей, мотивують цінувати кожну хвилину життя, радіти, любити, народжувати дітей, створювати сім’ї, мріяти, планувати і, власне, жити».

Коли кореспондент «УЦ» зателефонував Сергію Чудиновичу, той був у дорозі.

– Я  в Кропивницькому – по вихідних, бо тут теж наші парафіяни, треба служити службу. Ритм життя приблизно такий: вчора вранці був у Кропивницькому, в обід – у Херсоні, увечері – на лівому березі в районі Запоріжжя, зараз – у Кривому Розі, через пару годин буду в Миколаєві, завтра вранці – в Херсоні. Солдатам треба відвезти речі, послужити молитву, капеланську роботу виконати.

Поговорили про хрещення малого Ігорька. Священник каже, що це перша і поки що єдина похрещена ним у Кропивницькому дитина з переселенських сімей.  Отець Сергій вдячний архієпископу Кропивницькому і Голованівському Марку (Левківу) і настоятелеві храму Успіння Пресвятої Богородиці Петру (Давиденку) за можливість похрестити в урочистій обстановці дитину переселенки і загиблого воїна.

На запитання по стан церкви на Острові в Херсоні після потопу, спричиненого руйнацією росіянами греблі у Новій Каховці, Сергій Чудинович відповів:

– Печальний стан. З церкви вивезено більше десяти КрАЗів зіпсованого майна, багнюки. Місцеві комунальники не могли самі, допомагали служби з інших регіонів. З Кропивницького теж були. Вікна, двері – все зіпсоване. На подвір’ї були будматеріали – теж зіпсовано. Порожня церква, порожній двір…