Навздогін часу

11:25
327
views

«Ми війни не хотіли, інші запевняють, що вони теж, і все одно пів світу воює».

Еріх Марія Ремарк.

 

Людина звикає до всього: до спеки і до холоду, до життя в голоді і до будь-яких надмірностей, до самотності пустельника і тісняви концтабору. І до війни люди теж звикають.

Етап надій на швидке закінчення російсько-українського військового протистояння для більшості наших співгромадян закінчиться цієї осені. Ми остаточно переходимо у стан перманентної війни. І судячи із залучення до неї з обох боків півсотні країн, це Третя світова війна. Нехай навіть з означенням «гібридна». Назви та точність формулювань мають значення насамперед для політиків, а для людей, які щодня ризикують опинитися в зоні «прильоту», набагато важливіше просто вижити, не знепритомніти, звикнути до постійної небезпеки.

Питання «коли закінчиться війна?» звучить дедалі рідше. Люди вже все розуміють, валеріанка Арестовича їм більше не потрібна. Приводів для припинення бойових дій може бути багато, і приліт інопланетян не найнеймовірніший з них. Але припинення вогню точно не означає закінчення війни. Навіть Столітня війна тривала з великими перервами. Сподіватися на форс-мажор на кшталт раптової смерті диктатора, а тим більше його «кухаря», так само безглуздо, як і на бліцкриг на полі бою. Але навіть ці так бажані для нас події не гарантують умиротворення росії.

«Что же из этого следует? Следует жить!» Так, треба не змиритися, але прийняти нову реальність нашого життя. Сімдесят років існує в такій реальності Ізраїль, і ніхто не береться сказати, коли на Близькому Сході настане повноцінний мир.

Україна вже дуже змінилася. З боку це, звичайно, видніше. Ми ж варимося у своїй каші і починаємо забувати час, коли повітряних тривог взагалі не було. Життя змінюється кардинально, а закон про воєнний стан неначе заморозив багато моментів у суспільстві прямо на ходу, в незакінченому русі. Вочевидь, розуміють це і в центральній владі, але реагують якось дивно, за принципом «тут граємо, а тут не граємо». Показовий момент – спроба повернути «довоєнне» оподаткування. При цьому два найкатегоричніші табу старанно оберігаються – на проведення виборів та зміну структури Кабміну.

Давайте разом ненадовго видихнемо негатив і уявимо ситуацію у владі через …дцять років.

Війна триває. Пленарна зала Верховної Ради. Потерті крісла втратили свій початковий колір. Зала, як завжди, заповнена наполовину. Депутати в основному ті ж самі, що й у 2023 році, – піти з парламенту, як і раніше, можна або на той світ, або у в’язницю. На великому екрані маячить президент Зеленський, який потовстішав, посивів і одразу став дуже схожим на Порошенка.

Спікер вітає Юлію Тимошенко з 90-річчям. Зал бурхливо аплодує. Юлія Володимирівна підводиться і довго йде до трибуни. На крики спікера «З місця! З місця!» вона не реагує. Прямо перед трибуною бравий дідусь Разумков вручає їй букет із 90 троянд. Ювілярка бере величезний червоно-білий букет і, високо несучи косу, тягне його на місце. Про виступ вона забула. Спікер зачитує порядок денний…

А тепер серйозно: ми й надалі житимемо з цим парламентом та цими міністрами? Скажіть, скільки? Рік, два, десять? Так ми на Північну Корею перетворимося! Он у воюючому Ізраїлі мало не щороку вибори, треба запросити їхній Центрвиборчком, якщо наш у Маямі втік.

З цим парламентом і Кабміном змінити підходи в економіці, що розвалюється, неможливо. Це медичний факт. І поодинокі заміни не допоможуть, навіть якщо президент змінить Резнікова на Бутусова чи відправить Гетманцева послом до Гваделупи. Тільки повне перезавантаження дозволить привести виконавчу та законодавчу владу хоч у якусь відповідність до викликів часу.

Залізобетонний аргумент противників змін «під час бою» – це неможливість міняти зараз навіть літеру в Конституції. А чому, власне? Якщо ці зміни на користь народу – головної цінності нашої держави? Якщо ці зміни на користь держави України, для якої цей документ і створено?

Повторюся, звикнути жити під час війни можна, але не можна безглуздо коритися тому, що з тобою роблять. Потрібно змінювати правила життя, навіть якщо вони були всього тридцять років тому записані у Конституції.